Рекомендація до питання 6

Діяльність страхових посередників з продажу страхових продуктів є суттєвим елементом належного функціонування ринку страхових послуг Співтовариства. Так, на ринках страхових послуг більшості держав-учасниць Європейського Союзу частка операцій по укладенню та обслуговуванню договорів страхування, здійснюваних посередниками, перевищує 50%.

11  Абз  5 Преамбули Директиви 77/92.

12  П. 1 ст. 1 Директиви 77/92.

13 Детально — у Рекомендації до питання 6.

14 Детально — у Рекомендації до питання 7.

179

Оскільки в силу характеру здійснюваної ними діяльності посередники часто мають справу з грошовими сумами (чи то від імені страхових компаній, чи від імені їх клієнтів), потрібно гарантувати необхідний рівень захисту таких фінансових інтересів та забезпечити відповідальність посередників.'Тобто, мають бути вжиті заходи щодо захисту інтересів клієнтів на випадок неможливості здійснення перерахування страхових премій страховим чи перестраховим компаніям або страхових виплат — страхувальникам. Це досягається, зокрема, шляхом вимоги до страхових посередників відповідати належним професійним критеріям. Такі критерії є запорукою їх відповідальності та гарантованості захисту інтересів споживачів страхових продуктів.

В Європейському Союзі ці питання врегульовані наступним чином15:

—   обов'язковою умовою функціонування страхового посередника на ринку є його реєстрація;

—   для здійснення реєстрації страховий посередник повинен відповідати таким професійним критеріям:

—   відповідний рівень знань та навичок;

—   добра репутація;

—   обов'язковість страхування професійної відповідальності посередників чи отримання інших подібних гарантій щодо відповідальності, яка може виникнути внаслідок професійної недбалості;

—   підтримання належного фінансового стану, якщо при здійсненні своєї діяльності посередник розпоряджається коштами клієнта.

Страховий посередник повинен дотримуватись вищевказаних вимог впродовж всього строку своєї діяльності; причому, кожна держава-учасниця може на власний розсуд встановлювати більш суворі вимоги.

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Норми законодавства ЄС, що регулюють питання функціонування інституту посередництва у сфері страхування, є загальними як для діяльності зі страхування, так і для діяльності з перестрахування. За характером виконуваних операцій «страхове посередництво» включає таку діяльність як:

—   введення;

—   забезпечення інформацією;

—   пропозиції проведення чи саме проведення підготовчої роботи:

—   з укладення чи при укладенні договорів страхування; а також

—   з надання послуг щодо ведення та виконання таких договорів, особливо у випадках пред'явлення страхових вимог.

Ведення такої ж діяльності тиШїіз тиіапсііз визначає і обсяг «перестрахового посередництва».

Крім того, не акцентується увага на відмінностях у статусі страхових брокерів та страхових агентів16 — йдеться про страхових (перестрахових) посередників як таких. Таке узагальнення дозволяє єдиним набором правил регламентувати діяльність різноманітних видів здійснення страхового посередництва (брокерів, агентів, субагентів), що також охоплюють випадки укладення договорів дистрибуції.

13 Тут І далі у Рекомендації до цього питання посилання на законодавство ЄС є посиланнями на положення Спільної позиції, затвердженої Радою ] 8 березня 2002 року з огляду на прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради щодо страхового посередництва (2000/0213).

16 Як в українському законодавстві, де страховий брокер є посередником «на стороні» страхувальника, а страховий агент — посередником «на стороні страховика»

180

асто і від нан-бути

(ІЙС-

ніям

[ХОМ

ите-исту

)ИН-

Іати

иків юже

воєї

Іро-юже

иту-аху-зпе-

Х)б-

юго

же-Іни-

Ітва зго-

1ЯМИ

Іяття )аху-

«Страховим посередником» є будь-яка особа, яка започатковує та здійснює страхове посередництво та надає пов'язані з ним консультаційні послуги.

Такі ж особи є тиіайз тиіагкііз — «перестраховими посередниками».

З огляду на вищезазначене у подальшому під «страховими посередниками» розумітимуться страхові (в тому числі перестрахові) посередники (агенти та брокери).

Крім того, правила щодо діяльності посередників (стосовно професійних вимог та ін.), що будуть детально викладені нижче, не застосовуються у випадках, коли виконуються всі наступні критерії:

—   предмет та характер страхування не вимагають від страхового посередника загальних чи специфічних знань відносин страхування; та

—   договір страхування не є договором страхування життя;

—   предметом договору страхування не є будь-який вид відповідальності;

—   страхове посередництво не є основним видом діяльності такого посередника;

—   посередництво у страхуванні є додатковою послугою, що надається разом з постачанням товарів чи наданням інших послуг (особливо у випадках, коли така страховка покриває ризик знищення чи пошкодження товарів, що постачаються страховим посередником);

—   сума страхових премій не перевищує 1000 євро, а строк дії договору страхування не перевищує одного року.

ПРОФЕСІЙНІ КРИТЕРІЇ

Щодо відповідного рівня знань та навичок страхових посередників.

Очевидно, що для ведення посередницької діяльності у сфері страхування такий посередник повинен мати уявлення про особливості відносин, учасниками яких за його допомогою стають страховик та страхувальник. Виникає питання: хто саме повинен мати професійні знання? У яких випадках було б доцільно запроваджувати обов'язкове підтвердження необхідної кваліфікації, а у яких — поставлена мета (здійснення посередництва у страхуванні) та засоби її досягнення (вимога професійної відповідності) не є співрозмірними17 і слід обмежити коло осіб, на яких така вимога поширюється.

Якщо у випадку, коли страховим посередником є фізична особа, не виникає особливих труднощів визначити, хто саме повинен мати відповідний рівень знань та навичок (за умови врахування тих випадків, коли посередництво не ведеться ним одноособово).

Зокрема, в Україні Положенням про особливі умови діяльності страхових брокерів18 передбачено необхідність сертифікації страхових брокерів (яка здійснюється шляхом проходження їх керівниками відповідного курсу навчання та/ або складання іспиту) та внесення їх до державного реєстру страхових брокерів.

17 Не слід запроваджувати «загальної» сертифікації для всіх без винятків осіб, що здійснюють страхове посередництво, оскільки у багатьох випадках це призведе до надмірного та недоцільного ускладнення умов їх діяльності.

1Н Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 747 «Про впорядкування діяльності страхових брокерів». .

181

Тому, вбачається за доцільне використати надбання Європейського Союзу у вирішенні питання належного рівня компетентності страхових посередників.

За загальним правилом «страхові та перестрахові посередники повинні мати відповідний рівень загальних, комерційних та професійних знань і навичок». Крім того, визначається коло суб'єктів, на яких поширюється це правило. Ними є:

—   управлінський склад посередника — юридичної чи фізичної особи та

—   всі його працівники, безпосередньо задіяні у його посередницькій діяльності.

Винятком є фізичні особи — страхові посередники, для яких ведення посередницької діяльності носить допоміжний чи разовий характер

При цьому обов'язковою умовою є наявність наступних характеристик:

а)   посередницька діяльність не є основною професійною діяльністю цієї особи;

б)   посередницька діяльність не є основним джерелом доходів цієї особи. Вимоги до рівня та обсягу необхідних знань та навичок залишаються на

розсуд держави здійснення страхового посередництва. Слід звернути увагу на те, що, відповідно до принципу взаємного визнання (Ігшгиаі гесо§пШоп) для держав — учасниць Європейського Союзу менш суворі правила щодо компетентності, затверджені однією з них, мають визнаватись як достатні у будь-якій іншій з них, де затверджені більш суворі правила.

Щодо доброї репутації

За характером своєї діяльності, де важливим елементом взаємовідносин є взаємна довіра, страхові посередники часто мають справу з особистою, конфіденційною інформацією щодо приватного життя своїх клієнтів (особливо це стосується договорів страхування життя, коли вони допомагають клієнтам приймати важливі фінансові рішення). Тому страхові посередники повинні мати добру репутацію. Цей досить відносний професійний критерій має наступні характеристики:

1)  відсутність притягнення страхового посередника до кримінальної чи подібної відповідальності у зв'язку зі вчиненням злочину, що має відношення до страхової (перестрахової) діяльності;

2) відсутність факту попереднього оголошення страхового посередника банкрутом.

У випадку, якщо страхового посередника було реабілітовано у встановленому порядку, вважається, що він відповідає критерію «доброї репутації».

Ця вимога застосовується лише до управлінського складу страхового посередника та всіх його працівників, безпосередньо задіяних у його посередницькій діяльності. Метою її запровадження є усунення перешкод для реалізації свободи пересування працівників^.

Обов'язковість страхування професійної відповідальності посередників

Метою такого страхування є забезпечення можливості виплати у відповідному випадку компенсації особі, яка постраждала від непрофесійних дій чи недбалості страхового посередника. Механізм такого забезпечення може бути реалізований не тільки за допомогою страхування відповідальності, а й шляхом отримання іншої подібної гарантії відповідальності, яка може виникнути внаслідок професійної недбалості. Європейським законодавством пропонується мінімальний рівень покриття, що складає 1 млн євро з розрахунку на одну вимогу.

19 Абз   15 Преамбули Директиви 77/92.

182

Винятком з такого правила є ситуація, коли страховий посередник діє в інтересах або уповноважений діяти від імені страхової чи перестрахової компанії, яка забезпечує звільнення посередника від відповідальності на випадок не-професійності чи недбалості шляхом взяття цієї відповідальності на себе.

Підтримання належного фінансового стану

У випадку, якщо при здійсненні своєї професійної діяльності страховий посередник розпоряджається коштами клієнта (при зборі премій, що підлягають перерахуванню страховику, та страхових виплат, що належать до виплати страхувальнику), до нього застосовується вимога підтримання належного фінансового стану.

Розвиваючи базу регулювання діяльності страхових посередників на ринку Співтовариства, Європейська Комісія пропонує наступні можливі шляхи вирішення питання забезпечення належного фінансового стану страхового посередника20:

Закріплення на законодавчому рівні положень, відповідно до яких грошові суми, отримані страховим посередником від клієнта (тобто страхові платежі) розглядаються як сплачені страховій компанії в момент їх отримання посередником; в той час, як грошові суми, отримані страховим посередником від страхових компаній, розглядаються як сплачені клієнту тільки з моменту фактичного отримання ним [клієнтом] цих коштів; або

Вимога обов'язкового підтримання страховими посередниками запасу платоспроможності [постійно] на рівні 4% премій, отриманих за рік, але не менше 15 ОООєвро; або

Вимога обов'язкового перерахування грошових сум клієнтів, використовуючи виключно відокремлені рахунки, через які здійснюються розрахунки з клієнтом, забезпечуючи, що кошти на цих рахунках не можуть бути використані для задоволення вимог інших кредиторів у випадку банкрутства страхового посередника; або

Вимога обов'язкового формування гарантійного фонду.

Відповідно до вищезазначеного пропонується:

з метою часткового реформування законодавства, що регулює діяльність страхових посередників;

з метою поліпшення механізму ведення діяльності зі страхового посередництва в Україні;

з метою усунення існуючих перешкод безпосередньому доступу іноземних страхових посередників до ринку страхових послуг в Україні та спрощення порядку їх приходу на ринок;

привести положення постанови Кабінету Міністрів України № 747 «Про впорядкування діяльності страхових брокерів», що регулюють порядок заснування та ведення діяльності страховими посередниками у відповідність з вимогами європейського права, і, зокрема, з положеннями Спільної позиції, затвердженої Радою 18 березня 2002 року з огляду на прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради щодо страхового посередництва (2000/0213).

Рекомендація до питання 7

Необхідно затвердити положення щодо обов'язкового підтвердження статусу страхового посередника — нерезидента.

20 Як визначено у Проекті щодо посередництва у сфері страхування (Ргоро$а1 Тог а оігєсііує оГ ІНе Еигореап Рагііатепі апсі оґ ІНе Соипсії ол шзигапсе тесііаііоп СОМ (2000) 511 ПпаІ) від 20

вересня 2000 року.

183

Будь-який страховий посередник, що має намір уперше започаткувати та вести діяльність зі страхового посередництва в іншій державі-члені, ніж держава його приналежності, має повідомити компетентні органи держави приналежності про такий намір. Причому не має значення, на якому правовому титулі він має намір працювати на ринку:

—   чи то на праві здійснення підприємницької діяльності21;

—   чи то на свободі надання послуг22.

Протягом місяця з моменту такої нотифікації [повідомлення компетентного органу] компетентні органи держави приналежності повідомляють компетентні органи держави чи держав, на території якої (яких) страховий посередник має намір вести діяльність зі страхового посередництва (обираючи спосіб: здійснення підприємницької діяльності чи надання послуг), про такий намір та про те, що страховий посередник є належним чином зареєстрованим.

Факт підтвердження реєстрації свідчить також і про відповідність страхового посередника всім професійним критеріям.

Страховий посередник має право започатковувати свій бізнес через місяць після дати інформування його компетентним органом держави його приналежності щодо здійснення нотифікації до компетентного органу держави, в якій він має намір вести свою діяльність.

Компетентні органи держави, в якій страховий посередник має намір вести свою діяльність, повинні протягом місяця з моменту нотифікації надати, у разі необхідності, компетентним органам держави приналежності страхового посередника Інформацію щодо особливих умов, які застосовуватимуться до діяльності цього посередника з огляду на правила концепції «загального блага».

Щодо стосується діяльності страхового посередника — резидента, то доцільно було б застосовувати таку ж процедуру нотифікації, що використовується при започаткуванні та веденні діяльності страховим посередником — нерезидентом.

Відповідно до вищезазначеного пропонується: привести відповідні нормативно-правові акти України у відповідність з вимогами європейського права, зокрема з положеннями Спільної позиції, затвердженої Радою 18 березня 2002 року з огляду на прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради щодо страхового посередництва (2000/0213).

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ Рекомендація до питання 1

Положення українського законодавства стосовно надання фінансових послуг не містять розмежування кола осіб, що надають фінансові послуги на постійній або тимчасовій основі (одноразові виплати), в тому числі в галузі цінних паперів.

У Європейському Союзі ці питання регулюються положеннями Директиви Ради 93/22/ЕЕС23, відповідно до якої інвестиційною послугою визнається будь-яка з послуг, перелічених в Секції А Додатку, щодо будь-якого інструменту, переліченого в Секції В Додатку, яка надається на користь третьої сторони24.

оґ е5ІаЬ1І$ЬтепІ

22  Ргеейот Іо ргоуїсіе зегасез

23 Директива Ради 93/22/ЕЕС від 10.05 93 р про Інвестиційні послуги у галузі цінних паперів

24 П 1 ст 1 Директиви Ради 93/22/ЕЕС від 10.05.93 р про Інвестиційні послуги у галузі цінних паперів

184

Даною Директивою пропонується наступна класифікація фінансових послуг та інструментів, які при цьому використовуються. До Секції А віднесені такі послуги:

—   прийняття та розміщення від імені клієнта замовлень стосовно одного чи кількох інструментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг);

—   виконання таких замовлень за рахунок третіх осіб;

—   укладення угод з одним чи кількома інструментами фондового ринку (ринку інвестиційних послуг) від свого імені і за власний рахунок;

—   управління інвестиційними портфелями за дорученням інвесторів, на власний розсуд та на основі індивідуального підходу, якщо до таких портфелів входить один чи кілька інструментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг);

—   андеррайтинг інструментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг) та розміщення їх емісій.

До Секції В віднесені такі інструменти:

—   цінні папери, що підлягають обігу, та інвестиційні сертифікати;

—   інструменти грошового ринку;

—   строкові контракти (фьючерси) та інші подібні;

—   інструменти, що передбачають грошову форму оплати;

—   процентні строкові контракти (форварди);

—   строкові контракти на обмін (на певну дату у майбутньому) при залежності ціни від процентної ставки, валютного курсу чи фондового індексу (процентні, курсові чи індексні свопи);

—   опціони, що дають право на купівлю чи продаж будь-якого із зазначених інструментів, в тому числі інструментів, що передбачають грошову форму оплати.

Сюди належать зокрема курсові та процентні опціони. До Секції С відносять додаткові послуги:

—   зберігання та управління стосовно одного чи декількох інструментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг);

—   послуги відповідального зберігання (оренда депозитних скриньок);

—   надання кредитів та позик інвестрору для забезпечення йому можливості виконати операцію з одним чи кількома інструментами фондового ринку (ринку інвестиційних послуг), якщо її учасником виступає пози-ко-/кредитодавець;

—   консультації підприємствам з питань структури активів, стратегії виробництва та пов'язаних з цим питань, а також консультації та послуги, пов'язані із злиттям та придбанням підприємств;

—   послуги, пов'язані з андеррайтингом;

—   консультації щодо інвестицій в один чи декілька інструментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг);

—   послуги з обміну валют, якщо вони пов'язані з наданням інвестиційних послуг.

Ця Директива не застосовується, коли йдеться про:

—   страхові компанії25, компанії, що займаються перестрахуванням та рет-роцесією26;

25  У розумінні статті 1 Директиви 73/239 та статті 1 Директиви 79/267.

26  У розумінні Директиви 64/225.

185

—   підприємства, що надають інвестиційні послуги виключно для своїх материнських компаній, своїх дочірніх компаній або інших дочірніх компаній своїх материнських компаній;

—   підприємства, що надають інвестиційну послугу в процесі здійснення професійної діяльності, коли така діяльність регулюється положеннями закону або професійним етичним кодом, котрі не виключають надання такої послуги за умови, що така послуга носить разовий характер;

—   підприємства, що надають інвестиційні послуги, які полягають суто в управлінні схемами розподілу прибутку між працівниками компанії;

а) підприємства, що надають інвестиційні послуги, які складаються з надання як тих послуг, про які йдеться у (Ь), так і тих, про які йдеться у

(сі);

—   центральні банки держав-членів ЄС та інші національні органи, які виконують подібні функції, а також інші органи державної влади, на які покладено функцію управління державним боргом або які беруть участь у процесі управління державним боргом;

—   підприємства, що:

—   не можуть тримати кошти або цінні папери клієнтів, і через що у нех не може виникнути заборгованності перед своїми клієнтами; а також ті, що

—   не можуть надавати жодної інвестиційної послуги, крім отримання та передачі замовлень стосовно цінних паперів, що підлягають обігу, та серитифікатів ІСІ; а також які

в процесі надання такої послуги можуть передавати доручення лише:

—   суб'єктам інвестиційної діяльності (інвестиційним фірмам)27;

—   кредитним установам28;

—   відділенням суб'єктів інвестиційної діяльності (інвестиційних фірм) або кредитних установ, які отримали дозвіл на здійснення діяльності у третій державі та які підлягають та відповідають правилам нагляду, що вважаються компетентними уповноваженими органами такими ж суворими, як і правила, викладені у цій Директиві, Директиві 89/646/ЕЕС та Директиві 93/6/ЕЕС;

ІСІ, що отримали ліцензію відповідно до законодавства держави-члена ЄС, на продаж сертифікатів ІСІ невизначеному колу осіб; а також управляючим таких ІСІ;

і. «інвестиційні компанії з постійним капіталом»29, цінні папери яких котируються або обертаються на організованому ринку в одній з держав-членів ЄС, та діяльність яких регулюється на національному рівні нормами закону чи етичного (морального) кодексу;

—   ІСІ, незалежно від того, чи регулюється їх діяльність на рівні Співтовариства; а також коли йдеться про депозитарії та управляючих таких ІСІ;

—   осіб, чиєю основною діяльністю є торгівля продукцією між собою або з виробниками чи тими, хто використовує таку продукцію на виробничі потреби (професійні користувачі), котрі надають інвестиційні послуги в рамках своєї основної діяльності виключно для таких виробників чи професійних користувачів;

—   підприємства, інвестиційні послуги яких полягають виключно в укладенні угод за власний рахунок на фінансових ринках ф'ючерсів чи опціо-нів, або здійснюють операції за рахунок інших членів таких ринків чи виставляють для них котування (ціну), та діяльність яких гарантована

186

членами розрахункової палати (банку) відповідних ринків. При цьому відповідальність за виконання договорів, укладених такими підприємствами, мають нести члени розрахункової палати (банку) відповідних ринків;

—   асоціації, створені пенсійними фондами Данії з єдиною метою управління активами пенсійних фондів, котрі є членами цих асоціацій;

—   «а§епІі Ш сатЬіо», діяльність та функції котрих регулюються Італійським Королівським Указом № 222 від 7 березня 1925 року з відповідними змінами і доповненнями, та мають відповідний дозвіл (ліцензію) на здійснення такої діяльності, виданий відповідно до статті 19 Закону Італії № 1 від 2 січня 1991 року.

Відповідно до вищезазначеного пропонується: привести положення Закону України від 12 липня 2001 року № 2664 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині поняття «фінансових послуг» та кола осіб, на яких поширюється дія закону, до відповідних положень законодавства ЄС, зокрема до положень Директиви Ради 93/22/ЕЕС від 10 травня 1993 року щодо інвестиційних послуг у сфері цінних паперів шляхом удосконалення поняття фінансові послуги та чіткого визначення кола осіб, на яких поширюється дія закону.

Рекомендація до питання 2

Положеннями українського законодавства неналежно регулюються спеціальні види ІСІ, необгрунтоване виділені в окрему категорію (та виведені таким чином зі сфери застосування закону про ІСІ). Оскільки діяльність фондів заснована на коштах населення, діяльність цих фондів є дуже впливовою і тому повинна бути безпечною.

В Європейському Союзі ці питання регулюються положеннями Директиви Ради 85/611/ЄЕС30. Директивою визначено, що компетентні органи можуть не надавати ліцензію ІСІ, якщо керівники компанії з управління активами, інвестиційної компанії чи зберігача мають недостатньо добру репутацію чи у них відсутній досвід, якого вимагає здійснення їх обов'язків31.

Крім того органи держави, в якій розташований ІСІ має бути компетентним за нагляд за цим ІСІ, та зазначеним органам має бути надано усі повноваження, необхідні для виконання ними своїх обов'язків32.

" У розумінні Директиви 93/22.

28  Що діють на підставі відповідних ліцензій, передбачених директивами 77/780 та 89/646.

29  У розумінні статті 15(4) Директиви 77/91/ЕЕС, тобто «компанії:

—  виключним видом діяльності яких є інвестування своїх коштів в різні акції, цінні папери, земельні ділянки з єдиною метою — диверсифікація ризику капіталовкладень та забезпечення своїм акціонерам отримання прибутку від управління їх активами; та

—  акції яких розповсюджуються серед невизначеного кола осіб шляхом підписки».

30 Директива Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року з координації законів, правил і адміністративних положень стосовно підприємств з колективними інвестиціями в цінні папери, що обертаються (УСІТ8).

31  Ч. З ст 4 Директиви Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року з координації законів, правил І адміністративних положень стосовно підприємств з колективними інвестиціями в цінні папери, що обертаються (ІГСІТ8).

32  Ч. З, 4 ст. 49 Директиви Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року з координації законів, правил і адміністративних положень стосовно підприємств з колективними інвестиціями в цінні папери, що обертаються (иСІТЗ).

187

Відповідно до вищезазначеного пропонується забезпечувати розробку нормативних актів, що регулюють питання здійснення інвестиційної діяльності (за схемою спільного інвестування, зокрема) у відповідності з положеннями законодавства ЄС, зокрема з положеннями Директиви Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних актів, що стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери шляхом встановлення ліцензійних умов для компаній з управління активами та належного контролю за діяльністю цих видів ІСІ.