Загальна характеристика Конституції України 1996 року: структура, юридичні властивості, охорона конституції

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України, яку 12 липня 1996 р. урочисто підписали Президент України і Голова Верховної Ради України.

Структура конституції - це її внутрішній поділ на певні частини.

1) преамбулу (передмову), що не містить правових положень, відображає історичні умови, що передували прийняттю конституції, загальні засади державної політики тощо;

2) основну - власне сам текст конституції, що зазвичай поділений на розділи, глави, статті, параграфи;

3) прикінцеві положення (це може бути як частина основного тексту, так і норми процесуального характеру) та перехідні положення (забезпечують спадкоємність між минулою і нинішньою конституціями).

Конституція України складається з преамбули та 15 розділів, що містять 161 статтю, а також 16 перехідних положень.

У преамбулі зазначаються цілі прийняття Конституції України.

Розділ І (статті 1-20) «Загальні засади» містить статті, котрі визначають основи суспільного ладу, громадянства, стосуються суверенітету України, соціального захисту її громадян, екологічної безпеки, а також статті, що визначають державну символіку.

Розділ II (статті 21 - 68) «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» містить норми, що визначають фундаментальні права та свободи громадян України, гарантії їх реалізації, а також обов'язки громадян перед державою і суспільством.

Розділ III (статті 69-74) «Вибори. Референдум» - статті присвячені регулюванню порядку здійснення і проведення таких основних форм народного волевиявлення, як вибори й референдум.

Розділ IV (статті 75-101) «Верховна Рада України» закріплює порядок утворення, роботи, повноваження, склад єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України, а також статус народного депутата України.

Розділ V (статті 102-112) «Президент України» містить норми, що реалізують порядок обрання, компетенцію, правовий статус, умови припинення повноважень Президента України, порядок формування та функції Ради національної безпеки і оборони України.

Розділ VI (статті 113-120) «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» закріплює порядок утворення, діяльності, компетенції та склад уряду України, місцевих органів влади.

Розділ VII (статті 121-123) «Прокуратура» формулює завдання, повноваження та структуру органів прокуратури.

Розділ VIII (статті 124-131) «Правосуддя» містить норми, що регулюють порядок утворення та функціонування органів правосуддя, визначають статус суддів.

Розділ IX (статті 132-133) «Територіальний устрій України» закріплює основні принципи та систему адміністративно-територіального устрою України.

Розділ X (статті 134-139) «Автономна Республіка Крим» визначає становище цієї республіки та її компетенцію, принципи відносин з Україною, повноваження органів цієї республіки.

Розділ XI (статті 140-146) «Місцеве самоврядування» містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їхній склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів.

Розділ XII (статті 147-153) «Конституційний Суд України» визначає склад, повноваження Конституційного Суду України, встановлює гарантії незалежності та недоторканності суддів.

Розділ XIII (статті 154-159) «Внесення змін до Конституції України» визначає порядок внесення змін і доповнень до Конституції України, процедуру їх розгляду.

Розділ XIV (статті 160-161) «Прикінцеві положення» визначає, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

Розділ XV (пункти 1-16) «Перехідні положення» закріплює положення щодо чинності законодавства в частині, що не суперечить Конституції України, та порядок вирішення інших питань, які виникли у зв'язку з прийняттям нової Конституції України.

Юридичні властивості Конституції України - це її специфічні риси, що відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Як нормативний документ вона характеризується такими юридичними властивостями:

1) Конституція України має установчий, програмний та ідеологічний характер, тобто є первинним елементом, на якому засновуються права та обов’язки більшості суб’єктів державного і суспільного життя;

2) має найвищу юридичну силу порівняно з будь-якими нормативними актами держави і навіть порівняно з міжнародно-правовими актами, давати згоду на обов’язковість яких держава може лише за умови, якщо вони не суперечать Конституції України;

3) має підвищену стабільність, змінити її положення, як правило, дуже важко (в Україні для цього в багатьох випадках потрібен референдум);

4) Конституція України виступає юридичною базою поточного законодавства. Усі нові закони повинні їй відповідати, розвиваючи далі її положення, і в жодному разі не виходячи за межі, визначені Основним Законом;

5) має специфічний предмет правового регулювання - найважливіші в державі суспільні відносини;

6) Конституція України розробляється і приймається в особливому порядку.

7) її норми є нормами прямої дії. Це означає можливість звернення людини й громадянина до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод безпосередньо на основі Конституції України, навіть за умови відсутності регулювання правових відносин іншими нормативними актами;

8) має високий рівень захисту з боку держави. Фактично весь апарат держави працює на дотримання конституційних положень. Крім того, майже в кожній державі є органи, для яких захист конституції є основним завданням. В Україні, зокрема, діє Конституційний Суд України - єдиний орган, який може вирішувати питання про конституційність тих чи інших актів вищих органів влади.

Правову охорону Конституції України здійснюють:

- Вищі органи державної влади: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Так, згідно з Конституцією України Президент України є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст.102), Верховна Рада України усуває Президента України з поста у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (п.10 ст.85) та здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (п.13 ст.85), Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України (п. 1 ст.116) тощо;

- правоохоронні органи (суди, прокуратура), центральні та місцеві органи виконавчої влади;

- орган конституційної юрисдикції - Конституційний Суд України, який є основним, визначальним елементом системи правових засобів захисту Конституції України. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України;

- Збройні Сили України, на яких покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості (ч.

- громадяни України. Активні форми охорони Конституції України громадянами передбачені в її тексті. Так, ст. 55 встановлює, що кожному гарантується право: на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, а також будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ: Конституція України являє

собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку. Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені Конституцією України, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі десятиліття, ідеалом, який треба втілити у життя. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави.