Механізм політичного процесу

Механізм політичного процесу визначається конкурентною боротьбою за доступ до права владного перерозподілу ресурсів, яка й становить сутність цього процесу.

Проблему формування політичного процесу доцільно розглядати в контексті системного підходу.

Основними елементами даної моделі є:

а) соціум — як населення, що проживає на території, контрольованій даною державою;

б) держава — як суверенна організація соціальної влади, що охоплює певну територію з проживаючим на ній населенням (соціумом);

в) політична еліта — як меншість, що володіє здатністю позаекономічного (за допомогою застосування політичної влади) панування над суспільством. Виходячи з

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія цього, до політичної еліти доцільно відносити не тільки суб’єктів, що володіють юридичним правом прийняття державних і найважливіших політичних рішень, а й суб’єктів, здатних здійснювати довгостроковий вирішальний вплив на цей процес. Таким чином, категорія «політична еліта» в системному плані включає в себе не тільки персональний склад органів державної влади, керівний склад вищих органів управління, керівництво парламентських партій, але й лідерів угруповань, що володіють високим ступенем концентрації ресурсів, достатнім для системного впливу на прийняття державних рішень на свою користь.

Функціями соціуму в даній моделі можна визначити:

• господарську: освоєння ресурсів заради власного відтворення;

• організаційну: відтворення та розвиток інфраструктури, що дозволяє найбільш ефективно здійснювати освоєння ресурсів і адаптуватися до мінливих умов їх освоєння;

• культурну: генерування певної парадигми співіснування різних індивідів і соціальних груп у суспільстві, а також стандартів поведінки, заснованих на даній парадигмі.

Функціями держави в даній моделі визначено:

• забезпечення умов для освоєння ресурсів території через владну організацію праці населення;

• підтримання певного порядку соціальних відносин, заснованого на відповідному порядку перерозподілу (вторинного розподілу) освоєних ресурсів позаекономічним шляхом (оскільки первинний розподіл відбувається у сфері господарської діяльності);

• захист даної території, її ресурсів і соціуму від експансії з боку інших держав і соціумів.

Функції політичної еліти для даної моделі визначено як:

• здійснення політичної влади над соціумом із метою забезпечення його цілісності та стійкого відтворення (оскільки збереження соціуму як джерела вилучення ресурсів є вирішальною умовою збереження елітою свого привілейованого статусу);

• вироблення стратегії розвитку соціуму та мобілізація суспільства на її реалізацію за допомогою політичних методів і засобів впливу на населення;

• забезпечення (шляхом вилучення з соціуму на користь держави) концентрації ресурсів, необхідної для реалізації виробленої стратегії розвитку та забезпечення цілісності суспільства.

Здійснення цих функцій створює мережу причинно-наслідкових зв’язків, в якій і реалізується сам механізм моделі як умовної аналітичної конструкції. Процес цієї реалізації можна описати наступним чином.

У процесі освоєння ресурсів відбувається їх первинний розподіл серед безпосередніх виробників та організаторів господарської діяльності. При цьому частина отриманих внаслідок виробництва ресурсів поступає не у споживання, а на подальший розвиток виробництва. Це необхідно тому, що розширення

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія господарської діяльності зумовлює ускладнення інфраструктури та впровадження нових технологій, що неможливо без підвищення рівня концентрації ресурсів. Звідси еволюція господарської діяльності йде шляхом концентрації господарських ресурсів (власності) і відповідно — економічної влади в руках меншості соціуму. При цьому більшість соціуму відчужується від ресурсів, що викликає соціальне невдоволення, а при певних умовах і активний опір з боку значної частини соціуму.

Таким чином, внутрішня нестабільність соціуму є системним фактором, для компенсації деструктивного впливу якого необхідний відповідний елемент моделі.

Варіанти такої компенсації можуть бути наступними:

а) перехід до рівномірності первинного розподілу, що в рамках реально існуючої системи господарської діяльності неможливо в принципі;

б) створення системи вторинного розподілу ресурсів (перерозподіл через позаекономічні механізми, тобто за допомогою соціальної влади), яка дозволила б зняти існуючу напругу у відносинах між різними частинами соціуму.

Вторинний розподіл можливо реалізувати лише за допомогою системи примусу, що генерується державою як механізм політичної влади над соціумом у цілому. Для здійснення своїх функцій держава вилучає частину ресурсів на свою користь (на громадські потреби). При цьому апарат держави, у рамках якого приймаються загальнообов’язкові для всього соціуму владні рішення та забезпечується їх реалізація, сам є технологічним ресурсом влади над суспільством. При певному обсязі ресурси, що сконцентровані в руках держави, стають окремим об’єктом потенційного освоєння тими соціальними групами, котрі здатні чинити вирішальний вплив на прийняття рішень щодо перерозподілу. Відчужувані у держави ресурси можуть або повертатися в сферу господарської діяльності, або виводитися за її межі й ставати недосяжними для освоєння даним суспільством.

У процесі впливу на механізм прийняття владних рішень в особі держави різні соціальні групи набувають характеру суб’єктів і об’єктів політичної діяльності. Інструментами такого впливу стають політичні партії, організації та рухи, а також «групи інтересів», що представляють інтереси окремих соціальних груп (або більш вузьких угруповань у їх складі) у конкурентній боротьбі за позаекономічний пільговий доступ до ресурсів. Враховуючи те, що висока ступінь концентрації ресурсів у руках найбільш ресурсозабезпечених соціальних груп означає більш високу здатність останніх до позаекономічного (за допомогою застосування державної влади) відчуження ресурсів у решти соціуму, політичне панування

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія ресурсозабезпеченої меншості над більшістю є системним фактором. Більшість здатна компенсувати для себе даний фактор через об’єднання в масові політичні партії (створення об’єднаного мегаресурсу). Однак при цьому виникає проблема відчуження функціонерами, що складають партійний апарат, на свою користь наданих їм від імені організації повноважень і ресурсів управління.

Положення політичної еліти як розпорядника ресурсів, що вилучаються у соціуму на користь держави (на громадські потреби), дозволяє їй відчужувати частину цих ресурсів на свою користь. При цьому прибутковість розпорядження державними ресурсами (у тому числі технологічними — такими як держапарат, законодавча система тощо) істотно перевищує прибутковість від господарської діяльності. Збільшення відчужуваних у соціуму ресурсів в довгостроковому плані тягне за собою збільшення чисельності політичної еліти й зростання її запитів, а також збільшення чисельності та зростання запитів соціальних груп, що обслуговують інтереси політичної еліти і тому отримують від неї певні ресурси, управлінські та контрольно-наглядові повноваження. Виникає свого роду «перевиробництво» еліти. Це, в свою чергу, призводить до збільшення частки ресурсів, відчужуваних у соціуму елітою на свою користь.

Не володіючи концентрацією ресурсів, достатніх для боротьби з існуючою елітою, контреліти змушені проводити мобілізацію більшості соціуму на боротьбу з нею. При цьому використовується технологія впливу на маси, заснована на принципі викриття несправедливого порядку розподілу на користь існуючої еліти. Для придушення опору більшості соціуму вирішальним фактором є здатність еліти до підвищення примусу. При цьому збільшується обсяг ресурсів, які вилучаються як елітою, так і контрелітою для політичної боротьби між собою. У довготерміновому плані це призводить до зниження обсягу ресурсів, що надходять від господарської діяльності суспільства. Таким чином, політична криза провокує економічну, а та в свою чергу — соціальну.

Сьогодні загальновизнано, що саме нерівномірність розподілу ресурсів між різними частинами суспільства є основною соціальною загрозою стабільності суспільства. Разом з тим, ця нерівномірність є основною базовою характеристикою соціальних систем і не може бути усунута при нинішньому стані розвитку економіки.

Компенсація її негативного впливу на соціальну стабільність здійснюється:

• через систему перерозподілу доходів у рамках соціальної політики держави;

• шляхом владної підтримки існуючої системи доступу до ресурсів (у тому числі через створення політичних умов для рівноправної конкуренції);

• шляхом підтримання відповідної системи стереотипів поведінки в соціумі.

Політична стабільність є необхідною умовою економічного, соціального та культурного розвитку як суспільства в цілому, так і кожної особистості зокрема. Однак абсолютна політична стабільність є скоріше ідеалом, ніж реальністю. Досягнення ж відносної стабілізації політичних відносин забезпечується завдяки постійній політичній діяльності зацікавлених суб’єктів політики, що відображають інтереси відповідних соціально-економічних класів, соціальних груп і страт.