Маніфест Головної Української Ради.

B дні 3. серпня 1914. p. появив ся отсей маніфест Головної Української Радн уЛьвовЬ

„Український Народе!

Надходить важна історична хвиля. Важить ся доля держав і народів. Нічого не вдіяли всі зусилля ди- пльоматії, щоб вдержати в Европі мир.

Суне отся буря передовсім на держави, в склад яких входить український иарід. Український нарід, належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше. B таку хвилю нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би в історії" держав і народів.

1 тому в сій хвилі представники українського народу в Галичині, всіх політичних напрямів, які лучить один національний ідеал, зібрали ся в Г o-- ловну Українську Раду, якамаєбути висловом одної думки і одної волі українського народу і показувати йому дорогу до діла, яке жде його в теперішній хвилі.

Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим: культурним світом уважаємо мир найцінніншим добром людскости. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являєть ся неминуча. I коли не можемо війни відвернути, то мусимо старати ся, щоб ті жертвн, яких вона від нас вимагає, не пішли марно,, щоби кров батьків принесла добро дітям.

Дорога, яка веде до сього, ясна.

Війни хоче цар російський, самодержавний володар- імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони обовязали ся були — шанувати самостійність України,, — і поневолнли вільну Україну. Царська імперія: протягом трьох століть веде політнку, яка має за, ціль відобрати поневоленій Україні національщ' душу і зробити український нарід частею російського народу. Царський уряд відобрав українському народови його найсвятійше право, —право рідної мови. B ц a p- ській Росії нинішного дня найбільше п о н e в о л e н и й — у к p аї н с ь к и й н a p і д.

I коли Росія хоче війни, то говорить з неї та ненаситність, яка червоною ниткою тягне ся через усю історію сеї імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, — розросла ся в кольос, який від ряду літ загрожує загально-европейському мирови і загально-людському поступови, культурі і життю народів.

Ta ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивити ся, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його пануваннєм, що істнує часть української землі, де український нарід не є винятий зпід права, де він може жити своїм національним життєм...

Ідучи війною на австро - угорську монархію, Росія грозить загладою т а к о ж у к p а ї н c ь к о м у н а ц i-

0 н а л ь н о м у життю, яке знайшло охорону в конституційнім ладі а в c т p і й c ь к о ї д e p ж а в и. Побіда Росії мала би принести українському народови ав- стро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 міліонів українського народу в російській імперії.

I тому наша дорога ясна.

Вже підчас попередного австрійсько - російського напруження — зїзд найвизначнійших діячів усіх українських партій Галичйни, який відбув ся у Львові 7. грудня 1912. p. заявнв, що з огляду на добро·

1 будучність українського народу, на випадок оруж- ного конфлікту між Австро-Угорщиною і Росією, ціла українська суспільність однозгідно і рішучо стане по стороні Австро-Угорщини, проти російської імперії, як найбільшого ворога України.

Так і теперішна хвиля кличе український нарід стати однодушно проти царської імперії, при тій

Історія політ, думки 46 державі, в якій українське національне життє знайшло свободу розвитку.

Дотеперішна пассивність австо-уторської політики супроти затій російського царизму була все визискувана на шкоду інтересів австро-угорської монархії і її народів, а передовсім на шкоду самостійного національного розвитку нашого народу. I тому тепер нашим святим обовязком є покласти всі свої сили на жертвеннику боротьби за будучність рідної країни.

Побіда австро-угорської монархії буде нашою по- бідою. I чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше вибє г о д н н а в и з в о л e н н н я У к p а ї н и.

Український Народе!

Тільки той нарід має права, що вміє їх здобути. Тільки той нарід має історію, що вміє її творити рішучими ділами.

Головна УкраїнськаРада кличеТебе до діла, яким Тиздобудешновіправа,утвориш новнй період в c в о ї й і c т о p і ї, з а й м e ш н а л e ж н e м і c ц e

в p я д і н a p о д і в E в p о п и.

Нехай же сей поклик знайде відгомін в кождім українськім серцн! Нехай збудить в нашім народі давне козацьке завзяттє! Нехай вся наша суспільність буде не тільки видцем, але як найдіяльнійшим учасником грядучих подій! Нехай віддасть всі свої ма- теріяльні і моральні сили на те, щоб історичний ворог Українн був розбитий!

До бою — за здійсненнє ідеалу, який в теиерішну хвилю зєднює ціле українське громадянство!

H e X а й н a p у ї н a x ц a p c ь к о ї і м п e p і ї —

з і й д e c о н ц e в і л ь н о ї У к p а ї н и!

Львів, 3. серпня 1914. p.

За Головну Українську Раду: д-р Кость Левнць- кий, голова, —- Михайло Павлик, Микола Ганкєвич, заступники головн, — д-р Степан Баран, секретар. Члени: Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, д-р Микола Лагодинський, д-р Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимр Темницький, д-р Кирило Трильовський, д-р Володимир Старосоль- ський, д-р Льонгин Цегельський“.

Отсе був наш заповіт політичннй, яким мн виряджали наш нарід на війну... ..ш

Рівночасно видав C о ю з у к p a V н с ь к и x п a p л я - ментарних і соймових послів з Буковини відозву до українського народу на Буковині. Сю відозву підписали: Микола Васнлько, президент, — Єротей Пігуляк, Юрій Лнсан, заступники президента, — та о. Теофіль Драчинський, віцемаршалок краю.

Опісля вндав наш гр. кат. E п и c к о п а т — пастирський лист, з огляду на воєнні події.

Презндія Кола Польського проголосвла де- клярацію, в котрій між иншим сказала: ...вїрмо,що нарід наш, котрий стільки перетерпів, верне до своїх всежнвих і однаких прав, як живе та постійне по- чуттє справедливости.

Авизначнійші руссофіли, як Дуднкевич,Глуш- кевич і инші втікли до Росії... Отсе була їх воєнна диспозиція...

Бкінці, в дні 6. серпня 1914. p. поєднала Головна Українська Рада начальні управи нашнх стрілецьких ©рґанізацій в одну Українську Боєву Управу. Вона стала одннокою старшиною орґанізації українських добровольців, які одержалиназву: Україн- c ь к и X C і ч о в и X C т p і л ь ц і в. Начальником секції акційної установлено T e о д о p a P о ж а н к о в c ь к о - го, а секції організаційної д-ра Кнрила Три- льо вс ького.

117.