Попгаренне народної партії в націонално-демо- кратичне сторонництво, 1899. p.

ВкінцІ p. 1899, рознеслась у нас в краю вість, що- повстає якась н о в а п ар т i я. Ta річ не ішла про якусь нову партію, але о те, щоби розєднані наші народні сили, котрі прямують до однакої мети, — зібрати разом.

Отся справа підготовлювалась насходинах двох ґруп: членів виділу політичного товариства „Народна Рада" у Львові і ґрупи Українців, що стояли поза „Народною Радою". До сеї ґрупи_ належали,, як їніціятори: д-р Евген Левнцький, д-р Володимир· Охримович, проф. Михайло Грушевський і д-р Іван Франко. По близшім порозумінню і підготовленню відбулась в дні 26. грудня 1899. p. у велнкій салі „Народного Дому": довірочна нарада над новою програмою, орґанізаціею і тактикою. Hai сю нараду запросили: виділ політичного товариства „Народна Рада“ у Львові і „Комітет львівських Русинів", зложений з 7. осіб з поза виділу, визначній- ших людей зі всіх повітів Галичини, щоби розважити справу поширення і поглибленнядіяльности народної партії, що стояла на становищі народної (національної) програми з 24. марта 1892. p., та п p н - єднання до живійшої і успішної роботи сеї партії, тих людий, переважно з молодшого покоління, які стояли поза нею, — значить бувших радикалів і не- раднкалів.

Отся спільна праця національна мала зєдинитись- під кличами нової програми, організації і тактики партійної.

Довірочну нараду отворив голова „Народної Ради“ п. Ю л і я н P о м а н ч у к та у своїй промові вказав на важність хвилі і значіннє справи, для якої мае відбутись отся нарада. Опісля вибрано провідником наради судового радника Дениса Г ерасимовича,

Александер Борковський

а заступниками о.

Політичну часть програми реферував д-р E в г e н Левицький; економічну часть Василь Harip- н и й; культурні справи дир. A л e к c а н д e p Б о p -

Д-р Володимир Охримоиич

к о в с ь к и й; організацію партійну реферував д-р B o- лодимир Охримович,— тактичну справу знова д-р E в г e н Л e в и ц ь к и й.

По довшій і основній дискусії принято з деякими змінами всі три предложення: народну програму, народну організацію і тактику. Таким чином отсей зїзд мужів довіря з цілого краю був першим Народ- н и м 3 ї з д о м національно-демократичного або народного сторонництва, котре на самім вступі до народної програми проголосило ось таку д e к л я p ff- тивну постанову:

„Ми галицькі Русини, часть українсько-руського народу, що мав колись самостійність державну, відтак боров ся віками за свої державно-політичні права, а ніколи не зрік ся і не зрікає ся прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є дій’ги до того, щоби цілий українсько-руський нарід здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та зєднав ся з часом в одно- цільний національний орґанізм, в якім би загал иароду на свою загальну користь opy- дуаав всіми своїми справами: культурними, економічними і політичними’*,

„Змагаючи до тої наконечної мети, а зважаючи на нашу приналежність до австрійської держави, ставимо собі для нашої народної роботи отсю програму: в межах Австрії, в справах політичних змагаємо до того, щоби в австрійській державі територія заселена Русинами становила одну окрему провінцію з як найширшою автономією . в законодавстві і адміністрації; тим самим змагаємо до знесення дотеперішних краєвих статутів для Галичини і Буковини, до поділу Галичини на дві части: руську і польську і так само до поділу Буковини на часть руську і волоську, та до утворення з руських частей Галичини і Буковини одної національної провінції з Окремою адміністрацією і окремим національним сой- мом“.

A у відношенню до тодішної p о с і й c ької У к pa- ї н и поставлено у сій програмі:

„Будемо піддержувати, скріпляти та розвивати почуттє національної єдиости з росій- ськими У країнцями та змагатидо нитворення разом з ними культурної одноцільности; будемо серед російських Українців піддержувати такі змагання, котрі ведуть до перетворення російської держави з абсолютної і централістичної н державу конституційно-федералістичну, оперту на автономії народностей."

„Та що до угорської Руси: будемо змагати, щоби серед угорських Русинів викликати подібний рух національний, який є між галицькими і буковинськими Русинами, щоби загріти їх до уживання і плекання рідної мови, до борби проти винародовлювання, та до культурної, економічної і політичної діяльности в користь угорсько-русь- кого народу, та в тій ціли будемо навязувати з угорськими Русинами тіснійші взаємини і будемо старати ся зблизити їх до себе“.

Сей Народний Зїзд вибрав: Тіснійший Народний Комітет, до котрого увійшли: голова політичного товариства ..Народна Рада“ у Львові Юліян Романчук — як голова; членвиділу „Народної Ради“ Алексан- дер Борковський як заступник голови, Василь Harip- ний.д рЕвген Озаркевич, ІванБелей, о.Александер Стефановнч і о. Александер Темницький з виділу „Народної Ради“, та вибрані на зїзді: Михайло Гру- шевський, д-р Евген Левицький, д-р Кость Левиць- кий, д-р Володимир Охримович, д-р Дамян Савчак і д-р Іван Франко.

До Шнршогр Народного комітету увійшлщ 1) Bci члени Тіснійшого Комітету; 2) посли сторан- ництва і редакторн; 3l вибрані на зїзді: д-р Ярослав Кулачковський, д-р Щасний Сельський, Вячеслав Будзиновський, о. Тит Войнаровський, о. Николай Галущинський, Иосиф Гурик, д-р Мнхайло Дорундяк, vO. Сидір Зельський, д-р Андрій Koc, о. Сильвестер Лепкий, Данило Мекелита, д-р Андроник Могильни-

Михайло Грушепський

цький, о. Іван Негребецький, _од-р Евген Олесницький,.

о. Стефан Онишкевич, о. Иосиф Фолис i о. Іван Яворський.

Зачата акція новітно'і орґанізації нашої партії звернула була на себе від разу живійшу увагу нашої суспільности, бо хоча радикальна партія на своїм роковім зїзді рішила задержати свою дотеріш- ну орґанізацію, то всеж таки найвизначнійші діячі виступили були з неї і вона втратила була рацію своєї окремішности. 3 огляду на чільнійших радикалів, що пристали до „нової" партії, написав був „Громадський Голос": „Помоліть ся товариші за їх грішні радикальні душі“. A вже як грім з ясного неба вдарила радикалів вість про приступленнє д-ра Івана Франка до нової партії. Ta проте радикальна партія видержала на своїм партійнім становищи, закликуючи своїх прихильників, щоби держали ся непохитно того радикалізму, який виробив і полишив великий учитель Дра- гоманів...

3 другого боку „Г а л и ч а н и н ь“ став сумнівати ся, чи „нова партія“ буде придержувати ся так званої к о н c о л і д а ц і ї зі староруською чи руссофільською партією.

B таких обставинах, н а о c н о в і н a p о д н о ї п p о г p а м и і для її здійсненення злучили ся всі її сторонники в одно національно-демократичне або народне сторонництво і взяли ся до діла, щоби перевести в цілім краю народну орґанізацію.

Коли Старорусини попавши у національну зневіру потопали що раз то більше у національнім руссофіль- стві, то Українофіли поклали новітні основи національної самостійн'ости власними сил|ами

Ta отсе був безперечно великий акт еволюції здорової части громадянства українського, що свіже,, сильне і жадне нового вольного життя — згуртувалось під стягом нової програми до поважної праці в масах народних, на засадах справдішного демократизму.

A найважнійше було те, що стаючи під національним спільним прапором, члени сього сторонництва,, вірили у свою національно-політичну і д e о л ь о г і ю і з тою вірою p а д о c т а в а л и д σ· праці, а між собою були щирі і духом зєдй- н e н і! Бо хоча в партії були найбільше праві і найбільше ліві, середущі і помірковані, то проте між членами партії не зарисувались фракції ані ґрупи щоб себе поборювати або розєднувати, а всі вони як однакі творили національний організм, що виміною думок доходив до одної провідної думки і їГ придержував ся без виїмку і застережень.

iTa сей момент повинен би стати у нас наукою, для грядучого покоління...

B кінці, годить ся іще одно нагадйти, щоби в пе- реломових хвилях не допускати до ігнорування наших визвольних змагань з того часу.

B дні 5. січня 1900. p. оголосив був Народний Комітет першу свою відозву до.народу, в.котрій докладнопояснивнашу національну ідею.

„...Ідеалом нашим повинна бути незалежна Русь- Україна, в якій би всі частини нашої нації зєди- нили ся в одну новйчасну культурну державу... Ta поки осягнемо сей наш ідеал... мусимо на ґрунті теперішних відносин і в рамках австрійської держави: змагати до витворення окремої національної провінції зі своєю окремою адміністрацією і своїм національним Соймом...“

Тай отсе треба би також знати, як хочеть ся осуджувати минуле або проповідувати нові ідеї, бо з тих ідейних давнійших змагань вийшло не одно,— що відтак здійснилось і в народі воплотилось.

A „Рада Русская" у Львові, що досі балян- сувала на всі боки — проголосила в „Галичанині" свій

„отзив“ з 3. січня 1900, в котрім прелюдно визнала: національну, племінну і культурну єдність Русииів з Великороссами — своїм прінціпом, признаючи необхідність уживання галицько-русского нарічія на галицькій Руси, — та приймила назву p у c c к о - н a p о д- ної партії.

Ось так прояснились наші відносини партійні в краю, що причинилось дуже значно до прояснення політичної думки галицьких Українців. У нас побі- дила політична думка не тих, що забули свій рідний нарід ані тих, що ие хотіли знати України і її народу, але тих, що стали здобувати знамя української нації.

30.