Держава

Держава може бути не лише сувереном у відносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, а й суб’єктом цивільно-правових відносин з юридичними особами або окремими громадянами інших держав.

У царині майнових відносин держава є особливим суб’єктом права, оскільки вона не юридична особа. В правовій доктрині зарубіжних країн було висунуто теорію “розщеплення” держави в тих випадках, коли вона бере участь у майнових відносинах, на дві особи: якщо вона діє в силу свого суверенітету — це одна особа, а якщо укладає якусь цивільну угоду — це вже інша особа, яку потрібно прирівнювати до інших юридичних осіб. Багато хто не погоджується з цією теорією і вважає, що держава завжди залишається єдиним суб’єктом, але вияви її правосуб’єктності досить різноманітні.

Особливістю держави як суб’єкта цивільно-правових відносин є наявність імунітету, який ґрунтується на визнаних міжнародних принципах суверенності і рівності всіх держав. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідпорядкованість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Деякі держави та міжнародні конвенції встановлюють винятки з імунітету. Наприклад, Європейська конвенція про імунітет держав 1972 р. встановлює, що імунітет не визнається, якщо іноземна держава відмовилась від нього або сама подала позов, або спір виник з трудового контракту чи через нерухомість, або вимоги про відшкодування та іншу діяльність держави як юридичної особи.

У теорії та практиці міжнародного приватного права вирізняють кілька видів імунітету держави: судовий, від попереднього забезпечення позову і від примусового виконання рішення.

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої (par in parem non habet gurisdictionem, у перекладі з латин. означає — рівний над рівним не має юрисдикції).

Імунітет від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна.

Імунітет від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом іншої інстанції. Майновий імунітет застосовують поряд із вищезазначеним. Питання про цей вид імунітету може виникнути, наприклад, у зв’язку з розглядом певної справи в суді.

Всі імунітети взаємопов’язані, тому що мають одне підґрунтя — суверенітет держави, який не дозволяє застосувати до держав будь-які примусові заходи[29]. Однак існування імунітету не означає відмови у правосудді. Позов до держави можна подати у судах цієї ж держави, а в судах іншої держави — тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, яка може виражатися різними способами: через уповноважених осіб або державами на взаємних і добровільних засадах у міжнародних договорах, або за допомогою дипломатичних переговорів.

Закони про імунітет держави було прийнято в багатьох країнах світу, зокрема в США (1976 р.), Великобританії (1978 р.), Канаді (1982 р.), Австралії (1984 р.). Однак питання, пов’язані із визначенням сутності, видів, обсягу застосування імунітету не вирішено однаково й остаточно.