Більш парламентська і більш президентська Єврокомісія

Маастрихтська й Амстердамська угоди помітно зміцнили зв’язки між Єврокомісією та Парламентом, зробивши їх схожими на стосунки між законодавчою та виконавчою владами на національному рівні16.

Демократична леґітимність Єврокомісії істотно зміцнилася від нової процедури затвердження, яка, проте, має й свої межі: трудність полягає в тому, що в Європарламенті важко створити більшість, яка підтримала б Єврокомісио перед опозицією. Таке становище виникає в момент призначення, проте зрідка трапляється і впродовж цілої легіслатури Європарламенту, адже депутати не належать до чітко окресленої більшості чи опозиції, вони голосують на основі своїх висновків з окремих пропозицій, породжуючи таким чином змінну більшість. Однак така ситуація в майбутньому може змінитися, і Єврокомісія тоді стане зацікавленою в створенні “власної” парламентської більшості, сприятливої до європейської інтеграції.

Якщо Маастрихтська угода зробила Єврокомісію більш парламентською, то Амстердамська — без сумніву, більш “президентською” установою Нова угода дала повноваження Пар ламентові схвалювати призначення президента з боку Європей ської Ради, а самій Раді — брати участь у виборах комісарів, за пропонованих різними урядами, та здійснювати управління й політичний контроль за колегією Президент має ще функцію посередництва між членами колеги та нагляду за наиважливі шими службами Єврокоміси, як от генеральний секретаріат чи юридична служба, а також особисто займається деякими питаннями особливого політичного значення, як от економічна и мо нетарна політики, окремі аспекти зовнішніх відносин, шститу ційні реформи Крім того Ніццька угода передбачає, що прези дент приймає рішення щодо цілої Єврокоміси, розподіляє порт фелі між комісарами, може здійснювати в колеги часткові зміни протягом свого мандату, призначає віце президентів не окрес лену конкретніше кількість і, одержавши схвалення колеги, може вимагати відставки певного комісара17