Механізм впливу у конфліктній ситуації

демонстрація посилення власних ресурсів може, з одного боку, спонукати протилежну сторону здійснити дії, спрямовані на додаткову мобілізацію власних ресурсів.

очікування, утримання попереднього стану (з незначними поступками) застосовується зазвичай в умовах більш-менш рівного розподілу сил сторін. Мета — отримання додаткової інформації про іншу сторону. Штучно створена ситуація очікування та невизначеності викликає у супротивника додаткову напруженість і провокує на певні дії, які й інформують про його реальне становище. Коли очікування надто затягується, сторона, яка очікує, може ініціювати дії шляхом незначних поступок. Дії супротивника у відповідь забезпечать їй необхідну інформацію;

ризик як спосіб поведінки у конфліктній ситуації може застосовуватися за умови як рівності, так і нерівності сторін. В обох випадках сторона, яка ризикує, розраховує на ефект від своїх несподіваних дій. Важливим для неї є вибір найвигіднішого проміжку часу;

примус використовується сильнішою стороною. Вона може нав'язати слабшій стороні невигідні умови діяльності (наприклад, дефіциту часу), зменшити можливості до опору, звузити коло її реальних дій у конфлікті;

фальшиві маневри, дезінформація застосовуються з метою приховати свої слабкі сторони, досягти власних цілей за рахунок протилежної сторони. Створюючи фальшиві уявлення про свої дії, демонструючи "переваги", яких насправді не існує, сторона розраховує на те, що супротивник конструюватиме поведінку на основі отриманої інформації. Тим самим вона отримує певні часові переваги або можливість діяти несподіваним для протилежної сторони способом.

Механізм научення ґрунтується на мобілізації в умовах конфлікту людських здібностей до вирішення проблемних ситуацій. Психологи зазначають, що завдяки дії цього механізму:

забезпечується така структура взаємодії між людьми, де дії кожного з учасників стають взаємообумовленими. В процесі конфліктної взаємодії сторони неминуче виявляють характерні й найбільш "напрацьовані" схеми поведінки;

процес взаємодії структурується як відкритий, такий, що розвивається, бо він забезпечує включення в поведінку кожної зі сторін нових елементів. З розвитком конфлікту учасники навчаються не лише розуміти поведінку іншого, а й застосовувати такі дії у відповідних умовах. Власна поведінка може вироблятися як результат конструю-вання нових схем поведінки.