Основні відмінності

хунку свого кредитного ризику:

1) стандартизований підхід (SA);

2) фундаментальний підхід на підставі внутрішніх рейтингів

(F-IRB);

3) удосконалений підхід на підставі внутрішніх рейтингів (A-IRB).

Банки повинні включати операційний ризик у загальний розра- хунок ризику.

Перший компонент “Мінімальні вимоги до капіталу”.

Мінімально необхідна величина капіталу

ОЦІНКА РИЗИКІВ

Кредитний

Ринковий

Операційний

стандартизований загальний спрощений

внутрішніх рейтингів

фундаментальний поглиблений

Процентний

спеціалізований загальний

Пайовий

спеціалізований загальний

Валютний

окремої валюти портфеля

Базовий

Стандартизований

Альтернативний стандартизований

Поглибленої оцінки

Товарний

Рис. 1.6. Мінімальні вимоги до капіталу банку

Інтенсивність змін у системі ризик-менеджменту банку та роз- міру резервних відрахувань залежить від застосованого підходу. Як відомо, Базелем II запропоновано нові підходи до оцінки кредитного ризику, які поділяються на стандартизований, базовий і вдосконале- ний IRB-підходи (від англ. “Internal ratings-based approach” – підхід, що ґрунтується на внутрішніх рейтингах). Загальні резерви капіталу зменшуються із застосуванням банком досконалішого підходу.

Найпрогресивнішим вважається вдосконалений IRB-підхід (найменші відрахування), а найменш прогресивним – стандартизований підхід (найбільші відрахування). Базовий IRB-підхід за рівнем досконалості і розміром резервних відрахувань перебуває посередині. Розмір та напрям змін резервного капіталу залежатиме також від якості і виду активів банку.

Другий компонент – наглядовий процес (рис. 1.7).

Другий компонент

“Контроль з боку нагляду” Чотири принципи

Процес оцінки ризиків у банках

Оцінка процесом нагляду

Капітал понад мінімальні вимоги

Втручання нагляду на ранніх стадіях задля усунення проблем

Рис. 1.7. Контроль з боку нагляду

Відповідно до Базеля ІІ встановлено чотири принципи нагляду.

У Базелі II зроблений акцент на взаємодію банків і регулюючих органів, яка повинна здійснюватися не тільки в ході формальних пе- ревірок, але і у формі діалогу. Третя частина Базеля II включає чотири принципи.

Перший принцип встановлює, що банк повинен мати у своєму роз- порядженні процедуру оцінки достатності капіталу щодо загального рі- вня ризиків, а також повинен розробити стратегію підтримки капіталу на достатньому рівні. Причому тут мається на увазі ширший набір ризиків, ніж в частині другій Угоди: ризики географічної і галузевої концентрації кредитів, ризики процентної ставки, ризики недостатньої ліквідності,

стратегічні ризики і ризики, пов’язані з репутацією. Зовнішні чинники щодо банку (наприклад, ділові цикли) також повинні враховуватися. Конкретні методики, які застосовуються для реалізації цього принципу, залежать від розміру банку і складності його операцій.

Згідно з другим принципом регулюючий орган повинен перекона-

тися в адекватності оцінки банком достатності капіталу, а також

в адекватності прийнятої стратегії щодо підтримки капіталу на необ- хідному рівні. Необхідно перевірити здатність банку забезпечувати виконання пруденціальних вимог. При цьому з’ясовується, чи дійсно враховані всі істотні ризики, чи відповідає структура капіталу умовам,

що склалися в економіці, чи відстежує керівництво банку показники забезпеченості власним капіталом тощо.

Третій принцип: органи нагляду повинні чекати, що банки під- тримуватимуть рівень власного капіталу вище мінімально необхідного.

банків залежно від ризиків, властивих їх діяльності.

Четвертий принцип полягає в тому, що органи нагляду повинні завчасно вживати заходи, необхідні для запобігання ситуації недостатньої забезпеченості банку капіталом. У науковій літературі зустрічаються пропозиції визначити додаткове порогове значення для коефіцієнта достатності власних коштів, нижче за яке банк стає об’єктом пильнішої уваги для регулюючих органів; проводяться рете- льніші перевірки тощо.

Другим компонентом також передбачені офіційні інструкції в га- лузі міжнародної координації між органами нагляду “країна похо- дження – країна перебування”. Відповідно до Базеля ІІ регулюючий орган країни походження відповідає за здійснення нагляду за банків- ською групою на консолідованій основі і керує координацією з орга-

нами нагляду країни перебування. На практиці це викликало турботу країни перебування, в банківській системі якої високу питому вагу за- ймають дочірні підприємства іноземних банків. Ця проблема особливо гостро постала в Центрально-Східній Європі, де, за винятком Словенії, контрольні пакети акцій у банках належать іноземним інвесторам.

Третій компонент – розкриття ринкової інформації (рис. 1.8).

Третій компонент

“Ринкова дисциплина”

Вимоги до розкриття інформації

Кількісна інформація Якісна інформація

Рис. 1.8. Ринкова дисципліна

Містить у собі чіткий перелік інформації, яка обов’язкова для оголошення. Банки повинні публікувати чітку кількісну і якісну інфо- рмацію про ризики, капітал, принципи і процедури управління ризиком.

До основних сфер розкриття інформації належать:

• вимоги до капіталу банку за основними критеріями ризику;

• субкомпоненти зважених за ризиком активів;

• політика банку стосовно управління ризиками кредитного, процен-

тного, ринкового, операційного та торгового портфелів;

• структура кредитного портфеля;

• кредитний ризик, покритий заставними зобов’язаннями;

• сумнівні та прострочені кредити;

• інформація щодо оцінки забезпечення;

• нереалізовані збитки та дохід з інвестиційного портфеля;

• результати стретестинга торгового портфеля;

• опис систем внутрішніх рейтингів і процедур за кожним портфелем

(додатково вимагається до банків, що використовують IRB).