Форма впровадження справ у Європейському суді

Основними формами впровадження справ у Європейському суді (включаючи Суд першої інстанції, коли це входить до його юрисдикції) є прямі дії, звернення щодо попереднього рішення, непрямі оскарження через позови відносно проти-правності та висновки.

Прямі дії: дії стосовно невиконання зобов'язань

Дії стосовно невиконання зобов'язань є позовом, зверненим проти будь-якої країни Співтовариства з боку Комісії згідно ст. 169 (ЄС) або проти іншої країни-члена відповідно до ст. 170 (ЄС)2. Таке невиконання може бути як результатом бездіяльності (наприклад, відсутність імплементації директиви у передбачений строк чи імплементація її неналежним чином), так і діяльності (наприклад, запровадження в дію чи примусове виконання національного законодавства або здійснення національної політики у спосіб, несумісний з правом

1 О J 1988 L319/1, з поправками, див. О] 1989 L 241/4 та OJ 1989 С 215/1.

Примусове виконання ст. 170 (ЄС) країнами Співтовариства не є популярною формою позову, і тільки один раз справу було доведено до кінця: справа 141/78, Prance v. Great Britain [1978] ECR 2923.

40

ЄС). Нині Комісія суворо переслідує країни-члени, які порушують свої зобов'язання. Ст. 171 Договору про ЄС передбачає:

"Якщо Суд ЄС виявить з боку будь-якої країни-члена порушення зобов'язань, що випливають з цього Договору, то ця країна буде зобов'язана вжити відповідних заходів для виконання рішення Суду.

Якщо Комісія вважає, що ця країна-член не вжила відповідних заходів, то вона, після надання можливості виконати зауваження, подає обгрунтовані висновки, вказуючи пункти рішення Європейського суду, яких ця держава не дотрималась.

Якщо відповідна країна ЄС не вживає необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду впродовж періоду, визначеного Комісією, остання може направити справу до Європейського суду.

Раніше не існувало будь-яких санкцій1, але жодна країна-член не відмовлялась виконувати рішення суду, хоча у деяких справах спостерігалось значне зволікання. Європейський суд постановив, що заява ст.169 (ЄС) про невиконання країною Співтовариства договірних зобов'язань має остаточну силу і "є забороною, яка має силу закону, для компетентних національних органів проти застосування національних норм, визнаних несумісними з Договором, ... і зобов'язанням для них вживати усіх необхідних заходів, аби законодавство Є С могло застосовуватись повною мірою"2. Навіть коли законодавча або виконавча влада країни не вживає відповідних дій, її судові органи зобов'язані, якщо є можливість, забезпечити виконання рішення суду, а не національної норми, що суперечить законодавству ЄС3.

Попередня ст.171 (ЄЕС) включала тільки   1 абзац нової ст.171 (ЄС).

Справа 48/71, Commission v. Italy [1972] ECR 527 at 532 (Друга справа щодо творів мистецтва).

' Спільні справи 314-316/81  та 83/82,  Procurcur de la Republiquc v. Waterkeyn [1982] ECR 4337.

41

Прямі дії: позов про скасування

Мета позову про скасування — позбавити відповідний акт юридичної сили. Ст.173 (ЄС) обмежує судове переслідування переглядом актів Ради і Комісії, проте Європейський суд поширив її застосування на акти будь-якої установи ЄС, що здатна впливати на юридичні права або зобов'язання1.

Звертатися з позовом про скасування можуть:

1. Комісія, Рада або країна ЄС2;
2. Парламент за деяких обмежених обставин3;
3. зацікавлена особа або компанія у разі незаперечного доведення її правоздатності (locus standi). В інтересах юридичної певності передбачається4 двомісячний термін такого подання5, якого суворо дотримуються.
   Підставами для позову про скасування є:

• відсутність компетенції;
• порушення основних процедурних вимог;
• порушення договору або будь-якої правової норми, пов'язаної з його застосуванням;
• зловживання повноваженнями6.

Перші дві підстави стосуються питань, що передують прийняттю акта, тобто цей акт прийнятий з перевищенням повноважень або недотриманням основних процесуальних вимог. Третя виникає тоді, коли прийняття акта повністю або

частково суперечить вимогам права ЄС. Четвертою ("зловживання повноваженнями" у французькому адміністративному праві) є ситуація, коли набуті в разі прийнятого акта повноваження використовуються не з цілями, для яких вони надані. Будь-який акт, визнаний незаконним щодо одного з цих критеріїв, скасовується судом1, а установа, яка його прийняла, зобов'язана вжити усіх необхідних заходів для виконання рішення суду2. Анулювання незаконного акта не позбавляє осіб, що зазнали відповідної шкоди, права на звернення про відшкодування збитків3.

Прямі дії: позов щодо бездіяльності

Мета процедури, до якої може вдатися будь-яка країна — член ЄС або установа, — примусити будь-який інститут робити те, що він юридично зобов'язаний виконувати відповідно до права ЄС4. Вона допустима лише в разі, коли до інституту вже зверталися з приводу прийняття акта5. Правові норми про правоздатність в основному такі ж, що застосовуються при скасуванні рішень, за винятком того, що разом з Комісією, Радою та країнами ЄС Парламент також має юридично визначену правоздатність звернутися з позовом. Успішне завершення такої процедури є однією з найскладніших справ6, принаймні досі це сталося тільки один раз7. Інститут визнаний

Див. справу 230/81, Luxembourg v. European Parliament [1983] ECR 255; справа 108/83, Luxembourg v. European Parliament [1984] ECR 1945; справа 294/83, Partie ccologis Les Verts v. European Parliament [1986] ECR 1339; справа 34/86, EC Council v.

2 Ст.173(1) (ЄС).

Парламент може звертатися з позовом про скасування лише з мстою захисту своїх привілеїв і тільки посилаючись на наявність загрози для них: справа 70/88, European Parliament v. EC Council (Chernobyl) [1990] ECR 1—2041. Пор. з попереднім рішенням у справі 302/87, European Parliament v. EC Council (Comitology) [1988] ECR 5615, коли суд вирішив, що Парламент не мав права звертатися з позовом згідно ст. 173 (ЄС).

4 Ст.173(2) (ЄС). Див., напр., справу 25/62, Plaumann amp; Co [19631 ECR 95 та справу 40/64, Sgarlata [1965] ECR 215. Правові норми щодо правоздатності є менш суворими відповідно до ст. 33(2) (ЄОВС).

Ст.173(3) (ЄС). Стосовно методу розрахунку часових меж для цього і подібних випадків див. справу 162/85, Misset [1987] ECR 223 та справу Т 125/89, Filtrona Espanola [1900] ECR 11-393.

6 Ст. 173(1) (ЄС). 42

Іншими словами, він вважається неправомірним: ст.174(1) (ЄС). Однак ст. 174(2) уповноважує суд визнати чинними положення будь-якого документа, "якщо він вважає це необхідним". Таким чином, напр., у справі 34/86, ЕС Council v. European Parliament [1986] ECR 2155 суд визнав неправомірним запропонований Парламентом для схвалення бюджет на 1986 р. Проте через неминучий фінансовий хаос, суд згодом вирішив, що неприйняття бюджету "не може ставити під сумнів законність виплат і зобов'язань, передбачених (у запропонованому бюджеті) до прийняття цього рішення". Пізніше суд своїм рішенням анулював повністю акт через порушення процедури, а потім проголосив це рішення остаточним. Справа 45/86, EC Commission v. EC Council [1987] ECR 1493.

2              Ст.176(1).

3              Ст. 176(2).

4              Ст.175(1).

5              Ст. 175(2) (ЄС).

6              Див., напр., справу 246/81, Bethell [1982] ECR 2277.

7              Справа 13/83, European Parliament v. Council [1985] ECR 1513.

43

судом як такий, що знехтував визначеними договором обов'язками, був зобов'язаний вжити необхідних заходів, аби виконати судове рішення1.

Прямі дії: судові справи щодо відносин з персоналом

Будь-які суперечки між однією з установ Є С та її службовцями підпадають виключно під юрисдикцію двох судів Співтовариства3. До 1989 р. Європейський суд змушений був розглядати справи, які нині належать до компетенції Суду першої інстанції.

Прямі дії: позови щодо збитків або їхнього відшкодування

До цього часу4 позови щодо збитків або їхнього відшкодування згідно ст.178 (ЄС) та ст.215(2) (ЄС) пов'язані передовсім з компенсацією збитків. Підставою для позову є те, що Співтовариство або його службовці під час виконання своїх обов'язків5 протиправно завдали шкоди чи збитків. Тобто наставала аквіліанська відповідальність. Наявність вини (culpa) та причинного зв'язку між виною та заявленою шкодою має бути доведена. Можливість передбачити збитки або шкоду є основним елементом вини.

1 Ст.176(1) (ЄС).

2Ст.175(3)(ЄС).

3 Ст.179, Рішення Ради ЄС 88/591 OJ L319, 22.11.88, сі; С 215, 21.08.89, сі, ст. 3(1). 1 Іевдахи-претенденти та тимчасовий персонал також згідно цієї статті можуть подавати позов, а можуть не робити цього відповідно до ст.173 (ЄС), якщо справа належить до питання, врегульованого у положенні про персонал. Справа Т-72/89, Viciano [1990] ECR П-57.

Обсяг юрисдикції суду відповідно до ст. 178 (ЄС) тільки починає вивчатися.

Обсяг юрисдикції суду відповідно до ст. 178 (ЄС) тільки починає вивчатися. Шкода з боку Співтовариства та його службовців, заподіяна поза виконання ними своїх обов'язків, є питанням права (і судів) там, де вона була завдана.

44

Звернення про попереднє рішення

Окрім вищезгаданих прямих дій основна робота Європейського суду полягає у прийнятті попередніх рішень відповідно до ст.177 Договору про ЄС. Мета цієї процедури — допомогти національним судам тлумачити і застосовувати право ЄС та забезпечити їхнє уніфіковане застосування.

1              Ст.177(1) (ЄС).

2              Ст.177(2) (ЄС).

3              Див., напр., справу 26/62, Van Gend en Loos [1963] ECR 1.

4              Див., напр., справу 104/79 та 244/80, Foglia (Nos 1 and 2) [1980] ECR

745 та [1981] ECR 3045.

5              Справа 314/85, Foto-Frost [1987] ECR 4199.

45

Європейського, якщо він неспроможний самостійно визнати чинність акта Співтовариства.

Непряме оскарження: звернення щодо неправомірності

Юридичній або фізичній особі (на відміну від адресата будь-якого індивідуального акта) дуже важко довести свою правоздатність на звернення до суду за скасуванням акта одного з інститутів Співтовариства. Така неспроможність зменшується певною мірою завдяки додатковій можливості на звернення щодо неправомірності відповідно до ст. 184 (ЄС). Ця стаття не створює окремої підстави для позову1. Скоріше вона дозволяє будь-якій особі оскаржити законність акта без обмежень у часі, коли цей акт вже розглядається в рамках позову до Європейського суду2. З позовом про неправомірність рішення звертаються найчастіше у випадках, коли загальний акт установи Співтовариства (який згідно ст.173 може бути оскаржений лише інститутом Співтовариства або країною-чле-ном) застосовується безпосередньо до фізичної або юридичної особи через прийняття індивідуального акта. Тоді така особа може оскаржувати цей індивідуальний акт не на підставі його неправомірності, а через те, що він прийнятий на основі протизаконного основного акта. Якщо позов задовольняється, індивідуальний акт, позбавлений правової бази, скасовується, спричиняючи незастосування до такої особи і положень загального акта3. Таким чином ст.184 забезпечує захист фізичної або юридичної особи від безпосереднього застосування неправомірного законодавчого акта інститутом Співтовариства. Разом ст.184 (ЄС) та повноваження Європейського суду (ст.177) визначати законність акта Співтовариства, коли він застосовується національними органами влади, суттєво обмежують можливості фізичних і юридичних осіб щодо безпосереднього судового контролю за актами Співтовариства.

1              Спільні справи 31, 33/62, Milchwerke Heinz Wohrmann [1962] ECR 501.

2              Ст.184 (ЄС).

3              Спільні справи 31, 33/62, Milchwerke [1962] ECR 501.

Кваліфікована думка

До Європейського суду можуть звертатися для з'ясування його позиції про сумісність з Договором про ЄС запропонованої угоди між Співтовариством і третьою країною або групою держав чи міжнародною організацією1, і він може скористатися юрисдикцією, наданою йому договорами, наприклад, Конвенцією про судові рішення2.