Розмір і зміст поняття.

Під розміром (σφαtρα, sphaera, ambitus, extensio) поняття розуміємо цілісність поодиноких еґзистенцій згл. об’єктів, які носять його назву. Приклад: усвідомлюю собі поняття лавки, отже рефлектую на всі лавки — не лише на якусь поодиноку.

Змістом поняття називаємо суму схоплених у ньому разом прикмет. Коли мова про зміст поняття, то йде тут отже про цілісність безумовно потрібних, конститутивних, субстанціяль- них (тобто таких, що конституують субстанцію або суть) при­кмет поняття. Широкість розміру поняття відноситься від­воротно пропорційно до змісту поняття. Це значить: чим біль­ший розмір, тим менший зміст і навпаки: чим менший роз­мір, тим більший зміст поняття. Абстрактніші, загальніші поняття мають найменший зміст і найширший розмір. По­одинокі поняття визначаються найбільшим змістом, але най- вужчим розміром. Наприклад, поняття »звіря« має більший розмір, але менший зміст, ніж поняття »метазоа«. Це остан­нє поняття має знову ж більший розмір, але менший зміст, ніж поняття »хордата«. Так же само відноситься це останнє поняття до поняття »ссавець« або поняття »ссавець« до по­няття »кінь«. Інший приклад: поняття «конструкція» має більший розмір, але менший зміст, ніж поняття «будівля». Так же само відноситься поняття «будівля« до поняття »шопа«. Через детермінування росте зміст, а поменшується розмір. Через абстрагування росте розмір, а поменшується зміст по­няття. Продовжуючи абстрагування, осягнемо остаточно по­няття з найбільшим розміром, але водночас із найменшим змістом, тобто: поняття »річ« (лат. »res«) або ще більш не­означене »щось«, чим означуємо буття без субстанціяльних прикмет.

Цавпаки: через продовження детермінування приходимо остаточно до індивідуа, що має найбільший зміст, але не має ніякого розміру. цьому випадку не можемо вже дефінію- вати поняття, лише що найбільше допускаємо описування, а це тому, бо бракує всяких передумов, які дозволяли б на дефініцію. За основу для творення поняття беремо просто слово, яке означує індивідуум.

Примітка. У зв’язку з порушеною темою міг би хтось поставити питання: що властиво є тим, чого не можна згл. що не дасться дефініювати й чому?

Відповідь: усе індивідуальне можна описати (наприклад історично), але не дефініювати, бо його існування є обмежене до однини, до одности. Те ж саме відноситься до іншого ви­падку, а саме, якщо йде про цілком загальні або основні поняття. При цих цілком загальних поняттях можна вправді перевести дистинкцію, їх пояснювати, але не можна їх дефінію­вати, а це тому, бо в них поперше дуже малий зміст, а потім ледви чи можна б знайти для них ґатунок (genus).

2.