4. Новий Цивільний кодекс і нове цивільне право України

У грудні 2001 року Верховна Рада України прийняла в цілому новий Цивільний кодекс. Таким чином, майже завершився процес, який тривав близькою років. Проте поряд з полегшенням від того, що численні перешкоди до нового Кодексу нарешті подолані, і сподіваннями на якісні зміни у регулюванні відносин у галузі приватного права, незабаром після того, як спала ейфорія «Нарешті є новий Цивільний кодекс!», — у середовищі правознавців почала відчуватися деяка розгубленість, зумовлена різними обставинами.

Щоб відповісти на поставлені питання, варто повернутися до історії та методологічних засад створення нового Цивільного кодексу України.

На момент проголошення незалежності цивільні відносини в Україні регулювала значна кількість законодавчих актів колишнього Союзу РСР, а також значна кількість актів УРСР.

548

549

акти УРСР, поміж яких центральне місце займав Цивільний кодекс 1963 р., продовжували діяти практично у повному обсязі.

Оскільки ЦК УРСР 1963 року було складено на підставі застарілої правової доктрини, до того ж без урахування необхідності регулювання товарно-грошових відносин в умовах ринку, виникла небезпека «правового», або точніше «законодавчого», вакууму у даній галузі.

Хоча й не відразу, але цю небезпеку було подолано. Звісно, тут неможливо дати детальну характеристику усіх актів цивільного законодавства, які було прийнято в Україні після того, як вона стала незалежною державою. Тому обмежусь згадкою лише про ті з них, що стосуються визначення кола суб'єктів цивільно-правових відносин і змін у статусі останніх, а також тих, що пов'язані з визначенням об'єктів цивільно-правового регулювання. Адже саме на правовому регулюванні питань, пов'язаних із суб'єктами та об'єктами цивільного права, найбільше відображається зміна концепції цивільного права та й правової доктрини, що панує у державі

взагалі.

Що стосується суб'єктів цивільно-правових відносин, то, насамперед, слід зазначити, що коло їх було розширене законами «Про підприємства в Українській РСР» від 27 березня 1991 р., «Про господарські товариства» від 19 жовтня 1991 р., «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р., «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р. та ін. До них треба додати і Закон «Про підприємництво від 7 лютого 1991 р., яким встановлювалися деякі особливості у визначенні кола суб'єктів підприємництва, фізичних та юридичних осіб.

З нормативних актів, що визначають правовий режим об'єктів цивільного права, найважливішим став Закон «Про власність» від 7 лютого 1991 р., в якому було запроваджено ряд принципових новел у сфері речевих прав. Зокрема, ним було визначено, що власність в Україні виступає у формі: приватної, колективної або державної власності.

редакція статті, яка відображала зміни у поглядах на приватну власність та пов'язані з нею відносини). Ст. 4 цього Закону передбачала надання власнику можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном на свій розсуд; здійснювати у відношенні свого майна будь-які дії, що не суперечать закону; усім власникам обіцяно забезпечення рівних умов здійснення їхніх прав; а держава обіцяла не втручатися безпосередньо у господарську діяльність суб'єктів права власності. У розділі, присвяченому питанням захисту права власності, містилося рішення, що реально урівнювало різні форми власності: скасовувалися привілеї у захисті права державної власності (так звана, необмежена віндикація). Загалом Закон про власність досить детально регулював низку речевих прав цілком у дусі ринкових реформ. Разом з тим, його не можна визнати бездоганним через неповноту урегулювання деяких відносин, наявність великого числа норм, що мають відсильний характер, в тому числі й до застарілого ЦК 1963 р.

Треба згадати також Закон «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. Замість 10 статей, що регулювали відносини застави у ЦК УРСР 1963 р., він містив 64 статті, присвячені встановленню та припиненню відносин застави, визначенню змісту договору застави, порядку звернення стягнення на майно тощо. Тенденція розширення числа об'єктів цивільно-правового регулювання знайшла відображення у поновленні іпотеки — застави нерухомості та деяких рухомих об'єктів та встановленні інших видів застави, характерних для ринкової економіки: застави товарів у обігу або переробці; застави майнових прав, застави цінних паперів.

Загалом можна констатувати, що на початку 90-х років XX ст. в Україні було прийнято значну кількість нормативних актів, призначених регулювати цивільні відносини, зокрема, становище учасників підприємницьких відносин, торговельний обіг, господарську діяльність, речеві права тощо.

Не маючи можливості приділити їм більше уваги, зазначимо лише загальну тенденцію, яка чітко про-сліджується у згаданих цих та багатьох інших актах.

550

551

би, встановленні гарантії її прав, зрівняння правового становища особи й держави, забезпечення можливості вільно розпоряджатись своїми правами, крім випадків, прямо вказаних у законі, тощо. Відбувається часткова рецепція здоб-уіків приватного права, що знаходить відображення у визнанні права приватної власності, розширенні кола речових прав, розширенні прав учасників договірних відносин, збільшенні можливостей прояви ними ініціативи, вільного розсуду при укладенні договорів, у тому числі пов'язаних з виробництвом товарів та їхньою реалізацією тощо.

Разом з тим, недоліком законотворчості в Україні того часу був її значною мірою безсистемний характер. Тому у 1994 р. почалася розробка концепції розвитку законодавства України, в основу якої було покладено нові уявлення про право, що ґрунтувались на ідеях громадянського суспільства та правової держави (Ю.Шемшу-ченко). Згідно цій концепції вирішити проблему вдосконалення цивільного законодавства могла тільки його кодифікація, яка мала здійснюватися на підставі нової Конституції України, будучи складовою частиною конституційної реформи.

Підготовка проекту Цивільного кодексу України поставила перед необхідністю дати відповідь на ряд концептуальних питань. Зокрема, чи має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини? Яка система права має бути обрана як зразок? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи має він регулювати сімейні відносини?

У процесі обговорення цих питань знову виникла характерна для радянської та пострадянської цивілі-стики розбіжність у поглядах відносно доцільності створення окремого Господарського кодексу.

Думка про корисність існування двох кодексів, які регулюють майнові відносини, активно відстоювалася «господарниками» з посиланням на те, що Господарський кодекс — це те ж саме, що і Торговий кодекс, який визнається законодавством багатьох країн з ринковою економікою (Г.

552

особи у громадянському суспільстві. Тому майбутній Цивільний кодекс має бути найбільш повним виявленням захисту прав осіб — як фізичних, так і юридичних, — охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних із підприємництвом»^.Шевченко, Н. Кузнєцова).

Декотрі вчені висловили думку, що створення Цивільного та Господарського кодексів виправдане з практичних міркувань, однак слід чітко розмежувати предмети їхнього правового регулювання, що поки не вдається (В. Опришко, О. Підопригора).

На цю дискусію наклалася проблема вибору зразка (зразків) при створенні проекту Цивільного кодексу, яка постала ще на початку роботи над проектом. (Слід зазначити, що дискусія між «цивілістами» та «господарниками» теж значною мірою пов'язана з вибором зразка. «Господарники» завше дорікали і дорікають «цивілістів» тяжінням останніх до римського права (В.Мамутов). Самі ж вони більше тяжіли і тяжіють до радянських зразків регулювання господарських відносин).

Зокрема, зазначалося, що сучасна правова система України найбільш близькою є до романо-германської, хоча й має ряд істотних відмінностей від останньої. Разом з тим, зверталася увага на те, що останнім часом посилився процес запозичення елементів англосаксонського права. Це є об'єктивною закономірністю, що зумовлена зближенням суспільно-політичних національних систем на Європейському континенті (Ю. Шемшученко). Було також підкреслено, що чинні цивільні кодекси західних держав мають бути у полі зору авторів нового Цивільного кодексу України з тим, щоб використати усе те цінне, що увійшло до скарбниці світової цивілістики (О. Бандурка, О. Пушкін, О. Скакун). Деякі науковці звертали увагу на доцільність використання положень Основ цивільного законодавства 1991 р., які стали вищим досягненням радянської цивілістики.

553

положення про співвідношення норм міжнародного та національного права, закріплене у Законі від 10 грудня 1991 року про дію міжнародних договорів на території України (О.Єгоров).

Незважаючи на розмаїття поглядів, висловлених у процесі дискусій, було створено декілька проектів Цивільного кодексу України. Порівняємо концепції декількох його варіантів, що дасть змогу судити про динаміку концепції проекту, тенденції розвитку цивільного законодавства взагалі.

Перший варіант проекту цивільного кодексу складався з 7 розділів: 1 — Загальні положення; II — Право власності; III — Володіння та інші речові права; IV — Зобов'язальне право; V — Право інтелектуальної власності; VI — Спадкове право; VП — Міжнародне приватне право. Тут звертає на себе увагу вміщення у розділі ¦Загальні положення» глави про об'єкти цивільних прав, а також глави, яка регламентує участь держави у цивільно-правових відносинах. Цікавим був розділ III. Якщо попереднім розділом загалом відображено положення Закону «Про власність», то III розділ містив норми про інститути, як відомі радянському цивільному праву — право повного господарського ведення та право оперативного управління, так і ті, що не були відомі йому взагалі або застосовувались частково — сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій, довірча власність. У розділі «Зобов'язання» з'явились нові зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, ведення чужих справ без доручення, створення загрози заподіяння шкоди та декотрі інші.

Проект Цивільного кодексу від 20 березня 1996 року відрізнявся від наведеного вище структурою, більшим обсягом, системою викладу (він містив 8 книг, які поділялися на розділи, розділи — на підрозділи, підрозділи — на глави, декотрі з глав поділено на параграфи), низкою нових законодавчих рішень. Тенденції до забезпечення суверенітету особи знайшли відображення, зокрема, у виокремленні книги (другої) «Особисті немайнові права фізичних осіб», що містить норми, направлені на забезпечення природного і соціального існування фізичної особи. Змінився підхід до регулювання речових прав, яким була присвячена книга ПІ «Речове право», що містила главу, яка регулювала загальні положення ре-

554

чевого права, а також два розділи; «Право власності» та «Володіння й інші речові права». Було також розширено коло відносин, що регламентуються книгою IV — «Право інтелектуальної власності» і книгою V — «Зобов'язальне право». Істотною новелою стало включення у проект Цивільного кодексу книги VI — «Сімейне право», що, загалом, відображало закономірну тенденцію регулювання відносин між громадянами єдиним Кодексом.

Такий підхід збережено і у проекті цивільного кодексу від 26 серпня 1996 р., де було враховано положення Конституції України, більш детально регламентовано низку відносин тощо.

Загалом динаміка проекту Цивільного кодексу України у той час свідчила, що за структурою та змістом він поступово наближався до кращих зразків у цивілі-стиці, відмовляючись від паліативних рішень перехідного періоду та всотуючи у себе досягнення різних систем права. То ж природним було те, що саме проект від 26 серпня 1996 р., загалом, успішно пройшов на Верховній Раді перше читання у 1997 р. і друге читання у 2000 р.

Разом з тим, вже незабаром підтвердились оцінки проблеми гармонізації українського законодавства з європейським як процесу тривалого та болісного. По-перше, знову активізувалася дискусія про доцільність прийняття Господарського кодексу, прибічники якого, загалом, не наводили нових аргументів на його користь, але активно використовували сподівання суспільства на посилення державного регулювання економікою як засіб виходу із тривалої кризи. По-друге, у підході, де вирішення питання про регулювання сімейних відносин все ж таки перемогла Східна (Візантійська) традиція, внаслідок чого Сімейний кодекс був прийнятий окремо. Таким чином, концепція Цивільного кодексу, як єдиного кодексу приватного права, зазнала відчутних втрат.

Природно, що після прийняття Кодексу постає питання: наскільки відчутними є ці втрати і яким може бути їх відлуння у майбутньому?

Щоб відповісти на це питання, визначити місце Цивільного кодексу у системі вітчизняного законодавства, спробувати зробити прогноз тенденцій у цій галузі, нагадаємо положення про те, що кодекси можуть бути за своїм характером та значенням двох видів (типів).

555

Перший вид (тип) називаємо «пасіонарним», оскільки у цьому випадку має місце не стільки узагальнення, систематизація та узгодження вже накопиченого законодавчого матеріалу зі змінами і доповненнями до нього, скільки створення кодифікованого акта на принципово новій або значно оновленій порівняно з тією, що існувала у державі і суспільстві, концепції права. Такі кодекси є реалізацією концепції, що суттєво різниться від тієї, що існувала раніше. Вони вносять істотні зміни у рівень регулювання певного виду суспільних відносин, переводячи його у нову якість, внаслідок чого впливають на суспільні відносин, які регулюють. Нерідко вони можуть слугувати взірцем (і слугують таким) для правотвор-чості у інших державах, надихаючи розробників на нові рішення (а іноді на прямі запозичення).

Другий вид кодексів являє собою завершальний акт того чи іншого етапу розвитку певної галузі права. Називаємо його «підсумковим», оскільки він, ніби, підбиває підсумки розвитку правової думки і законодавства країни на цьому етапі, підводить риску під досягненнями у тій та іншій сфері, фіксуючи останні.

Попри згадані вище втрати, новий Цивільний кодекс України слід віднести до актів «пасіонарного типу». Це пов'язано з тим, що він створювався на новій концептуальній основі як кодекс громадянського суспільства, правової держави і кодекс приватного права, з врахуванням сучасних європейських тенденцій і досвіду. Закиди противників Кодексу в тому, що в ньому відчувається вплив Модельного кодексу СНД, Цивільного кодексу Російської Федерації, тих чи інших європейських країн є безпідставними, оскільки має місце не запозичення окремих правничих рішень, а врахування загальних тенденцій розвитку приватного права у Європі, котрим слідують і названі «зразки».

За своїм характером Цивільний кодекс є (і має бути) актом універсальної дії, що застосовується до регулювання будь-яких відносин, що знаходяться у сфері дії приватного права і не регламентуються спеціальним законодавством. Це означає, що він може субсидіарно застосовуватися, навіть без окремої згадки про це, до сімейних, підприємницьких та ін. відносин, які безпосередньо не врегульовані нормами відповідного кодексу і ґрунтуються на рівноправності становища сторін даних відносин.