СУДОВІ РЕФОРМИ ГЕТЬМАНА ГР. К. Г. РОЗУМОВСЬКОГО.

Подивімося, як-же Гетьман Розумовський очищав національні судові установи від впливу чужоземного й чи заспокоївсь він на цьому.

I.

Нічого гіршого не можна собі уявити, як заведення до вжитку по українських судах, що до того часу мали усне, словне судочинство, канцелярщини, писаного судочинства на підставі указу Петра I з дня 5 листопада 1723 p. про „форму о суді"^[4]). Одіозною була не стільки сама „форма", а та канцелярська тяганина, що межувала з знущанням над тими, хто судився. Для характеристики можна навести приклад, у що повернувся на практиці припис 8 п. зазначеного указу про те, щоб позовник, скінчивши свої відповіді на запитання, аж поки буде вирішено справу, з суда не сходив. Року 1735 липня 9дня в генеральному суді в приватній справі значковоготов.

Андрія Гудовича Мартою повірений її Сила Самоцвіт дав таку підписку, що він, „до вирішення того діла з Глухова нікуди без відома Генерального суду не з’їдеть 1 єжеденно в Канцелярію Гене- оальногосуда без всяких посилок являтись будеть і до в и X о д у з з a c і д а н н я € н e p а л ь н о г о c у д a c у д e й c ь к о г о, а б e з з a c і д а н н я д о в и x о д у к а н ц e л я p и c т і в з к а н ц e л я p і ї не отлучно в канцелярії будеть;аєжели би з’їхав куда б e з в ідом а з Г л у x о в а і л и в € н e p а л ь н ім суді н e я в и в c я в я к и й д e н ь і, я в и в ш и c я, о т л у ч а в c я, а з а о н и м б и п о c и- л а н о, то штрафу подлежатиметь і істцю іск должен оплатить будеть, как укази... і права повелівають* *). Це безглузде сидіння по канцеляріях, чекаючи коло моря погоди, було особливо тяжке. I от коли новий Гетьман розіслав по судах універсали про те, що „суд і poc- права відбуватимуться ,no українських (малоросійських) правах⁴, Генеральний суд удавсь до Генеральної Канцелярії, а Канцелярія і собі звернулася 29 березня 1751 року до Гетьмана з запитанням *m по українських правах, чи по формі суда надалісудити²). При цьому генеральна канцелярія дала справку, що жадних указів про те, щоб на Україні переводитисудовісправи по формі суда, в Генеральній К-рії нема;суд-жеГенеральний подав справку, що 22 травня 1733 року сам Генеральний суд,коли ще в ньому засідали російські члени, вимагав од Міністерського Правління прислати копію форми „о судах", а для чого це було зроблено, невідомо³). Маючи такі справки, Гетьманові нічого иншого не залишалося вчинити, як 15 квітня 1751 p. наказати „по всіх в.. Генеральному й в инших судових місцях позовних... й инших справах поступувати й суд чинити по правах українських... без усякої одміни"⁴).

Виходить, ніби указ про форму суда, оскільки він порушував права й вольності стародавні народу українського, не міг бути вживаний по судах наГетьманщині,бо він порушував „права".

У реєстрі указів з Колегії Малоросійської, що його складено було в наслідок призначеної ВідтієїКолегіїревізії справГенеральної Канцелярії за правителів Гі, читаємо за 1724 рік під 2 січня: „Получена промеморія з приложеною копією указу о судах по ново-

*) Чернігівськ. Історичний архів; фонд кол. Окружного суду. В’язка № 3, справа №27 арк. II.

*) ^УкР- ^АРХ. збірник, ,Збірка матер.⁴' акад. Василенка, № 55.

^a) Ibidem *) Ibidem.

учиненій формі“;а в графі про виконання читаємо: ,,Потійпро- меморії укази во всі полки і з ,указу о судах по новоучиненій формі копії послані“ треба сказати, що думку про неприсутність у складі суду того члена, що брав участь у вирішенні цієї справи на суді нижчому, або члена, що має особистий інтерес у справі, яка має розглядатися в Генеральному суді, запозичено з організації суду Трибунального в Литовсько-Польській державі⁰), як і думку про обрання членів Генерального суду по полках, з тою хіба різницею, що там кожне значне воєводство обирало не по одному депутату, а по кілька (по два й по

три) [23]). Думки-ж про порядок вотування від молодшого до старшого, про можливість залишатися при окремій думці, про загальну кількість обраних членів, а також про неможливість обраному зрікатися обрання, треба вважати за оригінальні. Особливо заслуговує на увагу право догляду зверхньої влади через писаря суду Генерального за законністю вироків. Можна було-б заперечувати проти складу виборчого зібрання, що обирало членів Генерального суду: ми бачимо там місцеву козацьку старшину (полкову й сотенну) та бунчукових і військових товаришів, що мають осілість на терені полку, і не бачимо там рядового, простого козацтва.

Заслуговує на увагу також думка поставити Генеральний суд у ролідоглядача за законністю підлеглих йому нижчих судів. Це давало право Генеральному судові керувати судовою справою на Гетьманщині взагалі, розсилаючи по полкових судах різного роду обіжники, що мали загальне значіння й торкалися- справ як судів нижчих, так і самого Генерального суду. Як на приклад, можна вказати наобіж- ник, надісланий Чернігівській полковій канцелярії, а через ню й судові полковому, про розпублікування, „щоб чоломбитчики по їх справах являлися в суді Генеральнім для вписйння до реєстру справ у певні терміни, себ-то: 1) вересня 2 дня, 2) січня 10 дня, та 3) з Празника Воскресенія Христова Зараз; що засідання в суді Генеральному триватиме з вересня 10 аж до 1 липня, та щоб не присилали підчас канікулярних днів жадних репорхів і справ до суду Генерального, а присилали-б по вийстю канікул" ^{[24] [25]) і т. и.[26]).}

III.

#

Поруч з реорганізацією Генерального суду що-до складу його й порядку переведення справ у ньому, думка реформатора працювала ще й у напрямку зменшення кількости справ, що вступають до

Генерального суду. Як-відомо, Генеральний суд був не тільки за апеляційну інстанцію для справ, вирішених по нижчих судах (полковому, магістратському), а й за суд першого ступеня для справ цивільних і кримінальних генбральноҐ старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, військових канцеляристів та осіб, узятих лід гетьманську протекцію.

Ha це дасть нам відповідь инша справа. У резолюції Генерального суду з дня 17 червня 1754 року в справі сотника Сосницького Івана Лисянського з протопопом чернігівським Максимовичем за грунта дои читаємо, що треба вдатися до Генеральної Канцелярії з пропозицією призначити кого-небудь з бунчукових товаришів у Чернігівський полковий суд, бо позовник сотник Лисянський заявив, що з полковою старшиною він у сварці, або перенести справу до иншого полкового суду, „щоб не виступати з... його ясневельможности наказу, щоб усім чинам у зе- м e л ь н и X c п p а в a x с у д и т и c я п e p ш e в п о л к о в и x к а н ц e- л я p і я х“ ²).

Значить, безперечно існував ордер гетьманський (дата невїдома) про те, щоб усяка старшина, раз справа йде про землю, судилася перше в суді нижчому, а не в Генеральному.

Розвантажити Генеральний суд можна було й з йншого боку. Ми знаємо, що Генеральний суд був за апеляційну інстанцію для справ, розглядуваних у нижчих судах — полкових і магістратських; як свідчить ордер Гетьмана Розумовського з дня 17 листопада 1760 p., в Генеральний суд „по апеляціях од нижчих судів у величезній кількості справи збираються" *). Тому, щоб зменшити кількість справ у Генеральному суді, треба було піти по стежці впорядкування самої апеляційної справи взагалі. Ще з самого початку своєї діяльности на Україні Гетьман Розумовський звернув увагу на те, що „апелюючі взносять свої прохання як на полкові, так і на Генеральний суд не для чого иншого, як тільки для одного того, щоб противним своїм сторонам тяганину, збитки й нищення причинити і тих судів вироки, за апеляцією, без виконання залишити, а собі тимчасом з одсуджеиих у них маєтків неправні користі мати" ^{[28] [29]}). Bce це, на думку Гетьмана Розумовського, випливало з того, „що з а н e п p а в у ї x а п e л я ц і к> вони без нале^кного штрафу залишалися" ^[30]). Тому Гетьман Розумовський свою увагу скерував на те, щоб установити певний штраф не за саму-но неправу апеляцію, а й за неправий вирок, бо, розуміється,несправедливий вирок примушувавнезавдоволену сторону заносити апеляцію. Скориставшися тим, що в Статуті встановлено було відповідну кару як для неправих суддів, так і для неправих апелянтів на вироки судів земських і гродських, а також, за правом трибунальським, для суддів трибуналу та апелянтів на вироки того суду, Гетьман Розумовський в ордері свойому здня 19 грудня 1751 p. писав: „ухвалюємо віднині всіх апелюючих і судячих неправо штра- фовати неопустно: хто апелюватиме на лолкові й магістратові суди до суду генерального, або хто в тих полкових і магістратових судах судитиме неправо... платіжем 12 крб.; а хто зважиться взносити неправі апеляції на Генеральний суд... платіжем-же 100 кіп правних, себ-то 120 крб., і крім того неправо апелюючих на Генеральний суд, з уваги нашої, зважаючи на важливість справи, сидінням під арештом; відповідно до цього і суддів у Генеральному суді за неправі їхні вироки тим самим платіжем показаного числа правних кіп без штрафу не залишати" ⁴). Тут-же Гетьман наказав Генеральному судові стягати штрафи як з апелянтів, так і з суддів полкових і магістратових судів, а Генеральній Канцелярії—запелянтів і суддів Генеральн. суду, і штрафи ті відсилати до військового скарбу — в канцелярію зборів, а для обліку штрафних грошей і для відомости, з кого й коли стягнуто який штраф, завести відповідні за печатками тих установ, що штрафи стягатимуть, книги ⁵).

Що цей засіб зменшити кількість апеляційних справ через штрафи справді вживався й набув собі широкої практики^ можна

бачити з ордеру Гетьманського з дня 18 січня 1752 року в справі козака сотні Лохвицької Леонтія Ковбаси із значковим полку Лубенського товаришем Яковом Литвишком за ґрунта; там ми читаємо: „Ковбасу замість штрафу правного 100 кіп грошей, щоб, за дачею такого штрафу, не міг прийти в неспроможність (одбувати) козачу службу, в перший раз за апеляцію на неправий ніби-то вирок суду генерального[31] [32] бити нещадно киями й посадити до в’язниці на 6 тижнів, а по скінченні того терміну вдруге за неправу його-ж апеляцію на Генеральну Військову Канцелярію бити киями нещадно й посадити до в’язниці на другі шість тижнів, щоб й инші, те бачучи, апелювати в неправості не важилися" ¹).

3 наведеного ми, між иншим, бачимо, що Гетьман визнав за можливе замінити для козака штраф у 100 кіп грошей на биття киями з тих міркуваннів, що, стягнувши подвійний штраф по 100 кіп, можна було знищити економічну підвалину господарства козацького й тим позбавити його можливости відбувати козачу службу.

Йдучи слідом за наведеним ордером, Чернігівський полковий суД, на розгляд якого було передано справу Андрія Богдановича з бунчуковим товарише^м Василем Полуботком за пограбування речей його, зважаючи на те, що позовник Богданович до Колегії чужо- » земних” справ у скарзі написав, що він Генеральній Військовій Канцелярії боявся скаржитися на Полуботка, щоб там його не було дки- нуто до в’язниці, як і инших чоломбитчиків у своїх кривдах він (Полуботок) до кілька сот чоловіка позакидав до в’язниці й поморив там безвинне, а того всього нічим не довів, року 1754 ухвалив: Богдановича, щоб наперед неправдивих пороків на свою головну команду писати не важився, бити в торговий день прилюдне киями й обо- в’язати підпискою, що більше брехливих доносів змишляти не буде²).

IV.

Але боротися з тяганиною судовою можна було не тільки карами за неправу апеляцію й неправе вирішення справи в суді. Гетьман Розумовський добре розумів, як це видко з цитованого вище ордеру від 17 листопада 1760 p., що тяганина йде від того, що багато було судових інстанцій для апеляції: „од сотенного суду до полкового, а від полкового до генерального, а від генерального до Військової Генеральної Канцелярії" і до самого Гетьмана, а „в кожному зазначеному місці потрібен час на розгляд кожного, що входить по апеляції, діла, через що обидві, що судяться, стороні яких зазнають труднощів і загаяннів, протевсякому досить відомо"³). Природньо було Замислитися над тим, щоб зменшити кількість апеляційних інстанцій.

I ми бачимо, як з початку свого гетьманування Розумовський іде наче напомацки, шукаючи ту інстанцію, що її можна було-б, не порушуючи традицій, знищити. За таку установу була Генеральна Канцелярія з її судовою функцією.

Ще 17 серпня 1751 року старшинська рада, у відповідь на ^запитання гетьманське, які були за Скоропадського уряди й в чому полягали їх обов’язки, між иншим, відповідала, що рада генеральних старшин, „коли подавано було апеляції на генеральний суд за неправі в справах вироки, за наказом гетьманським, такі справи розглядала й підписувала свою думку, а Гетьман конфірмував по своїй бачності" [33]). 3 цієї відповіди ми бачимо, що між Генеральним судом і Гетьманом, як вищою інстанцією надним, не буложадної установи, бо рада генеральної старшини справи не вирішувала, а лиш свою думку подавала Гетьманові, якого та думка не звязувала, бо він міг вирішити справу, як сам уважав за краще. Цю думку Гетьман Розумовський прийняв до відому і в свойому ордері з дня 24 серпня 1751 року про знищення колегійности Генеральної Канцелярії, він, між иншим, писав, щоб ніхто, мимо належного суду, як у земських справах, так і в инших кривдах своїх, йому, Гетьманові, скарг не подавав, але кожен у своїх кривдах попереду шукав справедливости в тому суді, до якого він був належний — в сотеннім, полковім ire- неральнім суді; „а як уже в генеральному суді справедливого вирішення (своєї справи) одержати-б не міг, то т а к і c к a p г и п о д а в а т и в Генеральній Військовій Канцелярії... г e н e p а л ь н о м у п и c a p e в і, авінповинен будедокладатинам(Гетьманові)"²). Миба- чимо, що Генеральна Канцелярія, чи, точніш, генеральний писар був тільки за передавальну інстанцію і що апеляція на вироки генерального суду мала йтидо самого Гетьмана. ІГетьман Розумовський на практиці цього додержувався. Hanp., козаки полку Ніженського c. Припутень Василь Шовкун, Степан, Микола, Іван і Тарас Шусти з иншими подали Гетьманові скаргу, що сотник Кирило Кулаків- ський, скупивши в попереднього державці Андрія Борсука двори козачі в c. Припутнях, почав притягати їх у своє підданство, однімати ґрунта їх, бити і т. n., про що, писали вони, в Генеральному суді й справу вирішено на кривду їм; бувши незавдоволені тим вироком, прохали вони гетьманського розгляду. Гетьман року 1760 вересня 27 дня цаказав Генеральному судові, якщо справді в суді Генеральному є таке діло fi вирок сторонам об’явлено, а на той вирок яка сторона заявила апеляцію, то щоб усю ту справу „по описі прислати до н а ш о г о p о згляду" ³).

Отож ми бачимо, що Генеральної Канцелярії, як апеляційної інстанції, наче нема,- що Гетьман її наче ігнорує. A проте, як ми вище

бачили, про ню, як апеляційну інстанцію, Гетьман згадує в ордері з дня 17 листопада 1760 року, а в ордері з дня 18 січня 1752 року він наказав замість штрафу за неправу апеляцію на вирок Генеральної Канцелярії, куди справа перейшла по апеляції з Генерального суду, Леонтія Ковбасу по-друге вибити киями й посадити на 6 тижнів до в’язниці. Ta й сама Генеральна Канцелярія, себ-то „[34]присутня з веління Ясневельможного... генеральна старшина" не раз вимагала від Генерального суду прислати справу їй, як апеляційній інстанції, якце ми, напр., бачимо з ухвалиГенеральноїКанцеляріїздня29бе- резня 1751 року $ справі Семена Здотникова, войтича Стародубів- ського, з значковим тов. Василем Хоминським за хутір> одержавши з суду генерального справку, що справу ту суд Генеральний вирішив 28 березня й що Злотників заявив апеляцію, Генеральна Кан-. целярія ухвалила: „в суд генеральний послать указ і веліть означене діло... прислать в Г e н e p а л ь н у B і й c ь к о в у K а н ц e л я p і io, я к д о в e p X н ь о ї а п e л я ц і ї, д л я p о з г л я д у й в и p і ш e н н я “^[35]).

Десь близько цієї дати, але ще до свого приїзду на Україну, Гетьман видав наказ Генеральній Канцелярії, щоб вона всі свої судові справи залишила до власного його розгляду. Ордер цей в оригіналі ще невідомий, але про існування його ми довідуємося з прохання вище зазначеного Хомииського в тій-же справі, де він пише до Генеральної Канцелярії: „для того що його я c н e в e л ь м о ж- ність всі справи по апеляції, якв „ордерах йогъ-ж ясне- вельможности (значиться), до власного свого розгляду звелів залишити, (прошу) ту мою справу в Військовій Генеральній Канцелярії не розглядати й не вирішувати, але залишити..."'^[36]).

Ордер цей не зовсім ясний. Його можна тлумачити так, що апеляційні справи Генеральна Канцелярія може приймати й розглядати, але останнє слово належить Гетьманові.

У такому непевному стані Військова Генеральна Канцелярія перебувала до 1763 року, коли ордером з дня 17 лютого ^[37]) з Москви Гетьман зваживсь скасувати судові функції Генеральної Канцелярії. У тому ордері Гетьман удає, що тільки тепер він помітив оту ненормальність.

„Із многих генеральної військової канцелярії та суду генерального поданнів, а особливо по справах, од суду генерального нам подаваних, читаємо там, досить угледіли ми, що від полкових й од ин- ших усіх канцелярій по судових справах подання та від чоломбит- чиківпрохання йапеляції заходять до генеральної військової канцелярії й там приймаються неналежне, чим причиняється тим самим чоломбитчикам у справах їх тяганина,

та й нам буває через те немалая докука, а судові генеральному за- мішанина. Суд-же військовий генеральний, гк здавна, за признанням нашим, і від нас особливо до сього вже установлений є для єдиного того генеральною суду всіх і всяких, що відбуваються на Україні (Малій Росії), судових справ розгляду, для наглядання й усування зайвої тяганини та збитків чоломбитчеських; такими-ж судовими справами Генеральній Канцелярії інтересуватися не доводиться й пристойности нема. Тому Генеральній військовій Канцелярії наказуємо: од цього часу в жадних судових справах одполкових і від инших канцелярій поданнів, а від ч о л о м б и т ч и к і в ж а д н и x п p о x а н н і в з о в c і м н e п p и й м а т и, як доодного генерального суду належних. Асудвій- ськовий генеральний, те приймаючи, повинен належний розгляд чинити в силі указів і прав, і так по справах чоломбитчеських вироки, за апеляціями їх, як і в справах колодничих думки свої подавати власне на нашу апробацію" ¹J.

Ми бачимо, що судовим функціям Генеральної Канцелярії цей ордер поклав край. Але Генеральна Канцелярія з часів, коли вона являла собою правління гетьманського уряду (1734 p.), вважала себе за установу вищу над Генеральним судом і зносилася з ним, як з установою собі підлеглою,посилаючийому „указы". Отже той самий ордер мимохідь і це скасував, зрівнявши Генеральну Канцелярію

3 Генеральним судом, як державні установи рівного ступеня. „Та й на випадок будь у чому потреби генеральної військової канцелярії й суду військового генерального, читаємо далі в тому-ж-таки ордері, зноситися їм у листуваннях повідомленнями, як місцям, до одної нашої гетьманської влади підлеглим" ^г). A щоб практично показати рівність Генеральної Канцелярії з Генеральним судом, Гетьман посилає про це Генеральному судові окремий ордер, наказуючи йому повідомити про цю реформу по всіх полках ³).

Виконуючи цей ордер, Генеральний суд і розіслав по всіх полкових канцеляріях відповідні укази, один із яких до Чернігівської Канцелярії й надрукував у своїй збірці акад. Василенко ’). Цікаво, що тодішні установи найбільше вразило не позбавлення Генеральної Канцелярії судових функцій, а власне зрівняння Генеральної Канцелярії, як установи, з Генеральним судом. Принаймні справу про виконання зазначеного ордеру Канцелярія Генерального суду назвала так: „Експедиція по ордеру гетманскому о уравненіи суда г е н е р а л ь н о г о з г е н е р а л ь н о ю к а н ц е л я р і є ю и о б о т с і-

4 е н і и пройсходймой до того н a р і ш е н і я с у д a г е н е р а л ь н о г о апеляцій" ⁶). ^{[38] *)}

V.

Скасуванням судових функцій Генеральної Канцелярії досягнуто було небагато: кількість апеляційних інстанцій зменшено було лиш на одну; залишалося ще три; полковий суд для вироків суду сотенного, генеральний - для вироків суду полкового й магістратового, та гетьманський для вироків суду генерального. Думка про це працювала ще з року 1760, коли реформовано було генеральний суд: в ордері про це прямо було зазначено, що генеральний суд реформується „поки о инших українських (малоросійських) судах роспорядок, в силі прав, учинен будеть^к