ВСТУПНЕ СЛОВО РЕДАКТОРА

Генеза цінної текстологічної праці Леоніда Білецького про основну пам’ятку стародавнього українського права була накреслена самим автором у своїм довгім автобіографічнім листі 11-го листопада 1941-го p.

„Року 1932 декан правничого факультету Вільного Українського Університету [проф. Сергій Шелухін - Ю.К.] запрошує мене листом, чи не згодився би я викладати на правничім факультеті курю з історії українського права спеціяльно філологічний: огляд та інтерпретація стародавніх правничих пам’яток (княжої доби, українсько-литовської та гетьманської). Я подумав і згодився, запропонувавши деканові написати працю: Історію тексту Руської Правди. Це примусило мене простудіювати всі відомі тексти Руської Правди (а їх було до 70), і студія моя через півроку була на факультет подана. Рецензенти, проф. Станіслав Дністрянський та проф. Опанас Андрієвський дали позитивні рецензії, і я був на факультеті обраний звичайним професором. Моя справа була подана на затвердження Сенатові Університету... і я в тій гідності звичайного професора був затверджений [13-го лютого 1933-го p. - Ю.К.]“.

У жовтні 1933-го p. українська академічна громада Праги мала нагоду почути головні висновки студії' Білецького, виголошені ним у формі доповіді підчас Українського Правничого З’їзду. B часах тотального розгрому української правничої науки в Україні сталінським режимом, філолоґічна аналіза тексту Руської Правди переведена одним з найвидатніших українських літературних критиків цієї доби набувала особливого значення, не лише наукового але й національно- державного. Доповідь Леоніда Білецького була надрукована Ьаном Огієнком у журналі Наша Культура в грудні 1935-го p., але сама студія, на жаль, не могла тоді вийти в світ через невідрадні поліграфічні можливості української академічної еміграції'.

Пізніші спроби Білецького видати цю студію (з поправками й додатками) теж не увінчалися успіхом. B лютому 1948-го p. була підписана угода з Товариством Прихильників УВАН (Авґзбурґ, Німеччина) в справі публікації 20-ти аркушової книги п.н. „Руська Правда й її історія", до якої мали бути включені, крім первісної текстологічної студії', всі матеріяли що їх Білецький приготовив в pp. 1934- 1936 коли він інтенсивно працював над мовою, літературним стилем, та іншими філологічними питаннями інтерпретації Руської Правди. Переїзд Білецького до Канади 1949-го p. унеможливив реалізацію цього проєкту. A в тім, початкові фази існування УВАН у Вінніпегу (з питомими труднощами розвитку й стабілізації' фінансової бази цієї установи) не дозволяли братися до видавання більших стисло-науко- вих праць. Завершивши літом 1954-го p. клясичну редакцію поетичних творів Шевченка (4-томне вид. „Тризубу"), Білецький підготовив скорочений машинописний варіянт своїх текстологічних і мовних матеріялів про Руську Правду. Була надія, що вінніпезьке видавництво „Тризуб" опублікує цю „синтезу" (так її назвав його близький тодішний співробітник Юрій Мулик-Луцик). Одночасно, Білецький доповнював свою давнішу, ширшу студію (цебто - первісний текст 1932-го p.) на підставі новіших праць отриманих з книгозбірні Гарвардського університету за посередництвом Юрія Шевельова.

Тяжка хвороба в осені 1954-го p. не дозволила авторові завершити цю перерібку, а смерть, що наступила 5-го лютого 1955-го p. взагалі припинила всі намічені пляни. „Тризуб" відмовився друкувати вищезгадану синтезу. УВАН під керівництвом Ярослава Рудницького мала тоді інші пріоритети. B 1971-му p. машинопис скороченого варіянту текстологічно-мовних студій Білецького був переданий власноручно його молодшою донькою О. Білецькою-Козоріс, що завідувала в той час архівом пок. батька, Омелянові Пріцакові, директорові УНЇЇТ, для евентуальної публікації. Пізніше, О. Пріцак запропонував О. Білецькій- Козоріс примістити переданий машинопис в бібліотеці УНПТ де „цей твір мав би краще призначення чим у приватній збірці" (Лист Пріцака до Білецької-Козоріс 7-го травня 1973-го p.) Остаточна доля машинопису Леоніда Білецького невідома: в бібліотеці УШГУ його немає.

Зникли теж з архіву Білецького, не знати коли й за яких обставин, всі матеріяли його мовно-літературних аналіз Руської Правди в pp. 1934-1936, крім т.зв. „шостої частини" Цщв. нижче ст. 117-130). Це очевидно непоправна втрата для української науки. Тим більше хочеться тут висловити щиру подяку й признання старшій доньці Леоніда Білецького, Катерині Лазор-Кандибі, що погодилася на весні 1988-го p. передати в тимчасове розпорядження УВАН дорогоцінний рукопис первісної текстолоґічної студії батька про Руську Правду, а також деякі дрібніші документи що відносяться до його творчої роботи над цією тематикою.

Неможливо подякувати поіменно всім тим, що допомогли в підготовці до остаточної редакції праці Леоніда Білецького своїми устними інформаціями чи документальними повідомленнями, почасти суперечливими, але повсюди доцільними. Ніщо не залишилося мною не використане. Всім їм передається щире спасибі в імені Президії УВАН. Особливу подяку висловлюється: Д-рові Михайлові Марунчакові,Президентові УВАН в pp. 1980-1989, без зрозуміння й моральної підтримки якого не вдалося б здійснити цей редакційний проєкт; Мґр. Ірені Книш і Д-рові Миколі Мушинці.

Складається теж щиру подяку Українській Канадській Фундації ім. Тараса Шевченка, і Департаментові Політичних Студій Манітобськ- ого Університету, за їхню фінансову допомогу цьому виданні.

Юрій Книш

Вінніпеґ. 1 січня 1993 p.