4.6. Правове регулювання інтервенційних закупівель у Співтоваристві

Інтервенційні закупівлі регулюються однаково на всій території ЄС. Право Співтовариства визначає не тільки порядок здійснення інтервенційних закупівель, але також порядок зберігання, транспортування сільськогосподарської продукції та наступного її використання.

Держави-члени ЄС уповноважені утворювати спеціалізовані державні інтервенційні агенції, які мають провадити інтервенційні закупівлі надлишків сільськогосподарського виробництва, їх зберігання і наступну реалізацію, а так само виплачувати експортні доплати (англ. export refunds). Держави-члени зобов’язані інформувати Європейську Комісію про утворення таких агенцій, їх назву, організаційно-правову форму, а також складати річні звіти про їх діяльність. Функції інтервенційних агенцій можуть також виконувати уповноважені адміністративні органи держави. Незважаючи на певні відмінності в організації інтервенційних агенцій у різних державах-членах, що обумовлені особливостями історичного розвитку та культурними традиціями різних країн, у підвалини функціонування таких агенцій закладено однакові цілі та завдання, згідно з засадами спільної аграрної політики.

Важливим інструментом впливу на Спільний ринок Співтовариства є фінансова допомога інтервенційним агенціям або уповноваженим приватним підприємствам на забезпечення належного зберігання сільськогосподарської продукції. Цей правовий інструмент тісно пов’язаний з інтервенційними закупівлями і застосовується на більшості ринків сільськогосподарської продукції. Його завдання – забезпечення споживачам надійності поставок сільськогосподарської продукції.

Згідно з загальною засадою, сільськогосподарська продукція, що підлягає інтервенційній закупівлі, має зберігатися на складах держави-члена ЄС. Як виняток, передбачено можливість зберігання сільськогосподарської продукції на території іншої держави-члена, якщо це випливає з конкретних потреб. Надзвичайний характер має зберігання сільськогосподарської продукції на території інших країн, що допускається виключно у випадку, якщо її зберігання на території ЄС пов’язане з істотними труднощами. Сільськогосподарська продукція, що зберігається на складах, може реалізовуватися за цінами і на умовах, передбачених законодавством у місці її зберігання. Вона може призначатися на потреби визначених суспільних груп (напр., для надання допомоги особам, що перебувають у тяжкому майновому стані), експортуватися до інших країн, або використовуватися як сировина для виробництва непродовольчих товарів.