§2. Психологічна характеристика цивільного процесу

правомочності вимоги (можливість очікувати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним своїх обов'язків);

правомочності на власні дії;

правомочності на захист (можливість вимагати використання державно-примусових заходів у випадках порушення суб'єктом права).

Багато цивільно-правових норм носять психологічний характер.

психологія: цілі, мотиви, почуття, пізнання, рішення, переконання і т. д. Дослідження їх саме собою представляє чималий інтерес, але суть проблеми полягає в іншому: в тому, щоб поставити знання про всі ці психологічні явища на службу цивільному судочинству, виявити психологічні закономірності, що спостерігаються при відправленні правосуддя у цивільних справах, їхню роль у практиці правосуддя, досягнення цілей, поставлених перед правосуддям, особливості виховного впливу суду" .

У будь-якому цивільному процесі правова регуляція обов'язково взаємопов'язана з регуляцією поведінки його учасників. Наміри громадянина, його інтереси, честь, гідність, воля й інші психологічні поняття наведені в кожному цивільному процесі.

Процесуальний статус значною мірою визначає соціально-рольову поведінку громадянина. Розглянемо позиції сторін у цивільному процесі докладніше.

Позивач — це особа, яка звернулася в суд або третейський суд по захист свого порушеного (що оспорюється) права або інтересу, який охороняється законом.

може ознайомитися з матеріалами справи;

має можливість заявляти відводи і ставити запитання учасникам процесу;

може подавати докази і брати участь в їхньому дослідженні;

має право давати пояснення суду і подавати свої міркування щодо питань, які виникли в ході судового розгляду;

може оскаржити рішення і визначення суду;

має можливість вимагати примусового виконання рішення суду і чинити інші процесуальні дії, передбачені законом.

Предметом позову є спірні правовідносини. Вид позову визначається характером вимог, виставлених позивачем до іншої сторони: він може бути спрямований на присудження відповідача до учинення певних дій або до стримування від неправомірних дій, на зміну або припинення правовідносин.

Відповідач — одна із сторін цивільної справи, притягнута до справи у зв'язку з пред'явленням до неї позову. Статус відповідача пов'язаний із цивільно-правовою відповідальністю, із юридичними наслід-

ками невиконання обов'язків, передбачених цивільним правом, із порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи.

Найскладнішою і психологізованою для аналізу цивільної справи є судова ситуація при протиборстві сторін, тобто конфліктна ситуація. Причини міжособистісних конфліктів різноманітні :

природне зіткнення матеріальних і духовних інтересів сторін у процесі їхньої життєдіяльності;

неправильні рішення, наприклад, з оплатою праці або розподілом завдань;

нездатність зрозуміти іншу сторону як наслідок значної втрати і перекручування інформації в процесі міжособистісного спіл-кування;

незбалансована рольова взаємодія;

егоїстичні орієнтації однієї зі сторін, необгрунтоване прагнення бути лідером в усіх справах;

неврівноваженість характеру, причепливість, схильність до підбурювання людей та ін.

Як перераховані причини впливають на виникнення конфліктних ситуацій при розгляді цивільної справи в суді? Річ у тім, що в ході соціальної взаємодії у будь-якої людини існує визначений діапазон очікуваної поведінки з боку партнера.

При неконструктивному конфлікті сторони, як правило, вдаються до використання методів боротьби, які засуджуються з позицій моральності і психології взаємодії. Одна зі сторін (а часом і обидві) може застосовувати психотравматичні засоби взаємодії, завдавати моральних збитків особистості. Дуже важливо, щоб суд іноді зупинив імпульсивні, спонтанні й аморальні дії сторін, закликав сторони, що конфліктують до усвідомлення значущості залучених у конфлікт моральних і соціальних цінностей і знайшов взаємоприйнятне рішення.

Недопустима поведінка особи Б (конфлікт)

Небажана поведінка особи Б (виникає передконфліктна ситуація)

Реальна поведінка особи Б

Допустима поведінка особи Б

Позивач

А

Бажана поведінка особи Б

Допустима поведінка особи Б

Небажана поведінка особи Б (виникає передконфліктна ситуація)

Недопустима поведінка особи Б (конфлікт)

Примітка. Цілком природно, що в положенні А може бути відповідач, а в положенні Б — позивач.

Рис. 27. Оцінка іншої сторони як психологічна передумова до конфліктної взаємодії на суді

Умовою відповідальності за правопорушення є провина, що може виражатися у формі:

• умислу, який означає, що особа передбачає протиправність своєї поведінки і можливість настання негативних наслідків для окремого громадянина або організації, але свідомо не вживає заходів для їх запобігання.

Рєзников, розбираючи речі, що дісталися йому в спадщину від батька, виявив серед них кілька злитків платини. Він розповів про це своєму приятелю, а той повідомив фінансовим органам, що в приватної особи знаходиться майно, яке в його власності бути не повинно.

Фінансові органи вручили Рєзникову повістку про те, щоб він розпорядився платиною у встановленому законом порядку. Оскільки Рєзни- ков цього не зробив, на нього подали позов про примусову відчуженість платини з відшкодуванням її вартості за державними розцінками .

• необережності, що має місце, коли особа хоча і не передбачала і не бажала своєї протиправної поведінки, але могла її передбачати і запобігти, проте не виявила необхідної пильності, сумлінності, передбачливості.

У міській газеті було опубліковано матеріал про роботу місцевого м'ясокомбінату. У газеті писалося, зокрема, про низьку якість продукції, що випускається, грубе порушення технології виробництва, антисанітарний стан у цехах і т. д.

Директор комбінату звернувся в суд із позовом до редакції газети про стягнення збитків, котрі комбінат зазнав у зв'язку з втратою партнерів. Кореспондент газети заявив у суді, що не припускав такої реакції з боку споживачів продукції м'ясокомбінату, не передбачив того, що підмочена репутація заводу може так відбитися на його економічній діяльності. Суд визнав провину кореспондента по необережності .

Під час судового розгляду основне завдання цивільного суду — врегулювання протиборства інтересів сторін на законній підставі. При цьому між сторонами, з одного боку, сторонами і судом, — з другого, відбувається безупинний процес циркуляції інформації, яка психологічно не однотипна. Суду від позивача і відповідача адресується в основному спонукальна інформація у формі клопотань, заяв, вимог. Ця інформація сприймається, переробляється, критично оцінюється і служить базою для прийняття судового рішення. Саме по собі судове рішення є теж інформацією, адресованою позивачеві і відповідачеві. Судове рішення виконує такі функції: інформаційну, узагальнену і спонукальну. Воля суду може виявлятися також у формі розпоряджень, припущень і дозволів.

Ефективність цивільного процесу значною мірою залежить від установлення між його учасниками комунікативного контакту, по-

розуміння, правильної поведінки.

Коли постає необхідність врегулювання міжособистісних стосунків, у повному обсязі виявляється рефлексивність судді, його здатність адекватно моделювати життєві ситуації, ставити себе на місце позивача і відповідача, здійснювати соціально-рольову ідентифікацію.

Активність поведінки сторін обумовлена здатністю обговорювати зібрані в справі докази, заявляти клопотання і ставити запитання, але головним чином — ставленням до вимог протилежної сторони. Потрібна добра обізнаність у психології людей, щоб координувати дії сторін, врівноважувати їхні зусилля, надавати сторонам рівні доказові можливості, знижувати гостроту і напруженість їхньої міжособистісної взаємодії. У цивільному судочинстві кожна сторона (як і інші особи, причетні до справи) має право на участь у дослідженні і перевірці доказів, на участь у допиті свідків, має право висловити свою думку стосовно достовірності й доказової сили показань свідків. Усе це ускладнює роботу суду і потребує від нього організованості, чіт-кості та відповідальності.

Як правило, суд, проявляючи свої владні повноваження, визначає стратегію своєї поведінки стосовно чотирьох типових ситуацій :

безконфліктна, конструктивна взаємодія сторін;

гостроконфліктна взаємодія сторін;

уявний конфлікт (виникає через недостатність інформації, помилкових уявлень);

удаваний конфлікт (імітація конфлікту заради досягнення прихованих цілей).

Яка роль адвоката-представника в цивільному судочинстві і психологія його діяльності? Адвокат-представник захищає права й інтереси, які охороняються законом, свого довірителя.

Прокурор у цивільному процесі може виступати або як пред'явник позову (звертатися в суд по захист прав і інтересів інших осіб), або вступати в справу для надання висновку. У першому випадку він бере участь у судових суперечках, у своїй діяльності підпорядковується вимозі рівності сторін. У другому — його діяльність виявляється в промові, що має підсумковий, узагальнений характер, причому оцінки в ній даються від імені держави. У своєму виступі прокурор здійснює аналіз причин цивільного правопорушення, звертає увагу суду на ту інформацію, що є основою для винесення окремої ухвали. У діяльності прокурора реалізуються практично всі сторони юридичної діяльності: соціальна, комунікативна, конструктивна (реконструктивна), організаційна тощо.

Наприкінці зазначимо, що в цивільному процесі промова прокурора і промова адвоката мають ряд особливостей, обумовлених їхньою спрямованістю: вони виголошуються для розв'язання цивільної суперечки. На відміну від судового розгляду по кримінальних справах, промова прокурора в суді у цивільних справах не обвинувачує, а робить висновок у справі; промова адвоката не захищає, а надає юридичну допомогу сторонам. Тому ці промови більш лаконічні, менш емоційні. Проте виступи прокурора й адвоката повинні бути грамотними, логічними, виразними з використанням певних риторичних прийомів, спрямованих на підтримку стійкої уваги судової аудиторії.

Ефективність судового розгляду цивільних справ багато в чому залежить від старанності, скрупульозності їхньої попередньої підготовки, основу якої складає пізнавальна діяльність судді. Вже на початко-

вому знайомстві з позовною заявою і матеріалами, які додаються до неї, він поринає в ситуацію, вирішення якої неможливе без глибокої обізнаності всіх обставин справи. Надзвичайно важливе значення тут мають повнота, достовірність тих матеріалів, що можуть стати доказом у судовому розгляді. При цьому завдання судді не тільки усвідомити суть справи для себе, а й знайти можливість засвідчення відповідних фактів. Крім того, вивчаючи справу, суддя аналізує поведінкові особливості сторін, особистісні якості учасників цивільного процесу, використовуючи наявні психологічні знання, навички й уміння вивчення оцінки особистості. Його пізнавальна діяльність на цьому етапі ду-же різноманітна і потребує вирішення таких питань :

визначення сукупності фактів, що підлягають виявленню;

з'ясовування кола доказів, які підлягають дослідженню;

визначення складу осіб, котрих необхідно або доцільно залучити до участі в процесі;

призначення у разі потреби судово-психологічної експертизи тощо.

Головна особливість пізнавальної діяльності суду полягає в його опосередкованості, в тому, що пізнання здійснюється за допомогою доказів у вигляді слідів пошукових фактів. Причому достатньо часто ці сліди (наприклад, матеріальні ознаки фактів) спотворюються, приховуються або навіть знищуються. У цьому зв'язку перед судом постає завдання реконструювати справжні події на наявному фактичному матеріалі, винайти джерела доказових відомостей і встановити їхню достовірність.

Складним елементом у пізнавальній діяльності суду є оцінка доказів. За своєю суттю оцінка доказів — явище об'єктивно-суб'єктивне. Вона багато в чому визначається правовою компетентністю судді, його правовим світоглядом, а також ціннісними орієнтаціями особистості. Здійснювана через внутрішнє переконання судді, оцінка доказів означає її незалежність від будь-яких зовнішніх впливів. Оцінюючи докази через вну-трішнє переконання, суддя усуває наявні суперечності між ними, визначає їхню юридичну значущість. У ході оцінювання доказів виявляються його інтелектуальні, вольові й емоційні компоненти психіки.

Правильне судове рішення — це законне, обґрунтоване і справедливе рішення. Що розуміється під справедливістю судового рішення? В чому виявляється соціально-психологічна сторона в судовому

рішенні? Питання достатньо складні, але їхнє правильне розуміння дозволяє юристові грамотніше виконувати свої функціональні обов'язки.

Справедливість судового рішення. У змістовному плані справедливість судового рішення — його моральна бездоганність, найдоцільніше застосування правових норм. З психологічного погляду справедливе рішення знаходить схвалення й у сторін судового розгляду, і в присутніх у залі судового засідання, і в більшості громадян цього району, області або суспільства в цілому. Очевидно, що рішення суду прийнято в ситуації, описаній нижче, було позитивно сприйнято людьми.

Щойно призначений начальник ЖЕКу Комсомольського району м. Херсона А. Коляда перш за все взявся за скорочення списку мешканців із заборгованістю з квартплати. Оголосивши "хрестовий похід " на неплатників, тридцятирічний Коляда сам же його й очолив.

...65-річна Марія Іванівна на порозі своєї квартири зіткнулася з начальником ЖЕКу, який заявив їй: "Борг у 500 гривень дає нам право виселити вас із восьмирічним онуком. Завтра ж на ваше житло буде накладений арешт ".

У той же вечір жінка подзвонила дочці, яка поїхала в Москву на заробітки, і розповіла про біду, що раптово звалилася. Дочка заспокоїла матір, пообіцяла повернутися за місяць додому з грошима і заплатити заборгованість з квартплати. Але ніяке "за місяць " начальника ЖЕКу не влаштовувало. Марії Іванівні дали добу.

Жінку похилого віку шляхом обману змусили погодитися на угоду: її двокімнатну квартиру продали за 4500 доларів, надавши житло в на- піврозваленій халупі на околиці міста (у ній не було ні світла, ні опалення). При цьому виручені від угоди гроші начальник ЖЕКу сховав у свою кишеню.

Комсомольський районний суд м. Херсона, розглянувши позов Марії Іванівни і її дочки, ухвалив рішення повернути постраждалим відібране в них житло. Обласний суд залишив це рішення в силі.

Варто додати: чиновник так "удосконалив" житлове законодавство, що і сам, зрештою, потрапив на нари. А. Коляда засуджений до чотирьох років позбавлення волі .

Розглядаючи проблему справедливості судових рішень не можна залишити без уваги такий соціально-психологічний момент. У багатьох випадках роль засідателів, які є повноважними членами суду, здійснюється на низькому рівні. І навіть незважаючи на те, що рішення суду виноситься більшістю голосів із дотриманням таємниці наради в кімнаті для нарад, суддя як професіонал і урядовець може робити психологічний вплив на двох засідателів і переконати їх у правильності власного рішення. У цьому плані цікаві висловлювання досвідченого адвоката з цивільних справ. В. Черткова: "Скільки разів у процесі відчував психологічний контакт із засідателями, їхню згоду зі мною. А потім вони, потупивши очі, стояли і слухали, як суддя оголошує протилежне рішення. Справа не в людях. Вони різні. Але якби засідателі вирішували окремо від судді, вони б розуміли відповідальність, прислухалися, думали. А так фактично вирішує сам суддя. В усіх країнах світу засідателі вирішують самі. Інакше вони не потрібні"1.

От чому основним принципом професійної моралі судді як особи, яка здійснює правозастосовну діяльність, є справедливість. Від нього вимагаються такі особистісні якості, як неупередженість, об'єктивність, дотримання прав людини, чесність, гуманізм та ін.