РОЗДІЛ І ТОРГОВЕ ТА КОМЕРЦІЙНЕ ПРАВО

У частині II вже зазначалося, що внутрішній ринок, який базується на чотирьох свободах і конкуренції між підприємцями, створює засади ЄС. Ці свободи, що включені до багатьох статей Договору, у подальшому впроваджувались у національні правові системи через застосування вторинного законодавства ЄС, наприклад, Директива 64/221(ЄС)1, яка регулює процедури і права у сферах, визначених у ст.

Відповідно до ст. 3(h) (ЄС) Співтовариство взяло на себе зобов'язання щодо "зближення законодавства країн-членів у такій мірі, щоб функціонував спільний ринок".

Таким чином, країни ЄС повинні гармонізувати своє законодавство відповідно до загальних стандартів, встановлених Співтовариством. До 1986 р. законодавча процедура прийняття норм щодо гармонізації містилась у ст. 100 (ЄС), яка говорить: "Рада приймає рішення одноголосно за пропозицією Комісії, видає директиви відносно зближення законодавчих положень, розпоряджень та адміністративних дій країн-членів, які прямо торкаються створення та функціонування спільного ринку".

Отже, необхідна одностайність для прийняття будь-яких узгоджених заходів. Додаткові труднощі виникли через попередню політику гармонізації ЄС, оскільки її метою була заміна норм національного законодавства за допомогою загально-

1 Директива 86/566 (ЄС). Див. також Директиву 88/220 (ЄС).

239

європейських стандартів (головним чином завдяки праву на перевагу національного законодавства), з цієї сфери, яка мала завдяки цьому регулювуватися виключно конкретними регламентами або директивами ЄС.

Прикладом цього є справа 246/80, яка розглядалась у контексті свободи надання послуг1. Стосовно цієї справи Європейський суд прийняв рішення, що Директива 75/632 (ЄС) щодо взаємного визнання дипломів у галузі медицини має тлумачитися таким чином: громадянин будь-якої країни ЄС, який отримав диплом згідно реєстру, визначеному директивою, в іншій країні ЄС і внаслідок цього отримував право займатися медичною практикою у цій державі, працювати лікарем у будь-якій країні-члені, навіть (як у випадку з Брокмейленом) у державі, громадянином якої він є.

Таким чином, виключалася правоздатність Нідерландів застосовувати суворіші правила (у цьому випадку — вимоги стосовно додаткової підготовки). Це означає пряме застосування виключної компетенції ЄС, що є результатом гармонізації, коли право ЄС визначає загальні стандарти, і, отже, скасовується юрисдикція країн-членів щодо впровадження окремих національних норм.

Хоча ця елементарна концепція включає базову модель загальних норм щодо спільного ринку, вона не залишає жодної можливості для маневру або для змін у навколишньому (економічному) середовищі. Крім того, процес завершення створення вторинного законодавства через вимогу одностайності був повільним, трудомістким і ускладнився у зв'язку зі збільшенням удвоє, до 12, кількості членів ЄС у 1986 р.

На цьому тлі стає цілком очевидним, що законодавчий процес в ЄС, а також завершення формування внутрішнього ринку свідчили про неефективність та невдале виконання задач, визначених у Договорі ЄС. Нове законодавство, навіть коли воно з'являлось, як правило, охоплювало лише незначну технічну ділянку із загальної сфери діяльності (наприклад, Перша і Друга директиви щодо права компаній). Основні зміни у політиці гармонізації пов'язані з доповіддю Конфілда стосовно завершення, формування внутрішнього ринку, у результаті чого був підписаний ЄЄА у 1986 р. Він означав вихід

ДИН. ІІИЩС.

2А0

з глухого кута для законодавчої діяльності інститутів ЄС через дозвіл на голосування кваліфікованою більшістю стосовно цілого ряду питань, що є сферою внутрішнього ринку. Це сталося завдяки поправкам до Договору ЄС разом з доповненням (теперішньої) ст. 100А (ЄС): "Відступаючи від ст. 100 і якщо інше не передбачене цією Угодою, наступні положення повинні застосовуватись для досягнення цілей ст. 7а. Рада, діючи відповідно до процедури ст. 189Ь і після консультацій з Економічним та Соціальним комітетами, приймає заходи для зближення законодавчих норм, положень та актів виконавчої влади країн-членів, які мають на меті створення та функціонування внутрішнього ринку".

У зв'язку з завершенням 31 грудня 1992 р. терміну формування внутрішнього ринку зусилля Ради Міністрів та Комісії зосередились головним чином на прийнятті у наступні роки регламентів та директив, які як манна небесна сипались з Брюсселю. Дійсно, поступово більшість країн-членів дійшли думки, що голосування кваліфікованою більшістю повинно стати нормою, а не винятком у законодавчому процесі ЄС. Зміни у законодавчій сфері, пов'язані зі ст. 100 (ЄС) йшли пліч-о-пліч з появою більш гнучкого підходу у політиці гармонізації.

Необхідно було усвідомити, що вторинне законодавство у постійно зростаючому Співтоваристві не могло більше нав'язувати жорсткі загальні стандарти, які є дуже складними і деталізованими. Новий підхід визнає, що оскільки різні положення вторинного законодавства передбачають мінімізувати кількість євростандартів (наприклад, у галузі охорони довкілля), країнам-членам дозволяється висувати більш жорсткі вимоги за умови, що ці останні разом з вимогами від ЄС не порушують загальні норми Договору про ЄС у тлумаченні Європейського суду. Таким чином, у країн-членів залишилась певна свобода вибору між первинними і вторинними законодавчими положеннями.

Другим дуже важливим положенням цієї еволюційної політики було використання рамкової концепції, а також консолідованих директив. У першому випадку директива, яка містить загальні формулювання і може охоплювати широку галузь, встановлює основні юридичні норми, що регулюють усю  сферу діяльності.  Згодом  запроваджується  відповідне

2А\

вторинне законодавство, щоб, використовуючи більш конкретні норми, врегульовувати специфічні питання в межах, визначених у первісній директиві.

У другому випадку, і це є останнім нововведенням, Комісія намагається упорядкувати законодавчий процес у таких сферах, як банківська справа та страхування, де правила, що їх регулюють, як це показано нижче, містяться у надмірній кількості директив. Метою консолідації цих директив є регулювання і гармонізація правил, які в деяких випадках можуть знаходитися у трьох генерація вторинного законодавства.

Згідно плану відповідно до усіх Європейських угод та угод про партнерство і співробітицтво стосовно різних законодавчих сфер, держави, що стали асоційованими членами або підписали угоду про партнерство, зобов'язані гармонізувати своє законодавство відносно стандартів ЄС, і у наступних розділах будуть розглянуті декілька сфер діяльності, які служать найкращим прикладом того, яких розмірів досяг до цього часу процес гармонізації законодавчого поля в ЄС.