1. Справа індемнїзаційна.

He влазячи в безконечні хащі загіу- таних та суперечних патентів, розпоряджень та постанов, що відносять ся до сеї справи, наведу тут тілько що найва- жнїйше. Дня 15 серпня 1849 p.

а в точцї 18 сплату за ті свіжо скасовані повинности зложено до певної міри на самих бувших підданих, а решту на край. Вся решта відшкодованя дїдичам за повинности скасовані патентом із 17 цвітня 1848 p. і сим патентом була признана на скарб державний. B точцї 28 I заповіджено, що для виконаня постанов сего патенту буде встановлена окрема \ краєва комісія, а надто для кождого \ циркулу одна окружна комісія. Але в точцї 26 патент покликає ся на сой- мову ухвалуз д. 7 вересня 1848 p. і говорить: „Предметом окремого обмірко- '_t ваня в дорозї встановленій констіту-

цієго буде справа утвореня з краевих г жерел фонду на сплату при посере-

> дництві державного скарбу винагороди,

‘ яка належить ся дїдичам“. Отже в цїлім . патентї кілька разів говорить ся вира- J зно. що до тої сплати обовязаний c к a p б 1 державний, а тут раптом — пошу- 1 кати жерел краєвих! Ce був початок I баламуцтва.

Цїлий рік не роблено нїчого. Аж 28 липня (чи 4 жовтня) 1850 p. видане новемінїстерське розпорядженє, в котрім уже баламуцтва далеко більше. 3 комісії краєвої, приписаної давнїйшими цї- сарськими патентами, тут зроблено ко-

місію мінїстеріяльну, а тягар сплати за панщину перекинено вже виразно на „краєві жерела“.

Але фонд індемнїзаційний у Галичинї утворено аж геть пізнїйше; в 1853 p. відлучено справу викупу сервітутів від справи відшкодованя (індемнїзації) за панщину, та від того ж 1853 p. почав уряд накладати на всїх додатки до податків, з разу по 8¾ кр. від кождого ринського, в 1854 p. по 1ГД> кр.,в 1855 по 11¾, в 1856 по 14 кр., а в 1857 уже по 33 кр. Облїгації видано ще 1851 p.,

та що з того, коли до їх сплати (амор- тізації) приступлено аж 1858 p.^[25]).

Але кілько-ж виносила обчислена вартість панщини і всїх піданських данин? Mn бачили, що в 1845 p. самі члени галицького станового сойму на підставі податкових фасій обчислювали її на 5,800.084' p. Пізнїйша Стадіонова регуляція дещо троха вменшила ту вартість панщини, хоч регуляція, як знаємо, не була переведена до кінця. Натомісь на підставі пїзнїйших патентівпостручувано панам із тої суми вартість панщини халупників і комірників, що була дарована безплатно, вартість викуплених уже слу-

жебностий i т. и., разом третю часть гуртової вартости. ¹

3 урядового справозданя довілу- ємо ся, що в Галичині зголошено до викупу ось які панщизняні тягарі й данини :

Додам тут, що під Краківським округом треба розуміти західню Галичину, але без теперішнього краківського повіту, що до 1846 p.

\) Див. урядове видане: Oie OrumlentIa- stiing іи Oesteri*eich, erster Theil, XVieii 1857, у додатку таблиця I, стор. 66 67.

еведена окремо від решти Галичини далеко корисиїйше для селян.

Усї ті повинности обчислено на poun\ і помноживши узискану суму на O_t вирахувано той капітал, який мали істати дїдичі як відшкодоване за зне- « ену панщину або як викуп знесеної і есятини та инших данин. Сей капітал I ,ля східньої Галичини вичислено на \

8.353.842 зр. мк., для західної (без I щакова) на 25,130.000 зр. мк. разом

3.483.842 зр. мк., а з Краковом 75,371.638 p. мк. або 79,140.225 зр. віденьської ва- юти. Отся сума мала бути сплачена .їдичам і иншим „управненим“, котрих іуло в 1848 роцї у східнїй Галичинї .680 (в тім числї 2,064 домінїй, 420 дібр іерковних, 52 дібр ріжних інстітуцій та орпорацій), а в західній (без Кракова) 585 (в тім числї 1.114 домінїй і 324 дібр . іерковних). У краківськім князївстві було іомінїй лиш 60, церковних дібр 20, кор- 1 юраційних дібр 11. Всїм тим управне- іим видано в 1851 роцї на вказану висше уму облігації. Але що .на ті облігації

ie виплачувано нїчого ще цїлих сїм лїт,

Ό від сеї суми наросли проценти; ті іроиенти, також не сплачувані, родили юві проценти, так що з кінцем 1857 p.

самих процентів назбиралося 17,818.485 p. вв.

У початку 1858 року, коли мала почати ся сплата індемнїзаційного довгу, бачимо в Галичинї ось які відносини. B східнїй Галичинї треба було сплатити капіталу 48,353.842 зр. мк. і дочислених до него 10,500.000 процентів, разом

58,853.842 зр. мк., у західній Галичинї (з Краковом) 30,044.900 зр. капіталу і 8,078.263 зр. мк. процентів, разом 38,123.163 зр. мк. A що ,зобовязаних“, себ-то селян, котрі скористали зі скасо- ваня панщини, було в східнїй Галичинї 374.885, у західнїй 152.950, а в Краківськім 18.101, отже разом 545,936 господарств¹), то виходить, що на кожде господарство спадало пересїчно у східнїй Галичинї 157, у західнїй 223 зр.

Може декому цїкаво буде порівняти, як виглядали ті тягарі в инших краях нашої монархії, то для того подаю тут важнїйші рахунки зведені в одну табличку на підставі згаданої вже урядової книжки’).

^

^J) Die Gnmdentlastimg in Oesterreicli, Tab, III, стор. 80.

Ч. 155. 13

I

^J) Сюди не вчислено ще 4708 дїдичів, що араз по знесеню панщини добровільно поза- оджували ся з підданими що до сплати від- жодованя.

Як бачило, в відношеню до людности Галичина належить до країв найбільше обтяжеяих індемнїзацісю, а в відношеню до заможности тої людности вона була абсолютно найбільше обтяжена з усїх австрійських країв; із того погляду галицький хлоп був обтяжений три рази більше від заможного селянина під Віднем, а мало що не 5 раз більше від чеського підданого. Так то виглядала патріотична жертво- любність польської шляхти!

Ta на правду індемнїзація кошту- ⁴ вала далеко, далеко більше!

He трудно сезрозуміти.Таку величезну суму годї було сплатити від разу. Властителям видано облігації, від котрих треба було платити проценти, а надто що року вильосовувано певне число облігацій до виплати. Після пляну уложеного в 1857 *році' мала вся сплата доконати ся в 40 роках і треба було річно на сплату того довгу та на адміністрацію 5,521.374 зр. мк., значить, за 40 лїт мала бути виплачена сума 220,854.960 зр. мк. Коли би правительство було держало

⁵) Здасть ся, що сюди вчислено й Буковину, бо в таб. II і III, її зовсїм не виказано.

³) Надто 246.688 підданих загодили ся добровільно з дїдичами.

я першого патенту з 17. цвітня 1848 p. деяких пізнїйших розпоряджень вида- [ИХ ДЛЯ ТОГО ПОЯСНЄНЯ, TO всю ту суму ювинна би була заплатити держава і податкових гроший усїх країв. Але це в 1850 роцї патентом із д, 25. вере- ; ня постановлено завести в Галичинї і жремі фонди індемнїзаційні для схід- | іьої й західньої Галичини, а на утво- I >енє тих фондів розписано краєві до- 1 іатки до податків.

стали на знесеню панщини, але також міщани, що ніколи не робили її, та дї- дичі, котрим її забрано. Так воно й лишило ся на далї, та з розпорядженя міністра Брука вийшло велике баламуцтво.

Бо коли стояти на основі патенту з 17. цвітня 1848 p., то край платячи річно 3,021.374 зр. на індемнїзаційний фонд, вигоджуе державі, зичить їй ті гроші, значить, по 40 роках має право упоми- нати ся віддержави суми 120,854.960 зр. мк. Коли-ж стояти на становищі Бруко- вого розпорядженя (отже не жадного закона!) з 1857 p., то держава платячи річно 2,500.000 зр. на індемнїзаційний фонд у Галичинї, робить позичку краєви і по 40 лїтах має право домагати ся від него круглої суми 100 мілїонів мк. навіть без опроцентованя. От за ті то величезні суми вийшла довголітня тяганина між краєм (властиво від 1866 p. між галицьким соймом) і центральним правительством у Віднї. Нїмцї не хотїли шанувати цїсарського патенту з 17. цвітня * 1848 p. і покликали ся на закон із 7. (18.) вересня 1848 p., котрим знесено панщину в цїлій Австрії; сойм не хотїв признавати законним розпорядженя Бру- кового з 1857 p. і покликав ся на те, що в давнїйших законах і приписах у-

сюди виразно говорить ся, що держава, каса державна має сплатити всю індемнїзацію в Галичинї. Довго тягли ся переговори та переписки, аж 9. вересня 1882 p.

зр., перемазують ся і Галичина не має їх звертати державі. Натомісь що до дальших запомог із каси державної, котрі після пляну з 1857 p. мали аж до остаточної сплати індемнїзації, тоб то до 1898 року, виносити річно по 2,500.000 зр. мон. кон. (2,625.000 зр. наших гро- ший), то від 1883 p. вони мають виносити тілько по 2,100.000 зр. річно без- зворотної запомоги ; надто держава мала давати галицькому індемнїзаційному фон- j дови ще по 525.000 зр. річно, але ті І гроші край мусить звернути державі 1 в трьох роках, починаючи від 1899 p. квартальними ратами, без процентів.

Сяугода, що доторкала ся не самого краю, але також усеї держави, мусїла перейти ще й через раду державну. По великих клопотах cero доконано аж у 1890 роцї. Держава торгувала ся з краєм до остатньої нитки, I хоч ухвалено пе- ремазанє давнього величезного „довгу індемнїзаційного“, то виторгувано бодай стілько, що з державних додатків 2,625.000, які мусїли йти до індемнїза- ційного фонду аж до 1898 p., признано

2.100.0 беззворотною запомогою, 325.000' безпроцентовою позичкою, а

200.0 надплатою, очевидно опроцен- тованою. Значить, від 1899 p. прийде ся Галичинї сплатити ще скарбови державному 4,875.000 зр. як зворот безпро- центової запомоги по 325.000 зр. річно через 15 лїт і з яких 4 мілїони (про се ще мусить бути окрема угода) як зворот опроцентованих річних надплат по 200.000 зр. також за 15 лїт. Значить, сего року, 50 лїт по знесеню панщини, край не тізько що заплатив за неї звиш 121 мї- лїонів зр. з власних додатків, але мае ще до скарбу державного мало що не 9 мілїонів довгу, котрий мусить сплатити в кількох лїтах. Значить, памятка про панщизняні тягарі не так швидко ще загине, особливо коли й край свою пайку сплати розложив на довший час і замісь закінчити виплату всїх облігацій сего 1898 року, ухвалив конверсію, тоб-то розложене сплати на низший процент, але на довший час, бо аж до 1908 року.