Реальні гарантії виконання зобов’язання

Реальними гарантіями виконання зобов’язання в Стародавньому Римі вважалися різноманітні види застави. Найстарішим видом застави був nexi datio. Цей інститут походив від стародавніх традицій, коли особа при встановленні боргу добровільно брала на себе відповідальність у вигляді повного особистого підкорення кредиторові.

Пізніше, цей інститут зазнав певної трансформації, замість угод, предметом яких була особа боржника, почали укладати угоди, предметом яких стало його майно. Ці угоди називалися фідуціарними угодами з боржником (fiducia cum creditore). Змістом такої угоди був обов’язок боржника передати кредитору певну річ на забезпечення виконання зобов’язання та його право вимагати цю річ назад після повного виконання зобов’язання. Кредитор зобов’язаний був це зробити, якщо боржник не виконував зобов’язання, отримував її у володіння. Але слід зазначити, що річ переходила кредитору у власність, а тому обов’язок повер-нути її боржникові був не юридичним, а моральним. Юридич-ного змісту цей обов’язок набував тільки після укладення додаткової угоди (pactum fiduciae), форма якої почала застосовуватися в період монархії.

Відмінності між описаними видами гарантій, крім об’єкта застави, полягають також в тому, що при fiducia cum creditore майно боржника переходило під владу кредитора відразу після укладення основної угоди, а при nexi datio кредитор набував владу над боржником тільки при невиконанні основного зобов’язання останнім, позаяк вважалося, що в разі переходу однієї особи під владу іншої, перша втрачала свободу, а отже, й правоздатність (боржник ставав рабом), Отже, виключалася будь-яка можливість виконання зобов’язання.

Після скасування nexi datio, fiducia cum creditore існувала до кінця періоду принципату. В період абсолютної монархії (при інтерполяціях Юстиніана) термін «fiducia» замінили новим — «pignus».

У разі несплати боржником визначеної договором суми боргу, заставоутримувач (кредитор) мав право продати предмет застави для задоволення власних майнових інтересів (D. 47.10.15.32). У такому разі зобов’язання припинялося, а боржник звільнявся від його виконання. Особливістю юридичних наслідків зазначеного продажу було те, що кредитор міг претендувати лише на суму ре-

ального боргу — решту був зобов’язаний повернути заставодавцю (D. 20.4.20). Якщо ж заставоутримувач не зміг продати об’єкт застави з причини відсутності покупців, він отримував це майно у власність на підставі рішення імператора (С. 8.33.1).

З ІІ ст. н. е. почав розвиватися інший вид застави — іпотека (hypotheca). Хоча заставою її можна назвати лише в сучасному правовому розумінні суті цього явища. Римляни ж розрізняли поняття застави у власному розумінні (pignus) та іпотеки (hypotheca). Римський юрист Ульпіан зазначає: «Ми називаємо заставою у власному розумінні те, що переходить до кредитора, іпотекою — те, що у володіння до кредитора не переходить» (D. 13.7.9.2). Основою для розвитку іпотеки послугували земельні правовідносини між власниками землі та наймачами. При укладенні договору найму зазначалося, що все, привезене, принесене або приведене на ділянку, не повинне вивозитися з неї, доки не буде повністю погашена заборгованість. Таким чином речі, що знаходилися на ділянці, потрапляли в іпотеку до власника землі, хоча наймач і далі користувався ними.

Семінарське заняття

Поняття гарантій зобов’язання.

Особисті гарантії (поручительство).

Реальні гарантії зобов’язання (застава). Термінологічний словник adpromissio — додаткова стипуляція третьої особи

beneficium cedendarum actionum — привілей на поступки позовних вимог

beneficium divisionis — доля відповідальності гаранта

fideiussio — поручительство, що не обмежувалося терміном і переходило в спадщину

fidepromissio — поручительство, що не забезпечувалося можливістю поручителя стягувати в порядку регресу з основного боржника суму заборгованості

fiducia cum creditore (фідуціарна угода) — угода, змістом якої був обов’язок боржника передати кредитору певну річ на забезпечення виконання зобов’язання та його право вимагати цю річ назад після повного виконання зобов’язання

furtum usus — викрадення користування

interdictum Salvianum — інтердикт для отримання володіння речами орендаря, що заборгував

lex Cornelia — закон, що заборонив брати на себе гарантії за зобов’язання на суму понад 20 тис. сестерцій на рік

lex Furia de sponsu — закон Фурія, що обмежував відповідальність гарантів двома роками

lex Publilia — закон, що встановив право поручителя, який сплатив борг за основного боржника на витребування сплаченої суми

nexi datio — застава, що передбачала особисте підкорення кредиторові

pactum fiduciae — додаткова до фідуціарної угода

praeiudicium ex lege Ciceria — попереднє судочинство за законом Цицерія (гарант, що довів відсутність оголошення кредитора про кількість та розмір відповідальності інших гарантів, звільнявся від відповідальності)

quandam societatem — товариство спільних поручителів (Gai. 3.122)

sponsio — обіцянка бути додатковим боржником Завдання для перевірки знань 1. Що таке гарантії виконання зобов’язання?

Яка відмінність особистих гарантій виконання зобов’язання від реальних?

Дайте визначення термінам «sponsio», «fidepromissio», «fideiussio».

Що могло бути предметом стипуляції?

Як визначався розмір відповідальності поручителя? Рекомендована література 1. Дождев Д. В. Римское частное право: Учеб. для вузов / Под общ. ред. академика РАН д-ра юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянца. — М.: НОРМА, 2002. — С. 504—516.

Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів. — К.: Вентурі, 1997. — С. 192—194.