13.2.2. Міфологічні сказання як основа віровчення синтоїзму

І взагалі, для того, щоб краще зрозуміти релігію Японії синто, перейдемо до міфологічних сказань, легенд, переказів, які записані в релігійних книгах синтоїзму, зокрема «Кодзіки» і «Ніхонгі».

Священні книги «Кодзіки» і «Ніхонгі» з невеликими від­мінностями передають одні й ті самі міфологічні події. В «Ніхонгі» виклад кожного сюжету завершується переліченням інших його варіантів.

Хроніки правління древніх імператорів показані в «Кодзіках» і «Ніхонгі» як продовження міфів. На зміну поклонінню богам приходить поклоніння імператорам. Виникнення світу і діяльність богів відбувається в так звану «еру богів», яка ніяк не визначена в часі. В «Кодзіках» розповідь охоплює період з моменту виникнення світу до 638 р. н. е. В «Ніхонгі», відповідно, до 700-го року нашої ери. Записи міфів «Кодзіки» і «Ніхонгі» появились на початку Vili століття, тобто двома століттями пізніше після ознайомлення з континентальною культурою. Тому закономірно, що, крім місцевих вірувань, в них присутні різні запозичені із китайської міфології і філософії. Більше того, самі міфи оброблялись у дусі китайських історичних хронік того часу.

Обидві міфологічні книги починаються з розділу про виникнення світу. Варто зазначити передусім, що світ за текстами заснований на порядку регулярного закону, на якому тримається космос. Всі істоти, великі і малі, пов’язані ниткою взаємозалежних відносин. Кожен такий зв’язок допускає визначену протилежність і визначений по­рядок. Так, між чоловіком і жінкою, землею і небом, духом і матерією, суб’єктом і об’єктом, світлом і темрявою, буттям і небуттям, цим і тим існує динамічний рух і перетворення.

Згідно з «Кодзіками», при створенні світу не було єдиного творця, все почалося з хаосу. Всі елементи світу перебували в змішаному стані. В «Ніхонгі» світ описується подібним на океан масла чи на яйце, яке не має чітких границь, але містить у собі зародки. Потім небо відділи­лося від землі - появилась Рівнина Високого Неба (Такамагахара) і острови Акіцусима. Як сказано в «Кодзіках», саме тоді виникли три боги: Аменоминаканусу (Бог - Хазяїн центра неба), Такамімусубі і Камішусубі - зв’язуючі боги. Вони не створювали, а ніби «плели» тканину світу з різних елементів. «Ніхонгі» першим вискочив із хаосу Кунітокотакі (божество Вічного становлення Землі). Слідом за ним, як описується в обох книгах, появилось ще декілька богів, без форм мови і без статевих ознак. Потім виникли божественні пари братів і сестер. А всі вони втілювали різні природні явища (наприклад, бог спливаючого бруду і богиня осідаючого піску). Всього таких пар нара­ховується вісім. Останньою парою були Ідзанагі (Призиваючий 305

чоловік) і його сестра Ідзанамі (Призиваюча жінка). За наказом богів, які прийшли у світ раніше, Ідзанагі і Ідзанамі, стоячи поруч на Плаваючому Небесному мосту, опустили дорогоцінні списи в море, яке розстелилось під ними і стали розмішувати його. Коли списи витягли, краплини води, що стікали з них у море, утворили острів Онногоро. Ідзанагі і Ідзанамі зробили його Середнім Стовпом Усієї Землі. Вони зійшли на щойно виниклий острів і взяли шлюб. Цей космічний шлюб описано в «Кодзіки» 4-6:

«Божества Ідзанагі та Ідзанамі зійшли з неба на острів Оногоро і спорудили небесний стовп і великий будинок. Тоді Ідзанагі сказав: «Ходімо разом, ти і я, по колу навколо цього небесного стовпа, зустрі­чаймося і вступаймо в шлюбний зв’язок». «Добре», - сказала Ідзанамі. «Але чи всі частини твого тіла добре розвинулись?» - запитав Ідзанагі.

Від їх союзу народились японські острови і багато нових богів, які стали першими мешканцями архіпелагу. Нарешті, вивівши на світ бога Вогню, Ідзанамі захворіла і померла, але за час хвороби вона встигла народити чимало нових богів. Ідзанагі дуже страждав через смерть своєї сестри-жінки: він плакав і з його сліз теж появлялись боги. В пориві відчаю Ідзанагі взяв свій меч завширшки в 10 долонь і відтяв голову власному синові - богові вогню, кров якого дала життя цілому ряду нових богів.

Видно, саме в цей час появляються люди, але через те, що між камі (богами) і людьми відсуїня чітка різниця, в міфології синто цей момент ніяк не відзначено.

Після смерті Ідзанамі відправилась в країну темряви (Емінокумі). Ідзанагі пішов за нею, щоб повернути її у верхній світ. Проте він знайшов Ідзанамі в процесі розкладання, покриту хробаками, і, наляканий, почав тікати. Розгнівана Ідзанамі послала вслід за ним відьом, а потім військо із 15 сотень воїнів.

Якось Сусаноо повідомив про намір провідати свою матір в країні темряви, а перед цим направився в небесне царство своєї сестри Аматерасу, щоб попрощатися з нею. Богиня сонця вирішила, що брат посягає на її володіння і зустріла його в повній бойовій готовності. Сусаноо переконав її в своїх добрих намірах і на доказ цього запропо­нував організувати змагання з народження богів, які дають можливість розсудити, хто із них правий. Аматерасу народила дітей із меча Сусаноо, а він - із яшмового намиста Аматерасу. Народження трьох чистих дівчат із предмета, що належав Сусаноо, підтвердило чистоіу його думок.

Перебуваючи в царстві богині Аматерасу, Сусаноо завдає їй різних неприємностей: засипає землею зрошувальні канали і межі на рисових полях, оскверняє їй помешкання і на додачу до всього підкидає в її покої здерту шкіру жеребця і ображає її помічниць. Подібні дії в Древній Японії розцінювались як надзвичайні образи. Розгнівана Аматерасу пішла в небесний грот, і на всій рівнині Високого Неба настала тиша.

Боги зібралися на нараду на дні Небесної ріки, щоб придумати, як виманити Аматерасу із гроту. Спочатку вони посадили перед входом у грот півнів і примусили їх співати, потім повісили на дерево намисто із різних яшм, дзеркало і піднос у вигляді білих одеж, а тоді хором почали кликати її.

Після цього епізоду міфи втрачають єдину смислову ниточку і розпадаються на багато смислових сюжетів. Один з них присвячений подальшій долі Сусаноо, який спустився на землю в країну Ідзуно в західній частині японського острова Хокою. Там йому зустрілись старець Асінадзуті та його дружина Тенадзуті, які гірко плакали разом зі своєю дочкою Кусінадою. Тут він дізнається, що в цій країні є восьмиголовий змій, який щороку поїдає по одній дочці з цих людей, і зараз якраз надійшла черга Кусінади. Сусаноо взявся допомогти за умови, що Асінадзуті та Тенадзуті віддадуть дочку заміж за нього. На його прохання наповнили рисовою горілкою (саке) вісім бочок і виставили на високих горбах. Змій знайшов приманку і все випив. А коли заснув, Сусаноо розрубав його на шматки. З тіла вийняв особливий Меч, що сік Трави (Кусанасі по муругі), який послав у подарунок Аматерасу.

Потім бог Бурі і Вітру Сусаноо одружився на врятованій ним дівчині і поселився з нею в палаці. Вони привели на світ декілька поколінь земних богів. Найвідоміший - Оканусі - Повелитель Великої Країни (Ідзулю), якому присвячений цілий цикл міфів. Він теж, як Сусаноо, прийшовши до влади в країні, подолавши великі перешкоди від своїх старших братів, переховувався, пішов у Країну Темряви за порадою, де в той час був Сусаноо. Там він зустрів дочку Сусаноо - Першу принцесу. Після виконання низки завдань Олінусі все ж викрадає дочку, перехитривши Сусаноо. Тоді Сусаноо радить йому повернути свою стрілу і меч проти своїх братів. Повернувшись із Країни Темряви, він перемагає братів і стає правителем Великої Країни до того часу, доки Аматерасу не вирішила встановити правління небесних богів у Середній Країні Тростинних Заростей (тобто Японії).

Ці три предмети донині вважаються священними регаліями імператорської влади. Дзеркало - символ правдивості, яшмове намисто - милосердя, а меч - мудрості.

З ім’ям Нінісі в «Кодзіках» і «Ніхонгі» пов’язані також сюжети про його весілля. Легенди розповідають про те, що бог Олмацумі послав йому двох своїх дочок, запропонувавши на вибір відразу обох. При цьому бог Олмацумі поклявся: якщо візьме за дружину старшу, то їхні нащадки житимуть вічно, а якщо молодшу - красуню Сакуця- хіли (Квітучу Діву), життя їхніх дітей буде не довшим за життя квітів. Нінісі вибрав красуню. Тому житгя людини таке коротке.

Більшість сказань, зібраних у «Кодзіках» і «Ніхонгі», є історіями боротьби того чи іншого персонажа за встановлення влади над будь- якою територією з обов’язковим включенням любовного сюжету. Ці легенди відображають боротьбу між групами племен Древньої Японії. Серед подібних розповідей виділяється міф про похід нащадка Мінусі Іварехіко (Дзіму) з острова Кюсю на центральний острів Хонсю, щоб підкорити непокірні центральні області Ямато. Цей міф дав початок офіційному святу заснування імперії. Початок правління Дзіму є першим у датованій події (660 р. до н.е) в «Кодзіках» та «Ніхонгі» і знаменує перехід від ери богів до імператорської ери. Вчені переконані: легендарний похід міг відбутися не раніше III - початку IV ст. н.е.

В «Кодзіках» і «Ніхонгі» відображено спосіб виникнення свїгу, характерний для язичництва, і в той же час він має свої особливості. Створення світу в японській міфології відбувається самостійно, без впливу будь-якої внутрішньої сили. Відсутній окремий міф про створення людини, бо вважається, що люди - нащадки богів. Нема непоборних перешкод між трьома основними міфологічними світами - Рівниною Неба, Країною Тростинових Заростей і Країною Сутінок; всі вони вважаються реально існуючими і поєднані між собою. Міфи пронизані почуттям гармонії людини і її природного оточення - нема жодного опису боротьби людини із силами природи. Це тому, що людина за суттю розглядається як частина природи, яка є для неї материнським лоном, що дарує різноманітні блага. Житгям і всім, що з ним пов’язано, слід дорожити. Хоча смерть і розглядається як неминуче в житті, проте творчі сили завжди беруть гору над руйнівними.

Отже, з міфологічних сюжетів священних синтоїстських книг «Кодзіки» і «Ніхонгі» ми бачимо, що в Японії існувала велика кількість божеств, кожне з яких мало свою історію виникнення і за щось відповідало. Найбільш помітними і, напевне, головними богами були саме ті, про які написано вище. їх шанували, їм поклонялись, на їхню честь споруджували храми, вівтарі, виконували різні ритуали. У них вірили, і ці боги, за вірою японців, їм допомагали. Певна річ, зважаючи на те, яким був той чи інший бог, таким було і ставлення до нього: одного (сильнішого і добрішого) поважали, інших (кволих, злих) зневажали. Відповідно до цього і уявляли їх: одних - людьми, других - звірами, птахами, третіх - горою, рікою, травою, а то й гілкою на дереві чи на деревах.

Усе незвичайне завжди викликає благоговіння й острах, усе це - камі - наділене надприродною силою.

Цікаво зазначити, що поступово в синтоїстському пантеоні стало налічуватися 3132 божества.