§4. Організації хакерів

Більшість хакерів мають клички — прізвиська за якими вони відомі серед інших хакерів. Підбір кличок, як правило пов'язано з віком та інтересами хакерів. Ось деякі найбільш розповсюджені з них: Скорпіон (Scorpion), Бандит (Bandito), Капітан (Captain), Розбещенець (Corrupt), Король Таран (Taran King), З'їхавший з глузду Едік (Crazy Eddie), Рейнджер Рік (Ranger Rick), Мисливець за головами (Head Hunter), Червоний ніж (Red Knight), Шпигун (Spy), Оратор (Orator) та багато інших.

Досить часто хакери утворюють за спільними інтересами або поглядами невеличкі групи, зокрема: Військо Люцифера (Legion of Lucifer), Фахівці катастроф (скорочено MoD), Військо Дума (Legion of Doom — за назвою відомого героя комп'ютерних ігор), Компьютерний Клуб Хаосу (Chaos Computer Club). Іноді ці групи збираються щорічно, а у великих містах такі зустрічі можуть проводитися щомісячно. Але головною формою обміну інформацією залишаються дошки електронних об'яв (BBS), особливо підпільні. Серед найбільш відомих підпільних BBS можна назвати: Безодня (Abyss), Опік (Acid Phreak), Альтернативний Світ (Alternative Universe), Притон Наркоманів (Drug House), Ейфорія (Euphoria), Зона Хакерів (Hackers Zone), Залізна Завіса (Iron Curtain) та інші.

Кількість підпільних BBS важко оцінити та підрахувати. За оцінками зарубіжних спеціалістів тільки на території США функціонують десятки тисяч підпільних BBS, з яких від 100 до 200 є спеціалізовані BBS для хакерів, а приблизно у 1000 з них є важлива інформація для хакерів (зокрема, про засоби злому різних систем, програмним забезпеченням для перехвату паролів тощо). Деякі країни, зокрема, Великобританія, Італія та країни Східної Європи мають ще більшу концентрацію підпільних BBS.

Хоча хакери і не майстри слова, але вони мають свої власні як електронні так і друковані видання, з яких найбільш відомі "Phrank", "Hack-Tic", "2600", "40 Hex".

Визначити масштаби проблеми, пов'язаної з діяльністю хакерів дуже складно. Перш за все, це пояснюється невеликою кількістю відомих фактів. Однак, безумовно, комп'ютерні системи залишаються дуже вразливими для хакерів. Пошкодити кабель, вгадати пароль, змінити атрибути файлів, стерти зашифрований файл, замінити числа у бухгалтерській звітності — все це досить легко.

Важливі докази існування цієї проблеми були отримані від компанії USA Research, яка обстежила 3000 компаній разом з представниками державних, наукових установ, дослідницьких лабораторій, комерційних та некомерційних організацій. В результаті дослідження було виявлено збільшення у 1989—1991 рр- кількості атак хакерів на DOS персональних комп'ютерів, незначне зменшення атак на машини Macintosh і ніяких змін у кількості атак на великі ЕОМ та спеціалізовані робочі станції.

За оцінками експертів, загальна кількість атак хакерів на комп'ютерні робочі місця США зросла з 339000 у 1989 р. до 423000 у 1990 р. і 684000 у 1991 р. За 1991 р. ця кількість дійшла до 1,6 атак або повторних атак на 100 комп'ютерів за рік.

Проте, загальні втрати від атак хакерів склали $81,6 млн у 1989 p., $101,7 млн у 1990 р. та $164,3 млн у 1991 p.

Газети New York Times і Washington Post у липні 1992 p. опубліковали подробиці звинувачень, які були висунуті проти п'ятьох хакерів із Нью-Йорка. Це були члени групи MOD (скорочено від "Masters of Disaster" — Фахівці Катастроф, "Masters of Deception" — Фахівці Омани, "Mom's on Drugs" — Діти Наркоманів, у залежності від дня неділі):

— Хуліо Фернандес, 18 років, (Outlaw);

— Джон Лі, 21 рік, (Corrupt);

— Марк Абен, 20 років, (Phiber Optik);

— Єліас Ладопулос, 22 роки, (Acid Phreak);

— Пол Стира, 22 роки, (Scorpion).

Вони звинувачувались по 11 пунктах, зокрема, за комп'ютерне шахрайство, комп'ютерне втручання, телеграфне шахрайство, перехоплення телеграм, зговір по знищенню та крадіжці банку даних з кредитною інформацією (була ними продана), вторгнення до систем комп'ютерних комунікацій, університетських мереж.

Ситуація на території колишнього Радянського Союзу набагато складніша ніж на Заході. Хоча комп'ютерна злочинність тут почала розвиватися пізніше, однак повна відсутність законодавчої бази для боротьби з нею, створила сприятливі умови для її розвитку.

Цікавою є заява міжнародного банку "Сіті Банк" про те, що за 1994 p. було виявлено біля ста спроб електронних крадіжок із Росії. Приблизно половина з них була вдалою і спричинила збитки на десятки мільйонів доларів США.

За останніми узагальненнями наявних даних, хакери в Україні, Росії та інших країнах колишнього Радянського Союзу об'єднані в регіональні групи, мають свої електронні засоби інформації (газети, журнали, електронні дошки об'яв). Вони проводять електронні конференції, мають свій жаргонний словник, який постійно поповнюється і поширюється за допомогою комп'ютерних бюлетнів, які містять всі необхідні відомості для підвищення майстерності початківців — методики проникнення в конкретні системи і способи злому систем захисту. Українські, російські хакери і крекери тісно контактують зі своїми колегами з інших зарубіжних країн світу, співпрацюють з ними, обмінюються між собою досвідом широко використовуючи для цього канали

глобальних телекомунікаційних мереж.

Все це дозволяє створити узагальнену характеристику (портрет) особи "комп'ютерного злочинця", який в рівній мірі відноситься до всіх вище розглянутих класифікацій (таблиця 1, 2).

Таблиця 1