§ 5. Система земельного права

Під системою земельного права розуміють сукупність правових інститутів, кожний з яких складається з групи юридичних норм, що регулюють однорідні земельні відносини, які характеризуються певною єдністю.

Земельно-правові норми являють собою норми, об'єктом регу­лювання яких є земля, що виступає одночасно як нерухоме майно, природний об'єкт і об'єкт господарювання. Більшість норм земель­ного права належать до матеріальних. Водночас у ньому є процесу­альні норми, що утворюють механізм реалізації матеріальних норм.

Кожен правовий інститут посідає у структурі земельного права певне місце. Найважливіші земельно-правові норми, які визнача­ють сутність цього права, утворюють загальні інститути, а ті, що регулюють окремі види земельних відносин, — спеціальні. Така ди­ференціація норм, які визначають зміст земельного права як пра­вової галузі, відповідає усталеній традиції поділу галузі права на за­гальну й особливу частини.

Сукупність інститутів, що охоплюють відправні, загальні поло­ження, принципи, дія яких поширюється на всі або більшість ре­гульованих земельним правом відносин, становить загальну части­ну цього права. До неї зазвичай включають інститут права влас­ності на землю (земельні права громадян і юридичних осіб, котрі є власниками земельних ділянок, підстави виникнення, зміни і при­пинення прав на землю), інститут права землекористування тощо.

Особлива частина земельного права є більш конкретною, її інститути підпорядковані інститутам загальної частини, а їх-зміст стосується певного виду земельних відносин. У цій частині містять­ся інститути, які визначають правовий режим окремих категорій земель, що визначається їх цільовим призначенням.

16

Кожен правовий інститут має свої характерні риси, обумов­лені своєрідністю регульованих ним суспільних відносин, і об'єднує усі пов'язані з останніми норми, що має велике прак­тичне значення. Інститути тієї або іншої галузі права — це ос­нова розвитку та вдосконалення того чи іншого законодавства. У земельному праві, як й у будь-якій іншій самостійній галузі права, не може бути ізольованих один від одного інститутів. Не­зважаючи на різноманітність форм прояву, безліч видів і підвидів земельних відносин, вони знаходяться у тісному взаємозв'язку. Тому різні правові інститути тісно пов'язані між собою1.

Як наука земельне право вивчає суспільні процеси і проблеми, пов'язані з регулюванням земельних відносин. А як наукова галузь воно покликане забезпечувати підвищення ефективності земельно-правових норм і сприяти вдосконаленню земельного законодавст­ва з метою організації раціональнішого використання й охорони земель. Ця наукова дисципліна виявляє проблеми, суперечності, прогалини у правовому регулюванні земельних відносин, розроб­ляє заходи вдосконалення законодавства, наукові основи його кла­сифікації та систематизації.

Досліджуючи закономірності розвитку національного законо­давства, наука земельного права не залишає поза своєю увагою зе­мельне законодавство дорадянського періоду. Вона провадить порівняльний аналіз правового регулювання земельних відносин, виявляє тенденції його розвитку в зарубіжних країнах.

Система науки земельного права істотно відрізняється від сис­теми земельного права як галузі. Це обумовлено насамперед відмінностями предмета науки від предмета галузі права.

Наука земельного права займається вивченням, по-перше, предмета останнього та його специфіки, по-друге, самих земельно-правових норм, по-третє, практики їх застосування. Водночас вона розробляє рекомендації щодо вдосконалення земельно-правових норм і практики їх застосування, а також усунення прогалин у зе­мельному законодавстві.

Земельно-правовій науці притаманний і свій метод. Однак як­що метод земельно-правового регулювання завжди забезпечений примусовою силою закону, то метод земельно-правової науки, з одного боку, відображає особливості загальнонаукового пізнання (об'єктивність, системність тощо), а з другого — специфіку земель-

I Див : Аграрнеє, земельнеє й зкологическое право Украиньг Учеб. пособие / Под ред. А. А. Погребного й Й. Й. Каракаша. — С. 108.

17

ного права, що передбачає вивчення землі як об'єкта правовідно­син і всіх питань, які випливають з цього1.

Система науки земельного права знаходиться у тісному зв'язку з системою земельного права як навчальної дисципліни. Земельне право як навчальна дисципліна являє собою систему знань та інфор­мації про основні положення і зміст цього права. Вона може відрізнятися від системи земельного права як галузі за обсягом інформації, що викладається згідно з навчальними планами.

При викладанні земельного права як навчальної дисципліни по­ряд з основними положеннями його загальної частини зазвичай розглядаються такі питання, як предмет, метод, система земельно­го права, поняття й особливості земельних відносин, історія зе­мельного права та його джерела, методологічні й теоретичні осно­ви цього права в його розвитку. До навчальних планів можуть бу­ти включені й питання, пов'язані з законодавчими основами й особливостями правового регулювання земельних відносин у за­рубіжних країнах.

1 Див.: Ерофеее Б. В. Земельнеє право России: Учебник. — С. 59. 18