15.3. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Закон враховує можливість таких випадків і, походячи з прин-ципів гуманізму й індивідуалізації покарання, робить виняток з першої загальної засади призначення покарання, проголо-шуючи: При наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий або злочин серед-

ньої тяжкості призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин (ч.

Йдеться про наявність декількох, тобто не менше двох, обставин, що пом'якшують покарання, з тих дев'яти обставин, що названі в ст. 66 КК, а також про наявність інших обставин, які суд може визнати пом'якшуючими. Одночасно необхідно, щоб ці обставини істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину. Таким сполученням може бути, наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин та вчинення його в стані вагітності або з перевищенням меж крайньої необхідності тощо.

Одночасно йдеться про урахування судом особи винного. Це може бути, наприклад, достойне життя особи до вчинення злочину, наявність тяжкої хронічної хвороби тощо. Очевидно, що, як правило, у справі не повинно бути обставин, що обтяжують покарання.

Положення ст. 69 КК не можуть бути застосовані при засудженні винного за вчинення злочину невеликої тяжкості. В цьому нема реальної потреби, адже, навіть ті з вказаних злочинів, за які передбачається покарання у виді позбавлення волі, мають альтернативну санкцію, де поруч є й інші, більш м'які види покарань, які можуть бути застосовані судом.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом, може мати два різновиди: 1) суд призначає основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті КК (скажімо, при санкції від двох до п'яти років позбавлення волі, суд призначає позбавлення волі строком в один рік); 2) суд переходить до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин (скажімо, при наявності у санкції покарань у виді арешту, обмеження волі, суд призначає виправні або громадські роботи, які в санкції не зазначені).

При застосуванні ст.

роботи менше шести місяців, позбавлення волі менше одного року тощо).

На підставах, розглянутих вище, тобто передбачених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове (скажімо, не призначати конфіскацію майна). Застосування ст. 69 КК повинно бути мотивоване у вироку суду.