Поняття позову, його види і елементи

У юридичній літературі Франції визначення позову (action) сформульоване по-різному: як право доступу в суд, право порушити справу в суді, як звернення особи в суд з метою судового визнання або захисту наявного у неї права або права, на яке вона претендує.

Найпоширенішим є визнання позову як законної правомочності, за якою посадові особи і громадяни можуть звертатися в суд для того, щоб забезпечити дотримання закону, і що така можливість має загальний і постійний характер, належить кожному, конкретизується і здійснюється шляхом заявления до суду відповідного прохання, вимоги, клопотання у окремій справі.

У Англії в Законі про Верховний Суд позов визначається як цивільне провадження, яке розпочинається судовим наказом про явку відповідача в суд, або іншим способом у відповідності з правилами Верховного Суду, але який не належить до кримінального провадження (ст.

Поширена думка, що позов виникає в тих випадках, коли правом забезпечується відшкодування шкоди, завданої діями чи упущеннями, якими порушуються права інших осіб.

У США згідно з Федеральними правилами цивільного процесу цивільним позовом є звернення позивача в суд з вимогою, пред'явленою до відповідача (ст. 3).

Складовими елементами позову називаються предмет і підстава. Предмет складають вимоги позивача, стосовно яких він просить винести судове рішення. У такій вимозі вмішується також прохання про винесення судом бажаного для позивача рішення, але для цього вважається недостатньо для виділення його в самостійний елемент позову — його зміст.

Підставу позову складають фактичні обставини, що мають значення юридичних фактів, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги.

У юридичній літературі Франції елементами позову визначаються: предмет, підстава, позивач і відповідач.

У цивільному процесі Англії такою підставою визнається юридичний факт, який необхідно довести позивачу на обґрунтування своїх оспорюваних прав і домогтися винесення судом бажаного рішення.

Залежно від змісту позови класифікуються на: позови про присудження (виконавчі); про визнання (установлення); і окремими процесуалістами — про правоперетворення. Позови про присудження спрямовані на те, щоб відповідач передав позивачу предмети, речі, товар, гроші чи виконав на його користь конкретні дії. В позовах про визнання позивач вимагає визнання, констатації наявності чи відсутності певного спірного юридичного правовідношення сторін. Позови правоперетворювальні спрямовуються на створення, зміну чи припинення юридичних відносин, які охоплюються в дійсності позовами про присудження і визнання.

За матеріально-правовими ознаками позови класифікуються на: майнові, особисті і змішані. Майнові — на позови про майно рухоме і нерухоме, на позови про захист володіння і про право власності. За твердженням французьких процесуалістів, майновий позов може бути спрямований проти будь-якого порушника майнових прав, позови особисті — проти чітко обмеженого кола осіб, які є учасниками конкретного зобов'язального правовідношення. В змішаних позовах поєднуються як майнові, так і зобов'язально-правові вимоги.

У США самостійно виділяються групові (колективні) позови, які пред'являються однією або кількома особами в інтересах групи осіб внаслідок того, що численність учасників групи створює практичні труднощі пред'явлення позову кожним з них (пред'явлення позову одним з акціонерів товариства в інтересах всіх його акціонерів, які перебувають в аналогічному з ним становищі).

Законодавством Англії, СІЛА, Франції та інших країн надається широка можливість об'єднання декількох позовів і розгляд їх в одному провадженні у справі.

Об'єктивне об'єднання позовів широко допускається в Англії і можливе між одними і тими ж позивачами і відповідачами за різними підставами, що виникають з різних правовідносин. Зокрема, позови з договірних правовідносин можуть об'єднуватися з позовами, підставою яких є зобов'язання, що виникають з правопорушення. Але суд має право винести постанову про роз'єднання позовів, якщо відповідач доведе або суд за своєю ініціативою встановить, що сумісний розгляд об'єднаних позовів може утруднити їх розгляд або затримати винесення судом рішення у справі.

Щодо суб'єктивного об'єднання, то воно можливе: 1) якщо декілька позивачів сумісно пред'явили позов до одного і того ж відповідача, то він може бути об'єднаний з позовами тих же позивачів або будь-якого з них до того самого відповідача; 2) якщо декілька осіб мають окремі і різні вимоги до одного і того ж відповідача, то вони можуть об'єднати свої позови до нього за умови, що такі позови виникли з однієї і тієї ж угоди чи різних угод і при цьому вимагають вирішення загальних питань права або факту

У США об'єктивне об'єднання позовів допускається широко, як і в Англії. Різні за змістом вимоги і фактично різні підстави позовів не є перешкодою для їх об'єднання, за винятком позовів, один з яких підсудний федеральній юстиції, а інший — суду штату. Щодо суб'єктивного об'єднання, то воно можливе тоді, коли позови, які об'єднуються, виникають з однієї і тієї ж угоди або з одного і того ж правопорушення і породжують загальні для них питання права або факту.

Для об'єктивного об'єднання позовів у Франції необхідно, щоб вони були ідентичними за природою і могли бути розглянуті та вирішені сумісно незалежно від їх територіальної підсудності.

Пов'язані між собою позови, які знаходяться у провадженні одного суду, можуть бути об'єднані за його ініціативою. Разом з тим забороняється об'єднання позовів про захист прав володіння з позовами про право власності. Можлива відмова про об'єднання інших позовів та допускається можливість їх роз'єднання.

Широкий спектр у визначенні позову, його видів і елементів має місце в юридичній літературі країн Східної Європи (Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії), що пояснюється складністю проблеми взаємовідносин між правом і позовом.

За наявними концепціями позов ототожнюється із суб'єктивним правом на позов, яке він покликаний захищати; розглядається як самостійне право, що відрізняється від суті самого права, як інститут, покликаний захищати шляхом судового примусу порушені цивільні права чи передбачені законом інтереси (Румунія); визначається як засіб порушення цивільного судочинства; як адресована до суду заява про здійснення цивільного процесу (Польща); як звернена до суду вимога про вирішення певного правового спору (Болгарія). Стверджується, що позов спрямований на порушення провадження з метою з'ясування обставин справи, необхідних для постановлення рішення з правового спору; що це звернена в суд першої інстанції вимога про захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу.

Щодо класифікації позовів, то вони поділяються на три групи: про присудження, визнання і перетворювальні (відповідно — виконавчі, установчі, правоперетворювальні або конститутивні). На відміну від останніх позови про присудження і визнання, за якими можливе одержання лише авторитетного підтвердження судом певного юридичного становища без зміни відповідного правовідношення, називаються декларативними.

У складі позовів про присудження відрізняються ступеневі позови, за якими позивач у заяві спочатку зазначає і обґрунтовує лише прохання про встановлення обставин справи, а точне формулювання правової вимоги резервує на майбутнє.

Як елементи позову розглядаються його складові: предмет, підстава, зміст. За іншою концепцією необхідними умовами позову є участь в ньому сторін, наявність предмета (яким є вимога, стосовно котрої позивач просить винести судове рішення) і підстави позову (конфлікту або розбіжностей між сторонами з приводу суті суб'єктивного права).

За цивільним процесуальним законодавством Болгарії, Румунії, Угорщини, Польщі передбачена можливість об'єднання позовів — суб'єктивне, об'єктивне, змішане. При суб'єктивному об'єднанні позовів у справі беруть участь декілька позивачів або декілька відповідачів. При об'єктивному позивачем пред'являється декілька вимог до одного відповідача. Змішане об'єднання має місце за наявності у справі як суб'єктивного, так і об'єктивного поєднання позовів.

Об'єктивне об'єднання позовів здійснюється за ініціативою позивача, відповідача (зустрічний позов) або суду, коли він об'єднує декілька порушених цивільних справ з участю одних і тих же сторін. Допускається можливість роз'єднання об'єднаних позовних вимог в окремі провадження, якщо їх розгляд пов'язаний із значними труднощами, але воно не повинно призводити до зловживання правами, затягування провадження у справі.

Так, за ЦПК Болгарії (ст. 103) позивач може пред'явити в одній заяві до одного і того ж відповідача декілька вимог, якщо вони підсудні тому ж суду і підлягають розгляду в порядку одного і того ж провадження.

Згідно з ЦПК Польщі (ст. 191) позивач має право викладати в одному позові прохання про задоволення декількох вимог до одного і того ж відповідана, якщо до них може бути застосований один і той же порядок провадження і якщо вони підсудні даному суду за загальною сумою вимог, а крім того — коли ці вимоги різного роду — якщо для якої-небудь з них не передбачене окреме провадження і якщо вони відповідно до положення про підсудність підсудні даному суду незалежно від ціни позову.

Отже, об'єктивне об'єднання декількох позовів у одному провадженні у справі можливе з різних підстав або за різними вимогами між тими ж сторонами для сумісного їх розгляду і вирішення. Таке об'єднання може бути на підставі зустрічного позову, вимоги про залік, а також на підставі поєднання декількох справ для сумісного їх розгляду, які порушені перед одним судом, фактично взаємопов'язані або в них беруть участь одні і ті ж сторони.