ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД

Завдання Європейського суду — "гарантувати, щоб при тлумаченні і застосуванні цього Договору дотримувались законодавчих норм" (ст.164 (ЄС)). Він є найвищою інстанцією

38

з усіх правничих питань ЄС, і від нього можуть вимагати вирішення проблем конституційного і адміністративного права, економічного і соціального законодавства у справах, що направляються до Європейського суду безпосередньо або через звернення національних судів.

Оскільки Договір ЄС є рамковою угодою, Суд став надзвичайно впливовим механізмом у "заповненні правничих прогалин" і створив це право, приймаючи сміливі й часто нестандартні рішення. Європейський суд тлумачить угоди та інше законодавство ЄС у спосіб, який дозволяє впровадити у життя скоріше дух, ніж букву договорів. Він розглядає Співтовариства як живий організм, що розвивається, положення договорів — як об'єкт, що може змінюватися.

Суд неодноразово критикували за його активну позицію. Інші мотивували таку сміливість необхідністю розвитку Співтовариства, що у 70-х — на початку 80-х років блокувався через політичну інерцію. Через таку критику чи у зв'язку з активізацією діяльності різних інститутів Співтовариства після прийняття Єдиного Європейського акта останні рішення Суду мають ознаки консерватизму, хоча у деяких аспектах (наприклад, дискримінація щодо статі) він продовжує дивувати (див. справу Барбер1).

Європейський суд складається з 15 суддів, по одному з кожної країни-члена, і голови, якому допомагають вісім генеральних адвокатів2. їх "обирають серед осіб, незалежність яких безсумнівна" (ст.167 (ЄС)). Генеральний адвокат сприяє діяльності Суду через детальний аналіз відповідальних спірних питань, що подається у вигляді рекомендацій, корисних як мотиваційне пояснення винесеного рішення.

Справа С-262/88, Barber v. Gardian Rogal Exchange Assurance Group [1990] ECR 1-1889.

Відповідно до ст.166 (ЄС) дев'ятий генеральний адвокат має бути призначений у період між 1995 р. і 2000 р.

39

У 1986 р. ЄЄА закріпив створення Суду першої інстанції (СПІ). У жовтні 1988 р.1 на це була отримана згода, і 1 вересня 1989 р. розпочались його засідання. Юрисдикція Суду першої інстанції обмежується суперечками між Співтовариством і його службовцями ("персональні справи"), правом конкуренції ЄС (за винятком посилання на ст. 177 (ЄС)), заявами щодо судового контролю та збитками, пов'язаними з деякими аспектами діяльності Європейського об'єднання вугілля та сталі. У червні 1993 р. Рада погодилася з наданням СПІ повноважень відносно усіх позовів "фізичних і юридичних осіб" за ст. 173 та 175 (ЄС), за винятком антидемпінгових справ. Існує право на подання до Європейського суду апеляції на рішення СПІ з питань права.