<<
>>

ТОВАРНИЙ РИЗИК

Носіями товарного ризику для банку є:

- біржові операції з товарними інструментами - форвардами та ф’ючерсами;

- операції із похідними, або деривативними інструментами - опціонами, де базовий актив становлять різні товари: нафта, зерно, кава тощо.

Використовують три підходи до оцінки величини товарних ризиків:

1) підхід моделювання;

2) підхід строку до погашення;

3) спрощений підхід.

При цьому сам товарний ризик не розбивають на складові.

Метод моделювання передбачає використання математичного апарату.

Спрощений метод передбачає такі етапи:

1 етап. Визначення окремо довгих та коротких позицій у кожній товарній позиції.

До розрахунку повинні включатися всі товарні деривативи та позабалансові позиції, на які впливає зміна цін на товарних ринках. Усі товари необхідно привести до спільного натурального вимірника (барелі, кілограми, кубометри тощо) та помножити на поточну вартість (курс спот) одиниці натурального вимірника.

2 етап. Визначення чистої позиції за кожним товаром як суми довгої і короткої позиції з урахуванням знака. Вимогу до капіталу встановлюють на рівні 15% від модульного значення чистої позиції.

3 етап. Визначення валової позиції за кожним товаром як модульної суми довгої і короткої позиції (тобто суми без з урахування знака). Вимогу до капіталу встановлюють на рівні 3% від модульного значення валової позиції.

Сукупна величина під товарний ризик за спрощеним підходом дорівнює сумі всіх величин під усі товарні позиції.

3. Визначення операційного ризику активів за міжнародними стандартами

Операційний ризик - це ризик отримання збитків у результаті неадекватних або невдалих внутрішніх процесів, дій людей, систем або в результаті дії зовнішніх чинників.

Виділяють три підходи до кількісної оцінки операційного ризику:

- підхід базового індикатора;

- стандартизований підхід (загальний та альтернативний);

- підхід поглибленої оцінки.

Підхід базового індикатора можуть використовувати всі банки незалежно від розміру та характеру діяльності. Стандартизований підхід та підхід поглибленої оцінки можуть використовувати лише банки, які дотримуються певних вимог і після отримання попереднього дозволу органу банківського нагляду.

Підхід базового індикатора передбачає використання такої формули:

OP бі = [Х( GL 1....П χά)]/η, де (40)

OP бі - величина операційного ризику за підходом базового індикатора;

GL - середній річний валовий дохід, якщо він позитивний, за останні три

роки;

η - номери років, у які річний валовий дохід був позитивний;

ά - альфа-коефіцієнт, установлений на рівні 15%.

Під валовим доходом розуміється сума чистого процентного та непроцентного доходу згідно з визначенням місцевих органів нагляду або стандартів обліку.

Стандартизований підхід передбачає поділ усієї операційної діяльності банку на вісім бізнес-ліній та визначення бета-коефіцієнтів для кожної лінії (від 12 до 18%). Встановлення видів бізнес-ліній та значень коефіцієнтів є прерогативою Базельського комітету.

Таблиця 4.6.

Значення бета - коефіцієнтів за стандартизованого підходу
Бізнес-лінія Значення бета - коефіцієнтів за стандартизованого підходу, % *
Корпоративне фінансування ( ) 18
Торгівля та продаж 18
Роздрібне кредитування 12

Комерційне кредитування 15
Розрахункове-касове обслуговування 18
Агентські послуги 15
Управління активами 12
Роздрібні брокерські послуги 12
* Джерело: за даними Національного банку України

Формула розрахунку величини ризику за стандартизованим підходом має такий вигляд:

OP сп - величина операційного ризику за стандартизованим підходом;

GLi....8 - річний валовий дохід за відповідний рік у розрізі кожної бізнес-

лінії;

βι 8 - бета-коефіціент, установлений на рівні від12% до 18%.

Підхід поглибленої оцінки передбачає використання формули за стандартизованим підходом, однак значення коефіцієнтів визначає сам банк.

4.2. Оцінка якості банківських активів

Під якістю активів розуміють здатність активів повертатися в банк у повному обсязі з урахуванням встановленої платні та не пізніше за терміни, встановлені договором.

Оцінка якості активів здійснюється на основі визначення ступеня ризику класифікованих активів і включає такі етапи.

Етапи оцінки якості активів

І етап. Виділення груп класифікованих активів банку і позабалансових статей.

Відповідно до міжнародних стандартів активи класифікуються за такими категоріями:

• Стандартні. Активи називаються стандартними, коли здатність позичальника обслуговувати свої борги знаходиться на належному рівні. Звичайно, коли кредити або інші активи (включаючи основні суми і відсотки) повністю забезпечені грошовими коштами або близькими субститутами грошей (банківськими депозитними сертифікатами, казначейськими векселями, облігаціями), вони класифікуються як стандартні, незалежно від заборгованостей та інших несприятливих чинників.

• Спостережувані (особливо згадані). Ці активи з потенційними слабкостями, які можуть у тому випадку, якщо вони не проконтрольовані та не виправлені, погіршити якість активів у цілому або піддати в майбутньому ризику платоспроможність позичальника. До цієї групи входять:

- кредити, надані на основі неякісної угоди, за умови недостатнього контролю над заставою або відсутність необхідної документації;

- кредити, надані позичальникам, що працюють у ринкових або економічних умовах, які в майбутньому можуть негативно вплинути на їх платоспроможність;

- кредити, надані позичальникам, які підпадають під вплив поточних негативних тенденцій або мають незбалансовану структуру балансу, але ще не досягли критичної точки, коли їх платоспроможність наражається на небезпеку.

• Нижче за стандарт (нестандартний). Дана категорія свідчить про явно виражені недоліки, які піддають небезпеки обслуговування боргу, зокрема, коли первинних джерел коштів, які направлені на погашення кредиту, недостатньо і банку необхідно оцінити можливість використання вторинних джерел погашення (застава, продаж основних засобів, рефінансування або дослідження додаткових ресурсів).

Активи нижче за стандарт звичайно є авансами позичальникам, які мають недостатню капіталізацію, і строкові кредити позичальникам, поточні грошові потоки яких недостатні для виконання поточних платежів за боргами. До цієї категорії можуть відноситися також короткострокові позики позичальникам, виробничий цикл яких не дозволяє їм погасити свої борги в строк.

Також входять у дану категорію непрацюючі активи, які прострочені принаймні на 90 днів.

• Сумнівні Дані активи мають такі ж недоліки, що і нестандартні активи, але, виходячи із існуючих даних повне їх погашення знаходиться під питанням.

Існує вірогідність збитків, але наявність певних чинників, які можуть поліпшити положення, відкладає їх переклад у клас збиткових, поки картина не стане остаточна ясною.

Непрацюючі активи, які прострочені принаймні на 180 днів, також класифікуються як сумнівні, за винятком тих випадків, коли вони достатньо забезпечені.

•Збиткові Це активи, які являються безнадійними і мають настільки низьку вартість, що подальший їх зміст на балансі є невиправданим. Тобто вони підлягають списанню, навіть якщо в майбутньому існує вірогідність їх часткового погашення.

Непрацюючі активи, які прострочені більш ніж на рік, також класифікуються як збиткові, за винятком тих випадків, коли вони дуже добре забезпечені.

II етап. Розрахунок загальної зваженої класифікації, що відображає сукупний ризик класифікованих активів, (табл. 4.7.)

Класифікація активів за ступенем ризику

Таблиця 4.7.
Класифікація

активів

Тривалість

простроченої

заборгованості

Сума Рекомендовані рівні ступеня ризику, % Ступінь ризику за системою «CAMEL» Активи, зважені за ступенем ризику, сума
1 2 3 4 5 6= 3x4/100

Стандартні - 1-2 0
Наглядові до 90 днів 5-10 20
Нижче стандартні 90 - 179 днів 10-30 50
Сумнівні 180 - до 1 року 50-75 70
Збиткові Вище !року 100 100

Основний показник якості активів - це зважений агрегований показник якості, який розраховується:

Для оцінки одержаного показника якості Ka рекомендується користуватися такою таблицею:

Рейтингова оцінка зваженого агрегованого показника якості активів
Рівень зваженого показника якості активів (Ka) Ризикована частина капіталу Оцінка активів
0-5% 1/20 сильний
5-15% 1/20 - 1/7 задовільний
15-30% 1/7 - 1/3 посередній
30-50% 1/3-S критичний
Понад 50% Більше 1/2 незадовільний

III етап. Розрахунок додаткових показників, що характеризують якість активів.

У чисельнику даного показника враховуються позики або лізинг з перенесеними термінами виплати або простроченими термінами до 90 днів. Оптимальне значення - від 0,5 до 3-4 %.

Значення показника свідчить про те, що, чим більше резервів, тим більше захист банку від кредитних ризиків і успішніше кредитна політика банку. Критерійний рівень показника визначається банком.

Даний коефіцієнт показує питому вагу непогашених позик. Оптимальне значення показника - 0,25 - 1,5%.

Значення даного показника звичайно складає 0,9 - 5% від суми непогашених позик. При значенні показника вище 1,5% вважається, що банк має високий рівень проблемних кредитів.

5. Динаміка загального кредитного портфеля.

6. Динаміка зважених класифікаційних показників по чиннику ризику і загального класифікованого показника якості активів.

7. Обсяг і динаміка сумнівних і збиткових активів.

8. Рівень і структура позик з переглянутими умовами.

9. Обсяг крупних кредитів, що перевищують 25% капіталу банку.

10. Обсяг і характеристика операцій з інсайдерами.

11. Ефективність системи управління активами:

- наявність, зміст і реалізація кредитної та інвестиційної політики;

- обсяг і динаміка проблемних кредитів;

- адекватність системи аналізу активів у банку.

1. Сильний - оцінка “І ”.

Привласнюється, коли зважений агрегований коефіцієнт якості активів не перевищує 5% сукупного капіталу. Невелике перевищення 5% не суперечить рейтингу «1», якщо економічний стан банку стійке і менеджмент банку проявив здатність ефективно справлятися з проблемними активами.

Якщо ж у банку існують проблеми, пов'язані з виконанням додаткових показників, що характеризують якість активів, то використовується іншій - нижчий рейтинг, навіть якщо зважена класифікація не перевищує 5%.

3. Оцінка „2”, „З”, „4”, „5” - підхід аналогічний вищевикладеному.

4.3. Методи управління банківськими активами

Під управлінням активами розуміють напрями і порядок розміщення залучених та запозичених банком коштів. Банки прагнуть розмістити кошти шляхом придбання таких активів, які можуть принести найбільший дохід при мінімальному рівні ризику, акцентуючи свою увагу при цьому на формування кредитово-інвестиційного портфеля. У банківській практиці розрізняють два основні методи управління активами:

Жоден з методів управління активами не є ідеальним, але в кожному є елементи, які можна використовувати при рішенні конкретних завдань банка.

1) Метод об'єднання джерел коштів банку

Суть методу полягає в тому, що в процесі управління активами всі ресурси банку об'єднуються до сукупного фонду. Потім кошти цього фонду розподіляються між тими видами активів, які з позиції банку є найбільш прийнятними з погляду їх прибутковості.

При цьому обов'язковою умовою є дотримання адекватного рівня ліквідності коштів, вкладених у відповідні активи. Тобто даний метод вимагає рівного дотримання (підтримка рівноваги) принципів ліквідності та прибутковості.

Завдання менеджменту полягає у визначенні напрямків розміщення ресурсів.

Структура розміщення коштів така:

1 етап розміщення коштів - встановлення частки коштів, які можуть бути направлені в активи, що є резервами першої черги.

Резерви першої черги або первинні резерви - це кошти, які не приносять банку дохід, але необхідні для негайної виплати внесків, здійснення платежів за дорученням клієнта і задоволенню заявок за позиками. Ці кошти можуть використовуватися за першою вимогою клієнтів.

До них відносяться:

- касова готівка;

- кошти на коррахунках у банках, зокрема в НБУ.

2 етап розміщення коштів - встановлення частки коштів, які можуть бути розміщені в резерви другої черги.

Резерви другої черги або вторинні резерви включають високоліквідні активи, що приносять відповідний дохід (на відміну від первинних резервів, які не приносять дохід), а також частину ліквідних активів.

До них відносяться:

- короткострокові державні цінні папери;

- короткострокові міжбанківські кредити;

- короткострокові міжбанківські депозити;

- до певної міри короткострокові високоліквідні кредити надійним позичальникам.

Питома вага даної групи активів у балансі банку може коливатися залежно від особливостей функціонування конкретного банку.

При цьому основною вимогою є те, що банки із значними коливаннями внесків і попиту на кредит повинні створювати крупніші резерви другої черги.

Зарубіжна практика виробила певні вимоги до структури активів. Вважається оптимальним для забезпечення стабільної ліквідності та платоспроможності банку такі норми окремих видів активів:

- первинні резерви (у % до депозитів) - не менше 5-10%;

- вторинні резерви (у % до депозитів) - не менше 10-15%;

- позики (у % до активів) - 50-80%.

3 етап розміщення коштів - формування кредитного портфеля банку (клієнтські кредити).

На цю групу активів доводиться найбільша частка розміщуваних коштів. Вкладення в активи цієї групи приносять найбільший дохід банку, але і одночасно найбільш ризиковані.

4 етап розміщення коштів - формування інвестиційного портфеля банку. До даної групи входять першокласні цінні папери з відносно тривалими термінами погашення (з різними термінами погашення).

Основною метою формування портфеля довгострокових вкладень у цінні папери є постійне підкріплення резервів першої черги за рахунок щорічного доходу і поповнення резервів другої черги у міру наближення терміну погашення цінних паперів.

5 етап розміщення засобів - формування інших активів.

Переваги методу:

• забезпечує простоту практичного застосування при ухваленні управлінських рішень;

• надає банку значну свободу у виборі активних операцій.

Недоліки методу:

• відсутність чітких критеріїв розподілу коштів за окремими категоріями активів;

• суб'єктивний характер рішення питання про взаємозв'язок принципів ліквідності та прибутковості;

• можливість піддатися спокусі тримати ліквідність як пріоритетний актив за рахунок відмови від максимально можливого прибутку для акціонерів.

2) Метод конверсії коштів (розділення джерел коштів банку)

Суть методу полягає в тому, що в процесі управління активами враховується залежність ліквідних коштів від джерел банківських ресурсів і встановлюється певне співвідношення між відповідними видами активів і пасивів.

При цьому береться до уваги, що кошти з кожного джерела мають різну оборотність і, відповідно, вимагають різного забезпечення.

Метод визначає декілька центрів «ліквідності - прибутковості» усередині самого банку, які одержали назви «банками усередині банку». Такими центрами

є:

- центр депозитів до запитання;

- центр строкових депозитів, зокрема міжбанківських позик;

- центр ощадних внесків;

- центр власного капіталу.

Менеджменту необхідно ретельно відстежувати співвідношення обсягів депозитів до запитання, ощадних і строкових депозитів, а також обсягів позик на грошовому ринку і загальної величини зобов’язань банку.

Коли встановили приналежність коштів до різних центрів, тоді визначається порядок їх розміщення: з кожного такого центру кошти можуть розміщуватися тільки в певні види активів з тим розрахунком, щоб забезпечити їх відповідні ліквідність і прибутковість. Розміщення коштів з кожного центру здійснюється незалежно від розміщення коштів з інших центрів.

Центр Депозитів до запитання

Депозити до запитання мають швидкість обороту вище, ніж інші види ресурсів і, відповідно, вимагають найвищого рівня забезпечення.

Тому велика частина цих коштів розміщується в резерви першої черги. Інша істотна частина прямує в резерви другої черги шляхом придбання короткострокових державних цінних паперів. І відносно невелика частина коштів може бути розміщена в короткострокові позики клієнтам.

Центр строкових депозитів

Вимоги ліквідності для залучення коштів цього центру будуть нижчі в порівнянні з попередніми.

Основна частина цих коштів розміщується в позики банка і формування резервів другої черги. Меншою мірою - в резерви першої черги, в незначній їх частині - в цінні папери.

Центр ощадних внесків

Велика частина цих коштів прямує на видачу позик і формування резервів другої черги, менша частина - на поповнення резервів першої черги і в довгострокові вкладення.

Центр власного капіталу

Кошти цього центру прямують переважно на придбання і зміст будівель, устаткування, техніку і т.д. Частково - в довгострокові цінні папери, паї і надання позик з метою збільшення доходів банку.

Переваги методу:

• метод дозволяє точно встановити мінімальну межу резервів першої і другої черги і за рахунок її зменшення вкласти додаткові ресурси (більше коштів) у високодоходні активи;

• метод забезпечує банку менш ризиковану діяльність, оскільки формування активів здійснюється на основі оцінки наявних ресурсів.

Недоліки методу:

• на практиці важко дотримуватися чіткого співвідношення між ресурсами і розміщенням коштів за обсягами і за термінами.

3) Збалансований підхід до управління фондами

Інтегральна стратегія, яка включає методи розділення і об'єднання джерел коштів для забезпечення більшої гнучкості. Цей підхід ґрунтується на таких принципах:

1. Спочатку необхідно встановити цілі банку, потім прагнути до їх втілення з використанням стратегій управління активами і пасивами як інструмент.

Головною метою банку вважається максимізація вартості інвестицій її акціонерів, що звичайно, має на увазі досягнення максимально можливої при прийнятному рівні ризику ринкової ціни акцій.

2. Управляти активами та пасивами і ухвалювати інші рішення (з приводу відкриття нових ліній обслуговування або зміни цін) на основі того, що ці заходи сприяють збільшенню або зниженню прибутків банку, а також досягненню іншої його мети.

Управління структурою балансу для досягнення мети організації.

3. Управління активами і пасивами може внести максимальний внесок збільшення і збереження маржі банку або спреда між доходами і витратами.

4. В управлінні банківським портфелем активів і зобов’язань пріоритет повинен віддаватися видачі прибуткових кредитів, які відповідають певним стандартам якості.

Залучення коштів, необхідних для обслуговування цих кредитів, - друге за важливістю завдання. Якщо обсяг депозитів недостатній, необхідні фонди повинні притягуватися з найбільш дешевого наявного джерела.

5. Оскільки вартість банківського капіталу залежить не тільки від його прибутковості, але і від схильності ризику, управління ризиками представляє собою надзвичайно важливе для керівництва завдання.

Контрольні запитання

1. Які основні завдання розв’язуються в процесі управління активними операціями банку?

2. У чому полягає вимога дотримання доцільності структури активів?

3. На які групи активи розбиваються за ступенем ліквідності?

4. Які активи відносяться до високоліквідних?

5. Які активи відносяться до ліквідних?

6. Які активи відносяться до низьколіквідних?

7. Які активи відносяться до неліквідних?

8. Які активи відносяться до неприбуткових?

9. Які активи відносяться до квазіактивів?

10. Які нормативи ліквідності встановлюються для банків?

11. Які внутрішні нормативи ліквідності можуть бути встановлені банком?

12. У чому полягає принцип диверсифікації активів?

13. Що включає принцип вистежування ризиків банку?

14. На які групи діляться активи за ступенем ризику відповідно до українського законодавства?

15. Які показники використовуються для оцінки ризикованості активів?

16. Які підходи використовуються для оцінки кредитного ризику банку?

17. У чому суть спрощеного стандартизованого підходу для оцінки

кредитного ризику?

18. У чому суть, переваги і недоліки загального стандартизованого підходу для оцінки кредитного ризику?

19. Які особливості підходу внутрішніх рейтингів для оцінки кредитного

ризику?

20. Що входить у комплексне поняття ринковий ризик банку?

21. У чому специфіка оцінки спеціального процентного ризику торгової книги?

22. Які етапи оцінки загального процентного ризику торгової книги?

23. Як оцінюється пайовий ризик торгової книги?

24. У чому особливості оцінки валютного ризику банку?

25. Яка методика оцінки товарного ризику банку?

26. Які підходи використовуються для оцінки операційного ризику банку?

27. Що таке якість банківських активів?

28. Які етапи оцінки якості активів?

29. Які існують методи управління банківськими активами?

30. У чому суть, переваги і недоліки методу об'єднання джерел засобів банку?

31. У чому суть, переваги і недоліки методу розміщення активів?

32. У чому суть збалансованого підходу до управління активами банку?

Тестові завдання

1. Активи, які не приносять прибутку, мають нульовий рівень ризику і можуть бути негайно використані для виплати зобов’язань банку, - це:

а) високоліквідні активи;

б) ліквідні активи;

в) низьколіквідні активи;

г) неліквідні активи.

2. Активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі

вкладів і здійснення поточних платежів, мають назву:

а) первинні резерви;

б) вторинні резерви;

в) прибуткові активи.

3. Здатність задовольняти готівкою передбачувані та непередбачувані зобов’язань банку, - це:

а) платоспроможність;

б) ліквідність балансу банку;

в) рентабельність;

г) стійкість банку.

4. Проблема ліквідності може виникнути:

а) при здійсненні пасивних операцій банку;

б) при здійсненні активних операцій банку;

в) при здійсненні як активних, так і пасивних операцій банку.

5. Надмірна ліквідність породжує:

а) втрату депозитів;

б) порушення нормативних вимог Центрального банку;

в) високу дохідність активів;

г) дилему “ліквідність-прибуток”, адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів.

6. Стан ліквідності банку здебільшого визначається такими чинниками:

а) структура та стабільність ресурсної бази;

б) структура та якість портфеля активів;

в) обидві відповіді правильні;

г) обидві відповіді неправильні.

нормативи:

а) загальної ліквідності;

б) довгострокової ліквідності;

в) короткострокової ліквідності.

8. Який з нормативів ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку:

а) норматив короткострокової ліквідності;

б) норматив поточної ліквідності;

в) норматив миттєвої ліквідності;

г) правильна відповідь а) і в).

9. Відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та касі банку до його сукупних активів - це:

а) коефіцієнт миттєвої ліквідності;

б) грошова позиція банку;

в) коефіцієнт високоліквідних активів.

10. Активи, які можна швидко реалізувати на ринку і які мають високий рівень оборотності, мають назву :

а) абсолютно ліквідні активи;

б) високоліквідні активи;

в) ліквідні активи;

г) неліквідні активи.

11. Зобов’язання банку за “гарячими грошима” - це:

а) кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який

час, але певна сума залишків перебуває на рахунках;

б) кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни відсоткових ставок на ринку;

в) джерела коштів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна.

12. Поточні рахунки клієнтів відносяться до:

а) зобов'язань за “гарячими грошима”;

б) мінливих зобов'язань;

в) стабільних зобов'язань.

13. Обсяг обов’язкових резервів визначається:

а) нормами резервування, які встановлює Центральний банк;

б) децентралізовано - кожним банком самостійно;

в) нормами резервування, які встановлює Міжнародний валютний фонд.

14. Стратегія управління ліквідністю, яка полягає в нагромадженні

високоліквідних активів, які повністю забезпечують потреби ліквідності банку, має назву:

а) стратегія збалансованого управління ліквідністю;

б) стратегія запозичення ліквідних коштів;

в) стратегія трансформації активів.

15. Метод оцінювання потреби в ліквідних коштах, який полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних коштах з наявними джерелами їх надходження, які перебувають у розпорядженні банку, має назву:

а) метод фондового пулу;

б) метод структурування фондів;

в) метод показників ліквідності.

16. При використанні методу конверсії коштів необхідно:

а) розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками;

б) за кожним із джерел не встановлюють вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;

в) об'єднати кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.

17. При використанні методу загального фонду необхідно:

а) розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками;

б) за кожним із джерел не встановлюють вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;

в) об'єднати кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.

18. Метод визначення потреби банку в ліквідних коштах, за яким оцінюється різниця між залученням та використанням коштів у плановому періоді - це:

а) метод джерел та використання коштів;

б) метод структури коштів;

в) метод показників ліквідності;

г) метод розподілу коштів.

19. Мета управління активами і пасивами банку - це:

а) підтримка платоспроможності банку, тобто здатності надавати готівку для запланованих та випадкових потреб і виконувати зобов’язання в разі їх виникнення;

б) запобігання несанкціонованим ризикам, які можуть завдати збитків, зокрема процентного, валютного, кредитного, тощо;

в) забезпечення рівня доходів від активних та пасивних операцій, достатнього для покриття витрат по депозитах (боргах) і досягнення необхідного рівня прибутковості акціонерного капіталу.

20. Незбалансоване за строками управління активами і пасивами обов’язкове супроводжується:

а) зростанням ризиків;

б) зростанням доходів;

в) зниженням ризиків і зростанням доходів;

г) усе залежить від кон'юнктури ринку.

21. Стратегія збалансованого управління активами і пасивами полягає в тому, що:

а) у банку реструктуризують пасиви в напрямку мінімізації витрат за залученими коштами, що дає можливість збільшити прибуток і капітал;

б) банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику;

в) прибуток банку максимізується за рахунок управління розміщенням

коштів.

22. Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на практиці застосуванням спеціальних підходів, таких як:

а) ліверидж;

б) концентрація;

в) метод управління розривом.

23. Діяльність, що спрямована на обмеження цінових ризиків, на створення захисту від можливих втрат у майбутньому, - це:

а) хеджування;

б) резервування;

в) валютування;

г) диверсифікація.

24. Управління активами і пасивами банку на основі розриву між чутливими до зміни відсоткових ставок активів і чутливими до зміни відсоткових ставок пасивів - це:

а) ГЕП - менеджмент;

б) дюрація;

в) резервування;

г) спред.

25. Небезпека втрат у випадку нездатності банку виконати свої зобов’язання за пасивами балансу та вимогами за активами - це:

а) ризик структури капіталу;

б) відсотковий ризик;

в) ризик ліквідності;

г) ризик неплатоспроможності банку.

27. До методів управління ризиком кредитного портфеля банку не відносяться:

а) диверсифікація;

б) документування кредитної операції;

в) лімітування;

г) створення резервів;

д) концентрація.

28. НБУ встановлено нормативи, які регулюють ризики кредитних операцій:

а) мінімального розміру кредитів, гарантій, порук, наданих одному інсайдеру;

б) максимального розміру кредитів, гарантій, порук, наданих одному інсайдеру;

в) мінімального розміру кредитного ризику банку.

29. Розподіл портфеля в динаміці, тобто добір цінних паперів з урахуванням строків їх погашення, - це:

а) пасивний портфель цінних паперів;

б) дюрація;

в) інвестиційний горизонт.

30. У якому випадку для банку не існує загрози процентного ризику:

а) якщо в банку позитивний дисбаланс за сумами;

б) якщо в банку негативний дисбаланс за сумами;

в) якщо в банку нульовий дисбаланс за сумами.

<< | >>
Источник: Н.В.Тарасевич. Фінансовий менеджмент у банках. Навчальний посібник для студентів V курсу всіх форм навчання спеціальності “Банківська справа” (Укл. Н.В.Тарасевич. - Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2008р. - 182 с.). 2008

Скачать готовые ответы к экзамену, шпаргалки и другие учебные материалы в формате Word Вы можете в основной библиотеке Sci.House

Воспользуйтесь формой поиска

ТОВАРНИЙ РИЗИК

релевантные научные источники:
  • Відповіді до іспиту з курсу Фінансовий менеджмент
    | Ответы к зачету/экзамену | 2016 | Украина | docx | 3.63 Мб
    1.Аналіз стану заборгованості фірми:склад і економічний зміст коефіцієнтів заборгованості. 2.Показники оборотності активів та фінансовий цикл фірми. 3.Прогнозування фінансових потреб фірми методом
  • Шпаргалка з предмету Гроші та кредит
    | Шпаргалка | | Украина | docx | 6.98 Мб
    1. Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал. 2. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей. 3. Еволюція форм грошей: товарні, металеві, паперові гроші. Монета. 4. Причини та значення