§ 1. Загальна характеристика гарантій прав на землю

Термін "гарантія" походить від французького слова §агапїіе — порука; умова, яка забезпечує щось. Він часто використовується для позначення способу забезпечення законодавчих або договірних зобов'язань, прав та обов'язків.

Гарантії прав на землю мають свої засади, які надають їм реаль­ного характеру. Реальність гарантій заснована на наявності земель­ного фонду нашої країни. Без земельних ресурсів правовими засо­бами не можна реально гарантувати права на землю. Проте не можна принижувати й значення юридичних гарантій цих прав.

Юридичні гарантії прав на землю, закріплені у розділі V ЗК, за­сновані на конституційних нормах. Так, згідно зі ст. 13 Конституції земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. Від йо­го імені права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарю­вання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст. 14 Конституції земля є основним національним ба­гатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Пра­во власності на землю гарантується. Це право набувається і ре­алізується громадянами, юридичними особами та державою ви-

197

ключно відповідно до закону. Важливим є положення ст. 55 Основ­ного Закону нашої країни, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службо­вих осіб.

Більшість гарантій прав на землю, передбачених ЗК, — це га­рантії, розглядувані у широкому розумінні.

А у розділі V ЗК закріплені конкретні гарантії прав на земельні ділянки. Вони охоплюють лише сферу захисту суб'єктивних прав на землю та прав, які випливають з них. Насамперед це стосується захисту права власності на землю, відшкодування збитків власни­кам землі та землекористувачам, вирішення спорів, пов'язаних з реалізацією зазначених прав, відповідальності за їх порушення то­що. Тому можна вважати, що у цьому розділі закріплені гарантії прав на землю у вузькому розумінні. Про це свідчить й те, що в ньому в основному йдеться про захист прав на земельні ділянки фізичних та юридичних осіб.

Сказане вище не означає, що права держави або територіальних громад, а також їх органів, установ і підприємств на землю мають бути менш гарантовані. Вони також потребують відповідних га­рантій, особливо за існування різноманітності права власності на землю й поширеності орендного землекористування у період пере­ходу нашої держави до ринкових відносин. Проте нині традиційна необмежена гарантованість їх земельних прав втратила пріоритетне значення.