Здійснення народним депутатом контрольних функцій

У підрозділі 1.5 нами було розглянуто одну із функцій парламенту — контрольну. Водночас контрольні функції здійснюються й безпосередньо народним депутатом.

З цього приводу слід зазначити, що Конституційний Суд України Рішенням від 10.05.2000 р.

Статтею 86 Конституції України визначено, що народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташова­них на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов’язані повідомити народного депу­тата України про результати розгляду його запиту.

Народний депутат України може реалізувати своє право на запит (контрольні повноваження) до відповідного орга­ну чи посадової особи лише на сесії Верховної Ради Украї­ни, тобто на її пленарних засіданнях (частина друга статті 84 Конституції України), а в окремих випадках тільки за її рі­шенням, прийнятим за встановленою Конституцією України процедурою (пункт 34 частини першої статті 85).

Пункт 7 частини першої статті 6 Закону України «Про ста­тус народного депутата України» визначає поряд із депутат­ським запитом й депутатське звернення як форму здійснен­ня народним депутатом контрольних функцій. У цій нормі також визначено, що порядок реалізації народним депутатом права на запит та звернення регулюється цим Законом і За­коном «Про Регламент Верховної Ради України».

Закон «Про статус народного депутата України» визначає депутатський запит як вимогу народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявля­ється на сесії Верховної Ради України до Президента Укра­їни, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Мініс­трів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників під­приємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власнос­ті, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компе­тенції.

При цьому народний депутат має право брати безпосеред­ньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником ор­гану державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.

Парламентський контроль у формі депутатського запита передбачено Регламентом Верховної Ради України. Зокрема, згідно Регламенту у дні проведення пленарних засідань що­тижня у п’ятницю з 11 години відводиться час до 30 хвилин для стислих (до трьох хвилин) оголошень запитів і прийнят­тя рішень про підтримку та направлення запитів, а у п’ят­ницю третього тижня місяця з 11 години відводиться час для оголошення запитів і прийняття рішень про підтримку та направлення запитів, а також проводиться обговорення відповідей на запити за участю керівників та посадових осіб державних органів (крім органів судової влади), органів міс­цевого самоврядування, які відповідають на запити і запи­тання народних депутатів.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» депутатське звернення — викладена в письмовій формі пропозиція народного депута­та, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, від­несених до їх компетенції. При цьому народний депутат має право бути присутнім при розгляді звернення, а вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після роз­гляду звернення.

Депутатський запит вноситься у письмовій формі народ­ним депутатом, а у випадку, передбаченому пунктом 34 час­тини першої статті 85 Конституції України, також на вимогу групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради Украї­ни, і розглядається на засіданні Верховної Ради України. Сто­совно останньої тези відзначимо, що йдеться про повноважен­ня парламенту України приймати рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депута­та України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією тре­тиною від конституційного складу Верховної Ради України.

У свою чергу рішення про направлення депутатського за­питу відповідному органу або посадовій особі, до яких його звернуто, Верховна Рада України приймає однією п’ятою від її конституційного складу.

В аспекті наведених вище законодавчих положень доціль­но розглянути Рішення Конституційного Суду України від 14.10.2003 р. № 16-рп/2003 у справі за конституційним по­данням 50 народних депутатів України про офіційне тлума­чення положень частини другої статті 84, пункту 34 частини першої статті 85, частини першої статті 86, статті 91 Консти­туції України, частин другої, третьої, четвертої статті 15 Зако­ну України «Про статус народного депутата України» (справа про направлення запиту до Президента України).

Далі єдиний орган конституційної юрисдикції наголосив, що аналіз положень частини першої статті 86 Конституції України дає підстави вважати, що звернення із запитом на­родного депутата України до відповідного органу або посадо­вої особи є повноваженням, яке він здійснює особисто. Про самостійний характер звернення народного депутата України із запитом до відповідного органу або посадової особи йдеть­ся і в частині другій цієї статті, де зазначається, що керівни­ки органів державної влади та органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ і організацій про результати розгляду запиту зобов’язані повідомляти лише народного де­путата України. Отже, направлення запиту народного депу­тата України до органів Верховної Ради України, до Кабіне­ту Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керів­ників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, не потребує прийняття рішення Верховною Радою України.

Виходячи з положень пункту 34 частини першої статті 85, частини першої статті 86 Конституції України, частини дру­гої статті 15 Закону «Про статус народного депутата Украї­ни» Конституційний Суд зазначив, що народний депутат України є суб’єктом права запиту до Президента України, до відповідних органів або посадових осіб.

Конституційний Суд чітко встановив, що прийняття рі­шення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депута­тів чи комітету Верховної Ради України, згідно з пунктом 34 частини першої статті 85 Конституції України, належить до повноважень Верховної Ради України. Повноваження пар­ламенту України реалізуються в порядку, визначеному Кон­ституцією України, зокрема статтями 84, 91, в яких зазна­чається, що рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування; закони, постанови та інші акти вважаються прийнятими, якщо за них проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України, крім випадків, передбаче­них Конституцією України. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про відсутність у ній норми, яка передбачає спеціальну кількість голосів для прийняття рішення Верховною Радою України про направлення запиту до Президента України. Тому питання про направлення за­питу до Президента України, відповідно до пункту 34 части­ни першої статті 85 Конституції України, має вирішуватися на загальних підставах, визначених статтею 91 Конституції України, тобто шляхом прийняття Верховною Радою Укра­їни правового акта більшістю від її конституційного складу. Згідно з практикою діяльності Верховної Ради України та­ким актом є постанова.

Умовою прийняття рішення Верховною Радою України про направлення запиту до Президента України, відповідно до пункту 34 частини першої статті 85 Конституції України, є наявність попередньої підтримки вимоги про направлення запиту не менш як однією третиною від її конституційного складу.

Згаданий Закон встановлює, що Президент України, ке­рівники органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, підприємств, установ і організацій, до яких звернуто запит, зобов’язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України у письмовій формі про результати розгляду його (їх) запиту у п’ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в ін­ший, встановлений Верховною Радою України, строк.

Якщо запит з об’єктивних причин не може бути розгля­нуто у встановлений строк, Президент України, керівник відповідного органу державної влади чи органу місцевого са­моврядування, підприємства, установи, організації, до якого звернуто запит, зобов’язаний письмово повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України, який вніс (які внесли) запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту.

Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу держав­ної влади чи органу місцевого самоврядування, підприєм­ства, установи та організації. При цьому на вимогу народного депутата керівник органу державної влади чи органу місце­вого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов’язаний повідомити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті питань за­вчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду.

Відповідь на депутатський запит, внесений народним де­путатом, надається відповідно Голові Верховної Ради Укра­їни і народному депутату, який його вніс. Відповідь на де­путатський запит, внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради України, також надається Голові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові комітету Верховної Ради України. Відповідь надається в обов’язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено запит, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об’єднання громадян, на ім’я яких було направлено запит.

Народний депутат, представник групи народних депута­тів, комітет Верховної Ради України мають право дати оцін­ку відповіді на свій депутатський запит. По відповіді на де­путатський запит може бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п’ятої від конституційного складу Верховної Ради України. При обговоренні відповіді на депутатський запит на засіданні Верховної Ради України повинні бути присутні у порядку, встановленому Регламен­том Верховної Ради України, керівники, до яких звернуто за­пит. Вони можуть уповноважувати інших осіб бути присут­німи при обговоренні відповіді на запит лише у виняткових випадках із вмотивованим обґрунтуванням. За результатами обговорення відповіді на депутатський запит Верховна Рада України приймає відповідне рішення.

Як вже зазначалося, контрольні функції народного депу­тата України здійснюються шляхом реалізації ним права на депутатське звернення до органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівни­ків підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об’єднань громадян з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у роз­гляді порушених ним питань.

З цього приводу єдиний орган конституційної юрисдик­ції у своєму Рішенні від 05.03.2003 р. № 5-рп/2003 у справі за конституційним поданням Національного банку України про офіційне тлумачення положень статті 86, частини дру­гої статті 89 Конституції України, частини другої статті 15, частини першої статті 16 Закону України «Про статус народ­ного депутата України» (справа про звернення народних де­путатів України до Національного банку України) зазначив наступне. За своїм змістом депутатське звернення не має ім­перативного характеру і заявляється народними депутатами України самостійно. Такі звернення можуть бути зумовлені скаргами та заявами виборців, а також стосуватися інших питань депутатської діяльності, які ініціюються народним депутатом України.

На думку Конституційного Суду, у разі надходження за­питів або звернень, зміст яких не відповідає закону або вихо­дить за межі компетенції адресата, останній не зобов’язаний задовольняти вимоги запиту або приймати пропозицію, яка міститься у зверненні. Це випливає з положень частини дру­гої статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові осо­би повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організа­цій, об’єднань громадян, яким адресовано депутатське звер­нення, зобов’язані протягом 10 днів з моменту його одержан­ня розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депу­татського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання.

Депутатське звернення до правоохоронного органу або його посадової особи може бути розглянуто регіональним підрозділом цього органу, до компетенції якого безпосеред­ньо належить вирішення порушених народним депутатом пи­тань. Керівник регіонального підрозділу зобов’язаний нада­ти відповідь народному депутату з дотриманням зазначених вище строків.

Народний депутат, який направив звернення, може бути присутнім при його розгляді, про що він повідомляє відповід­ний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організа­цій, об’єднань громадян, яким адресовано депутатське звер­нення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення народного депутата, зобов’язана завчасно, але не пізніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце роз­гляду звернення.

Відповідь надається в обов’язковому порядку і безпо­середньо тим органом державної влади чи органом місцево­го самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об’єднання громадян, крім установлених законом випадків.

Поряд із зазначеним, Конституційний Суд у Рішенні від 20.03.2002 р. № 4-рп/2002 у справі за конституційним по­данням Міністерства внутрішніх справ України щодо офі­ційного тлумачення положень статті 86 Конституції України, а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства) звернув увагу на те, що встановлено адміністративну відповідальність посадо­вих осіб за невиконання законних вимог народного депутата України, за відмову або ухилення від своєчасного надання необхідної інформації та документації або подання завідомо недостовірної інформації (стаття 36 згаданого Закону). Від­повідно до частини першої статті 351 Кримінального кодексу України невиконання службовою особою законних вимог на­родного депутата України, надання йому завідомо неправди­вої інформації визнається злочином.

Додатково слід звернути увагу на рішення Конституційно­го Суду України від 19.05.1999 р. № 4-рп/99 у справі за кон­ституційними поданнями Верховного Суду України та Служ­би безпеки України щодо офіційного тлумачення статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити на­родних депутатів України) і від 11.04.2000 р. № 4-рп/2000 у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити на­родних депутатів України до прокуратури), в яких Суд, з огляду на гарантовану Конституцією і законами України не­залежність і недоторканність суддів, а також заборону впливу на суддів у будь-який спосіб (частини перша і друга статті 126 Конституції України), зазначив, що право народного депута­та України на запит не поширюється на питання, пов’язані із здійсненням правосуддя у конкретних справах.

Варто розглянути процедурні питання, пов’язані із депу­татськими запитами. Відповідно до частини третьої статті 25 Регламенту Верховної Ради України у дні проведення пле­нарних засідань щотижня у п’ятницю з 11 години відводиться час до 30 хвилин для стислих (до трьох хвилин) оголошень запитів і прийняття рішень про підтримку та направлення за­питів, а у п’ятницю третього тижня місяця з 11 години від­водиться час для оголошення запитів і прийняття рішень про підтримку та направлення запитів, а також проводиться об­говорення відповідей на запити за участю керівників та по­садових осіб державних органів (крім органів судової влади), органів місцевого самоврядування, які відповідають на запи­ти і запитання народних депутатів.

Глава 37 Регламенту визначає порядок розгляду парла­ментом питань, пов’язаних із депутатськими запитами. Так, короткий зміст належним чином підготовленого і внесено­го депутатського запиту оголошується головуючим на най­ближчому після дня його внесення пленарному засіданні Верховної Ради, на якому відведений час для оголошення депутатських запитів. На одному пленарному засіданні може бути оголошено не більше двох депутатських запитів одного народного депутата.

Після оголошення короткого змісту депутатського за­питу головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради оголошує голосування щодо попередньої підтримки запиту до Президента України. Рішення про направлення депутат­ського запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів, комітету має бути по­передньо підтримане підписами не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, а в разі відсутності такої кількості підписів — шляхом відкритого поіменного голосування за підтримку запиту не менш як однієї третини народних депутатів від конституцій­ного складу Верховної Ради.

Відповіді на депутатський запит оголошуються голову­ючим на пленарному засіданні Верховної Ради в тому разі, якщо на цьому наполягає народний депутат, який є ініціа­тором депутатського запиту. Народний депутат після оголо­шення відповіді на його депутатський запит має право висту­пити з реплікою і дати оцінку відповіді. Час на такий виступ не повинен перевищувати трьох хвилин.

Згідно з рішенням Верховної Ради, прийнятим на пропо­зицію народного депутата, який є ініціатором депутатського запиту, а також у разі якщо така пропозиція підтримана не менш як однією п’ятою від конституційного складу Верхо­вної Ради підписів народних депутатів, на пленарному засі­данні Верховної Ради проводиться обговорення відповіді на депутатський запит. У таких випадках питання про обгово­рення відповіді на депутатський запит на пленарному засі­данні Верховної Ради включається до порядку денного сесії Верховної Ради без голосування. Народний депутат, який звертався з депутатським запитом, за своїм підписом по­дає до Верховної Ради текст одержаної відповіді на нього та проект відповідної постанови Верховної Ради, що надають­ся народним депутатам не пізніш як за три дні до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради. Рішенням Верховної Ради може бути визначений головний комітет для підготовки висновку щодо відповіді на депутатський запит.

Цей висновок також надається народним депутатам у зазна­чений вище строк.

Для обговорення відповіді на депутатський запит Апарат Верховної Ради запрошує на пленарне засідання Верховної Ради посадових осіб, до яких було направлено депутатський запит. Обговорення відповіді на депутатський запит включає:

1) виступ народного депутата, який вніс депутатський за­пит з обґрунтуванням своєї пропозиції, — до трьох хвилин;

2) виступ представника органу або посадової особи, до якої було направлено депутатський запит, — до трьох хви­лин;

3) виступ голови або представника головного комітету, якщо йому доручалася підготовка висновку щодо відповіді на депутатський запит, — до трьох хвилин;

4) виступи двох народних депутатів на підтримку кожної внесеної пропозиції і двох народних депутатів, які її не під­тримують, — не більш як по три хвилини кожному.

За результатами обговорення відповіді на депутатський запит Верховна Рада приймає постанову.

Слід наголосити, що здійснення народним депутатом контрольних функцій відбувається й шляхом участі у тимча­сових спеціальних комісіях та тимчасових слідчих комісіях, утворених Верховною Радою України. Парламентарій, який є членом комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, має право:

1) вносити пропозиції про розгляд на засіданнях відпо­відного комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слід­чої комісії будь-якого питання, що належить до їх компетен­ції, а також брати участь в обговоренні питань, що вносяться на розгляд комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії. Кожна внесена народним депутатом пропо­зиція на його вимогу має бути проголосована на засіданні відповідного комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України;

2) народний депутат має право отримувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, керів­ників підприємств, установ та організацій допомогу, необхід­ну для роботи у складі тимчасових спеціальних чи тимчасо­вих слідчих комісій Верховної Ради України;

3) викласти свою окрему думку як додаток до рішення комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комі­сії Верховної Ради України.

2.4.