Образотворче мистецтв

.

Після завершення другої світової війни образотворче мистецтво розвивалось складно і суперечливо. Воно стало ще більш еклектичним, ніж до війни. Мистецтво перестало бути комфортним простором.

Відбулися помітні зміни й у творчості знаного сюрреаліста Сальвадо-і Далі, що засвідчила виставка у Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку в рудні 1947 р. З 1948 р. розпочався період "католицького сюрреалізму", коли удожник відійшов від патологічного смакування жахаючих асоціацій по-асвідомого чи еротичного збочення. Свою вишукану техніку він викорис-тав для пізнання католицької містики. В цей час він написав такі шедеври як "Мадонна порту Л'їгат", "Таємна вечеря", "Христос святого Іоанна на хресті", "Святий Іаков", "Відкриття Америки", "Атомістичний хрест" тощо. Далі налагодив відносини з Ватиканом, отримав право на узаконення шлюбу з Гала. Далі занурювався і у наукові глибини. Він вважав, що рано чи пізно обов'язково має відбутися злиття наукових відкриттів з релігійною концепцією.

526

527

лереї Шарпантьє. Класичний сюрреалізм став історією.

На початку 60-х pp. на Заході оформились нові напрямки, що започаткували добу постмодернізму. Сам термін "постмодернізм" спочатку стосувався лише архітектури, у живописі його стали-широко вживати наприкінці 70-х pp., коли вийшла в світ книга французького культуролога і філософа Жана-Франсуа Ліотара "Постмодерністичний стан". Постмодернізм не означав появи якогось єдиного стилю, швидше цим поняттям окреслювався пізній етап модернізму, починаючи від поп-арту. Постмодернізм, за Ліота-ром, - це не послідовна ретроспекція, а вихоплення з культурної пам'яті уривків сновидінь, якими для нього були колишні стилі і течії. На їх довільному компонуванні й утворюються образи й світи постмодернізму. Постмо-дернізм за своєю суттю антитоталітарний. Постмодерністи відмовилися ставити перед людиною якісь культурні вимоги, виробляти в ній нормативне "я". Постмодерністична культура - це просто кількісний феномен фактів. Постмодернізм виник на етапі зміщення різних духовних пластів, коли людина почувалася на межі хаосу. Важливою подією для його формування була молодіжна революція 1968 р.

Так, ноп-арт (від англ. скороченого - "загальнодоступне мистецтво") набув популярності в американському варіанті, хоча його початки пов'язані з діяльністю лондонської "Незалежної групи" молодих художників, архітекторів і критиків (Л.Оллоуей, С.Уілсон, У.Тернбалл, Р.Гамільтон та ін.), що виникла у 1952 р. з метою обговорювання проблем сучасної культури, особливо масової. Поп-арт - породження споживацького суспільства, в ньому зафіксоване престижне ставлення до речей (новітній фетишизм). Речі одухотворювались, а людська особистість знівельовувалась до предметно-речового рівня.

528

дині 50-х pp. Джонс створив серії з мішенями і цифрами. Він вибирав "речі, про які мозок уже знає", щоб зосередити увагу глядача саме на манері зображення. В 1957 р. Джоне взяв участь у виставці "Художники нью-йоркської школи: друге покоління". Тут його роботи помітив власник художнього салону Лео Кастеллі і наступного року організував його персональну виставку. Так Джонс став світилом американського живопису. На початку 60-х pp. Джонс став створювати серії речей повсякденного вжитку: лампочки розжарювання, пивні кухлі, настільні лампи, малюючи бронзовою фарбою. З

р. центральною темою робіт Джонса стала географічна карта США. В

р. союз Джоне і Раушенберга розпався. В 1980 р. Музей Уїтні придбав картину Джонса "Три прапори" за один мільйон доларів. Тоді це була найвища ціна, сплачена за картину ще живого майстра. В 1988 р. Джонсу було присуджено першу премію на бієннале у Венеції.

Та найяскравішим представником поп-арту є Енді Уорхол (1928-1987). Його родина походить з Лемківщини. З 1945 р. навчався у технологічному інституті Карнегі на художника-оформлювача, по закінченні якого відразу подався завойовувати Нью-Йорк.

34м

529

ше використав трафарети, створені фотомеханічним способом. Уорхол розфарбовував газетні фото з зображенням автокатастроф, самогубств, пожеж. Зіркоманія Голлівуду спонукала Енді Уорхола до створення серії портретів-ідолів за цим же принципом, так з'явились картини серії "Ікони зірок" (Мерілін Монро, Елізабет Тейлор, Елвіс Преслі), де образ людини нагадував побутову річ. Фірмовим знаком Уорхола став мотив долара (формальний символ Америки). У 1963 р. він відкрив нову майстерню, так звану "фабрику".

Суперником поп-арту у 60-70-і pp. був "оп-арт" (оптичне мистецтво), що теж зародилось ще у 40-х pp. Оп-арту передували такі оптичні течії як абстрактний імпресіонізм, ташизм, живопис дії тощо. Оптичний живопис будувався на глядацьких ілюзіях, які виникають при спогляданні геометричних абстракцій. Завдання оп-арту - обманути зір, спровокувати його хибну реакцію, викликати "неіснуючий" образ. Засновником оп-арту вважають Віктора Вассарелі (народ. 1908), угорця за походженням. Спостереження за природою стало джерелом його натхнення. Розглядаючи прибережну гальку, Васареллі дійшов висновку, що чистий колір і чиста лінія можуть вмістити у себе увесь світ. Надалі у своїх серіях він втілював дуалізм білого і чорного. Для так званого періоду "Belle-ile" ("Прекрасні острови") (1947-1954) характерні еліптичні форми. Наступні досліди привели Васареллі до так званого "Кристалічного періоду" (1948-1960), в яких він намагався дати по-яснення простору як такому. Одного разу влітку його осяяло, що відкриті вікна у блиску полуденного сонця - якщо спостерігати за ними із-зовні -перетворюються в чорні куби, зсередини вони ж сприймаються як білі квадрати. Відтоді використання композиції білих і чорних квадратів стало основним мотивом у роботах майстра.

530

\ ючись на ефект мерехтіння, контрастні картини з кольорових часток і тонких кольорових смуг. Після виставки 1955 р. з'»вився "Жовтий маніфест" (названий за кольором паперу, на якому був надрукований), де були викладені теоретичні погляди Васареллі на кінетику площин. Для наступної серії картин '"Unites plasgues" ("Пластичні одиниці") художник навіть створив "арт-абетку" з різних геометричних форм і кольорів, які можуть безконечно варіюватися у точні конструкційні утворення. З середини 60-х pp. став експериментувати із структурами кристалічних форм. В геометрично абстрактних роботах домінують решіткові побудови, якими художник за рахунок розташування і кольору маніпулює таким чином, що виникає враження просторовості зображення: фігури вигинаються і видаються то висунутими на передній план, то заглибленими на задній. В "Універсальних структурах" (кінець 1960-х) Васареллі ще більше наблизився до об'ємної предметності. Своїм картинам художник часто давав назви сузір'їв або гірських висот. Ва-сареллі працював з різними матеріалами, створював різні за розмірами твори. Він став автором архітектурного проекту Фонду Васареллі в Провансі, відкриття якого відбулось у 1976 р.

В ои-арті відзначився і швейцарський архітектор, скульптор, дизайнер і художник Макс Біль (1908-1994). Навчався у Баухаузі в Дессау у таких викладачів як Иозеф Альберс, Василь Кандинський, Пауль Клеє, Ласло Маголь-Надь, Оскар Шлемме. Тут він захоплювався практично всіма видами мистецтва. 1930 р. повернувся в Цюрих, де став працювати як архітектор і вільний художник. 1932 р. приєднався до паризької групи "Abstraktion-Creation", яка проголошувала себе "збірною посудиною" абстрактного мистецтва. На живописі позначався вплив Піта Мондріана і його групи "Де-Стиль". Під час війни служив, але у вільний час писав у стилі геометричної конкретики. 1944 р. заснував журнал "Abstract Konkret". У другій половині 40-х pp. вперше поставив прямокутник на кут, розпочалась смуга "ромбічних форм". У 1947 р. заснував Інститут прогресивної культури, а мистецтво розглядав як свого роду засіб виконання соціального замовлення, як "предмет духовного споживання", який має переможно впливати на людський інтелект. 1950 р. був у числі засновників Вищої школи оформлювального мистецтва в Ульмі, через рік став її ректором. Він прагнув продовжувати традиції Баухауза. Але його ідеї не знайшли підтримки і у 1956 р. він покидає свою посаду у школі і повертається до Цюриха.

Оп-арт має різні модифікації: "колор-пейтінг" (колористичний живопис), "шок-арт". 1 Іросторово-динамічним різновидом оп-арту є "кінетичне

34*

531

мистецтво". Кінетизм як самостійна течія склався наприкінці 50-х pp. Йому передували досліди футуристів, конструктивістів, дадаїстів. Зображувальна дійсність твору замінювалась матеріальним об'єктом (скульитурою-конст-рукцією). Відомим представником європейського кінетизму був Жан Тінгелі. Його твори складались із випадково скомпонованих технічних деталей. Ці конструкції рухаються, іноді видають звуки. Відома його робота "Радіос-кульптура з пером" (1962), що зроблена з деталей розібраного радіоприймача. Механічна рука вмикає і вимикає і водночас водить механічним пером. Тінгелі наче навмисно використав всі деталі всупереч їх логічному призначенню. Тінгелі робив і саморуйнівні конструкції, які самознищувались на очах у глядачів.

Ще одним виявом абсурдного мистецтва став "арт-брут" (грубе мистецтво). У 1946 р. художник Жан Дюбюффе( 1901-1985) почав експериментувати з так званим "Hautes Pates" ("підростаюче тісто") - сумішшю гіпсу, запна і цементу. Приготувавши суміш, він зразу розкидав її по стіні і наносив на утворений шар лінії-подряпини. У такій техніці він створив картини "Прагнення влади" (1946) - агресивний образ людства, а також серію портретів представників паризького суспільства. У цих грубих картинах привертає увагу не стільки портретна подоба, скільки персональне ставлення автора до тієї чи іншої особи. Дюбюффе працював зі склом, піском, галькою, риси цих речовин мали уособлювати процес зародження й створення картини. У середині 50-х pp. художник винайшов новий спосіб створення картини. Розписане вже полотно він розтинав на дрібні частки, а потім знову їх поєднував у новому випадковому порядку. У 1962 р. відбулась у Нью-Йорку в Музеї сучасного мистецтва його ретровиставка. На рубежі 60-70-х pp. Дю-бюффе винайшов нову манеру створення картин - несвідомо на папері наносив малюнок кульковими ручками синього і червоного кольору.

60-70-і pp. часто називають періодом "антимистецтва" ("ан-арту") або "зречення від мистецтва". Сюди відносяться такі напрямки як мінімалізм, мистецтво первинних структур, бідне мистецтво, мистецтво антиформи, неможливе мистецтво, концептуальне мистецтво. Батьками антимист ецтва вважають уже згаданого дадаїста Марселя Дюшана та Іва Клайна (1928-1962). Вони заперечували мистецтво як таке. Дюшан, будучи послідовним, у 1920 р. покинув живопис, але його наступники заперечували мистецтво активними протестами, які почасти межували з абсурдом або маячнею. Так, Клайн запропонував своїм шанувальникам у паризькій виставці 1958 р. в одній з провідних галерей порожні зали як "зони нематеріальної живописної чутли-

BOCT1

"Мінімальне мистецтво" набуло такої назви через крайню обмеженість художніх виражальних засобів. Його іноді ще називають "системним" або "холодним". До адептів і творців мінімалізму відносять художницю Люсі Р.Ліппард. Від мінімалізму наприкінці 70-х усамостійнився "ready made" (готова річ), в якому людський світ був повністю виведений за межі творчості. "Бідне мистецтво" ("arte povera") зародилось в Італії, його відносять до сфери " неможливих мистецтв". Замість засобів механіки, оптики, електрики використовуються опудала тварин. В США різновидом "бідного мистецтва став напрямок, що зветься "земляні роботи" ("earth-work", "land-art"). За словами професора Хаттефера, таке мистецтво створює нові взаємини митця з природою. У традиційному мистецтві природа розглядалась як сирий матеріал, що перетворювався на твір під дією художника, відтепер матеріал має сам говорити за себе, але для цього митець має сам перетворитися на елемент природи, стати її найпростішим організмом, нічого їй не дикту-вати, а по-новому побачити художні властивості натуральних матеріалів. На нью-йоркській виставці 1968 р. художніми об'єктами були траншеї (худ. Хейзер), багно'(худ. де Маріа), суміш нафти, дьогтю, желатину (худ. Моріс). Такі роботи були свого роду протестом проти наступаючого техніцизму, безжальної урбанізації,

"Концепт-арт" зародився в США 1969 р., в Європі утвердився з 1971 р., в ньому головне - не сам твір, а текстовий супровід до нього. Концептуалістами були Джозеф Коссут, Роберт Беррі, Лоренс Вейнер, Дуглас Хьюб-лер. На думку концептуалістів, головною справою митця є створення ідеї (концепції) у чистому вигляді, про що Коссут так і говорив: "Мистецтво - це сила ідеї, а не матеріалу". У 1972 р. концептуалісти на Венеціанському бієнал-ле проголосили маніфест "технологічного мистецтва". Як дзеркальне відображення виник "боді-арт" (розпис по тілу).

В цілому активне експериментування антимистецьких шкіл породило хвилю повернення до реалістичних зображень. Наприкінці 60-х - на початку 70-х pp. зароджується "пперреалізм" ("суперреалізм", "фотореалізм", "розфокусований реалізм", "холодний реалізм"). У якості "моделі" художники в даному разі беруть фотографію і збільшують її (або її фрагмент) до гігантських розмірів і механічно розфарбовують. В такий спосіб погляд людини замінений оптичним приладом, тому картина, на думку прихильників такої методи, позбавлена суб'єктивізму, приватного ставлення і тому є справжнім відображенням реального світу. Найбільш відомим художником

532

533

і'іперреалізму був Чак Клоуз.

У другій половині 70-х - на початку 80-х pp. виникає відчуття "уже баченого", тому цей період називають пост-поп-артом, або плюралістично-еклектичним. На виставках мирно сусідять твори мінімалістів і суперре-алістів, концептуалістів і традиціоналістів. Виникас хвиля пародіювань кла-сичних творів Веласкеса, Енгра, Мане тощо, створення колажів. Утверджуєть-ся традиція інсталяцій. В цій галузі набув відомості колумбійський художник і скульптор Фернандо Ботеро (народ. 1932). У 1952 р. побував в Іспанії, де на нього сильний вплив справили роботи Веласкеса і Гойї. З 1960 р. став жити у Нью-Йорку. Став відомим серією малюнків вугликом "Дюреробо-терос", де на свій манер зобразив сюжети картин Дюрера. Відтоді став традиційно писати в етилі історичних інсталяцій. У 1973 р. переїхав до Парижу.

У 60-і pp. в США та Європі утвердилось мистецтво "хеппенінгу" (англ.

- "випадок", "випадкова подія"), що являло собою невелику виставу, яка виконується імпровізаційно, включає-елементи інших мистецтв, використо вує технічні засоби, "обігрує" особливості довколишнього середовища. Хеп- пенінг стверджує роль випадковості в художній творчості, він розрахований на непередбачені, спонтанні дії всіх учасників. Своїм виникненням хеп- ппенінг зобов'язаний теорії і практиці американського композитора Кейд- жа, який створював музику як імпровізацію на основі випадковостей. В жи вописі практика хеппенінгу була запроваджена Р.Раушенбергом.

Мистецтво перформансу ( від англ.: "виконання", "вчинок", "дійство")

- вистава, що розігрується перед публікою в музеї або картинній галереї за рівноправної участі музики, танцю, відео, поезії, театру, кіно. В перформансі підкреслюється не стільки завершений результат, скільки сам процес твор чості, де особиста участь автора-виконавця (перформера) відіграє головну роль. Вільний хід ідей, асоціацій, калейдоскопічність і множинність тем роблять цей напрям в мистецтві 80-90-х pp. почасти дуже близьким до хеп пенінгу.

На зовнішній ефект і нерозвинутий смак масового споживача був розрахований "кіч", або "кітч" ( від нім.: "халтура", "дешеве", "уцінене", або від англ.: "кухонне"). Йому притаманні галасливість, фальшивий блиск, спрощеність змісту, примітивна імітація справжнього мистецтва, що приносить комерційний успіх. Кітч формує у споживача хибне уявлення про суть і мету художньої творчості, робить його нездатним до сприйняття справжніх цінностей мистецтва, нівелює особливості національних культур.