Майнові права та обов’язки подружжя за правом різних країн

Норми сімейного права зарубіжних країн найдетальніше регулюють майнові правовідносини подружжя щодо режиму майна, порядку управління ним, надання матеріального утримання один одному.

Режим спільності майна подружжя (Франція, Іспанія, деякі штати США) означає право спільної сумісної власності на майно, нажите під час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу як подарунок чи у спадок, залишається в роздільній власності.

Режим роздільності (Великобританія, окремі штати США) передбачає, що кожному з подружжя належить не лише його дошлюбне майно, а й майно, придбане під час шлюбу за власні кошти.

Змішаний режим, або режим “відкладеної спільності” (ФРН, Фінляндія, Ісландія, Швеція, Данія, Норвегія), означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну.

У законодавстві різних країн можуть міститися норми, які не відповідають традиційному тлумаченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших — ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт), тобто легальний і договірний режим майна. Легальний режим спільного майна подружжя передбачено законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав сім’ї загального права; легальний змішаний режим майна — у більшості скандинавських країн. За шлюбним контрактом подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на власний розсуд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення.

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного контракту. Під час укладення такого контракту в деяких країнах (ФРН) вимагається обов’язкова присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їх підписів, в інших (Франція) — допускається представництво сторін. Контракт, як правило, укладається тільки до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації.

Деякі відмінності існують і в порядку управління майном подружжя, який може бути встановлений законом або шлюбним контрактом. Наприклад, за законодавством Аргентини, Бразилії, Іспанії спільним майном подружжя управляє чоловік, однак розпорядження нерухомістю здійснюється переважно спільно. Шлюбний контракт може передбачати й інші умови щодо зазначених питань.

Сімейним правом регулюються й питання утримання подружжя. В одних правових системах передбачаються обов’язки подружжя із взаємного утримання (Іспанія), в інших цей обов’язок покладається на одного з подружжя (Франція). Нині в законодавстві переважають норми, які передбачають принцип взаємного утримання подружжя (сім’ї). Якщо в державах континентального права кожен з подружжя може вимагати подання допомоги іншому, то в державах загального права задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим. Англійське право, наприклад, зобов’язує дружину надавати матеріальну допомогу чоловікові лише у випадках, коли він гостро її потребує. А обов’язок чоловіка утримувати свою дружину в основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов’язків, тому безпосередньо пов’язаний з концепцією єдності подружжя та обов’язку спільного подружнього проживання (“консорціуму”). Нині одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та гарантованого права на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування. У правових системах, де передбачено укладення шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентується. В цьому разі норми контракту не повинні суперечити нормам моралі і ставити одного з подружжя у гірше становище, ніж передбачене нормами законодавства.