Взаємодія народного депутата України з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав

Взаємовідносини народного депутата України з органа­ми державної влади та органами місцевого самоврядування врегульовано у главі другій статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України».

Конституція закріплює низку гарантій, покликаних за­безпечити сприятливі умови для виконання народними де­путатами своїх повноважень. Йдеться, передусім, про право народного депутата здійснювати контрольні повноваження, передбачені Конституцією України, про що детально викла­дено у підрозділі 2.3.

Відповідно до частини другої статті 17 зазначеного Закону «Про статус народного депутата України» народний депутат користується правом невідкладного прийому з питань депу­татської діяльності керівниками та іншими посадовими осо­бами, розташованих на території України органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, громадських організацій і політичних партій.

За Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. порядок прийому громадян керівниками та ін­шими посадовими особами органів державної влади, місце­вого самоврядування, установ, організацій, незалежно від форм власності, об’єднань громадян, підприємств визна­чається їх керівниками. Керівники та інші посадові особи зобов’язані регулярно проводити особистий прийом грома­дян у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому дово­дяться до відома громадян. Народний депутат України може використовувати встановлений загальний порядок прийому відповідними керівниками для розгляду питань депутатської діяльності.

Разом із тим, враховуючи особливості статусу народного депутата України, Закон України «Про статус народного де­путата України» наділяє його правом невідкладного прийому саме як народного депутата України.

Оскільки у законодавстві поняття «невідкладний прийом» не визначено, у Рішенні Конституційного Суду України від 10.04.2003 р. № 7-рп/2003 викладено правову позицію щодо права народного депутата України на невідкладний прийом, згідно з яким «невідкладним є позачерговий при­йом народного депутата України з питань його депутатської діяльності, який не може бути відкладений на тривалий час і здійснюється керівниками та іншими посадовими особами розташованих на території України органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і ор­ганізацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, громадських організацій і політичних партій раніше прийому інших посадових осіб та громадян відповідно до попередньо погоджених часу і місця»[‡].

Народний депутат діючого скликання при пред’явленні посвідчення народного депутата України користується пра­вом безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також правом безпере­шкодного доступу на всі підприємства, в установи та органі­зації, розташовані на території України, незалежно від їх під­порядкування, форм власності, режиму секретності. Вимоги про пред’явлення чи оформлення інших документів, а також особистий огляд народного депутата, огляд та перевірка його речей забороняються, якщо інше не встановлено законом (частина третя статті 17 Закону України «Про статус народ­ного депутата України»).

Конституційним Судом України у вищезгаданому Рішен­ні від 10.04.2003 р. № 7-рп/2003 надано офіційне тлумачення даного положення Закону, згідно з яким «ці права не можуть бути обмежені з підстав підпорядкування, форм власності та­ких об’єктів, встановленого на них режиму секретності. Ви­значені частиною третьою зазначеної статті права народного депутата України здійснюються з урахуванням встановлено­го законом спеціального режиму доступу на окремі об’єкти, зокрема пред’явлення інших документів, ніж посвідчення народного депутата України, чи їх оформлення, особистий огляд, огляд та перевірка речей відвідувача».

У цьому контексті варто зауважити, що з урахуванням спеціального режиму доступу на окремі об’єкти, право на­родного депутата України на безперешкодний доступ на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на те­риторії України, не поширюються на приміщення, в яких перебуває Президент України, оскільки серед повноважень Президента України, вичерпно визначених Конституцією України, відсутній його обов’язок приймати народного депу­тата України. Таке застереження не стосується можливості безперешкодного відвідування народними депутатами Укра­їни Адміністрації Президента України, що створюється Пре­зидентом України для забезпечення його діяльності.

Виходячи із статті 80 Конституції України та статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України», якими гарантується загальний правовий режим недоторкан­ності народних депутатів України, забороняється особистий огляд народного депутата, огляд та перевірка його речей, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата. Допускається лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт (у Російській Феде­рації, наприклад, без звернення до парламенту за одержан­ням згоди, депутата можна затримати, заарештувати, об­шукати, якщо він затриманий на місці вчинення злочину). З цього приводу Конституційним Судом України прийнято декілька Рішень, зокрема, справа про гарантії діяльності на­родного депутата України від 10.04.2003 р. № 7-рп/2003; спра­ва про гарантії депутатської недоторканності від 26.06.2003 р. № 12-рп/2003[§].

Народний депутат має право порушувати у Верховній Раді України або її органах питання про необхідність про­ведення перевірок додержання законів органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами, організаціями та об’єднаннями громадян, розташованими на території України, чи їх посадовими осо­бами, про проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес, та брати участь у таких розслідуван­нях в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Як представник державної влади народний депутат у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушен­ня або звертатися з вимогою до відповідних органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій припи­нити такі порушення. У разі порушення законності народний депутат може звернутися з депутатським зверненням до від­повідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у від­повідній галузі.

Народний депутат України має право звернутися до Упо­вноваженого Верховної Ради України з прав людини за явності відомостей про порушення прав і свобод людини

і громадянина (стаття 16 Закону України «Про Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини»).

Посадові особи органів державної влади, органів місцево­го самоврядування, керівники підприємств, установ та орга­нізацій, а також працівники правоохоронних органів, до яких звернуто вимогу народного депутата про припинення пору­шення законності, зобов’язані негайно вжити заходів щодо усунення порушення, а за необхідності — притягнути винних до відповідальності з наступним інформуванням про це на­родного депутата. У разі невжиття заходів щодо усунення порушення посадові особи несуть дисциплінарну, адміністра­тивну або кримінальну відповідальність у встановленому за­коном порядку (частина п’ята статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та стаття 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. містить визна­чення посадової особи місцевого самоврядування. Зокрема, «посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-роз­порядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує за­робітну плату за рахунок місцевого бюджету».

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Отримуючи владу від народу, народний депутат України як повноважний представник Українського народу, має право брати участь у розгляді в органах державної влади і органах місцевого самоврядування пропозицій та вимог виборців, ін­ших питань, пов’язаних із здійсненням депутатських повно­важень. Передбачено також право народного депутата брати участь з правом дорадчого голосу у роботі сесій сільських, селищних, міських, районних у містах (в містах з районним поділом), районних і обласних рад та засіданнях їх органів.

Відповідно до частини восьмої статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат має право у разі необхідності залучати до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, які надійшли на його ім’я, а також у прийомі громадян, посадових осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій. Керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування зобов’язаний бути присут­нім на прийомі народного депутата особисто або уповнова­жити на це замість себе іншу посадову особу за погодженням з народним депутатом.

Зокрема, у разі вирішення колективного трудового спору може бути створений трудовий арбітраж — орган, який скла­дається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту). До складу трудового арбітражу можуть входити народні де­путати України (стаття 11 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». На­ціональна служба посередництва і примирення, в межах свої компетенції, може залучати до участі в примирних процеду­рах народних депутатів України (стаття 15 згаданого Закону).

Виконавчі органи органів місцевого самоврядування, міс­цеві державні адміністрації, правоохоронні органи з питань, які віднесені до їх компетенції, зобов’язані забезпечити на­родному депутату безоплатну допомогу з правових питань, що виникають у зв’язку з виконанням його депутатських по­вноважень (стаття 19 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Народний депутат має право одержати інформацію з пи­тань, пов’язаних із здійсненням ним депутатських повно­важень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов’язані надати йому таку інформацію в порядку та строки, визначені Зако­ном України «Про статус народного депутата України» (час­тина дев’ята статті 17 зазначеного Закону).

На вимогу народного депутата посадові особи органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити його консультаціями відповідних фахівців з питань депутат­ської діяльності і надати невідкладно, а за відсутності такої можливості — не пізніш як у п’ятиденний строк, необхідні ін­формацію і документацію.

Відповідно до статті 188¹⁹ Кодексу України про адміні­стративні правопорушення за невиконання законних вимог народного депутата України щодо недодержання встановле­них законодавством строків надання інформації народному депутату України — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти п’яти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

Народний депутат має право знайомитися з будь-якою конфіденційною та таємною інформацією з питань депутат­ської діяльності. Він має право використовувати лише для виконання своїх повноважень інформацію, яка становить державну таємницю і стала йому відомою під час їх вико­нання. Однак доступ до державної таємниці усіх ступенів се­кретності надається після взяття народним депутатом пись­мового зобов’язання щодо збереження державної таємниці (частина шоста статті 27 Закону України «Про державну та­ємницю»).

При чому народний депутат не зобов’язаний повідомля­ти про джерело інформації, яку він використовує, а також не може розголошувати інформацію, яка стала йому відо­мою під час здійснення депутатських повноважень, якщо ця інформація: була йому надана під час підготовки чи роз­гляду питань, що були розглянуті на закритих засіданнях Верховної Ради України та її органів; є конфіденційною чи таємною відповідно до закону і стала йому відомою у зв’язку з виконанням депутатських повноважень (стаття 19 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Народний обранець, який не має спеціальних повноважень на представництво Верховної Ради України, має право вступа­ти у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав лише від свого імені. При чому у відносинах з посадовими особами, державними органами і громадянами іноземних держав народний депутат має право захищати неза­лежність та суверенітет, інтереси України, її громадян і не за­вдавати своїми вчинками шкоди Україні та її громадянам. Це право виникає у народного депутата з моменту прийняття, від­повідно до статті 79 Конституції України, присяги перед Вер­ховною Радою України, згідно з якою народний депутат при­сягається на вірність Україні та своїми діями зобов’язується боронити суверенітет і незалежність країни, дбати про благо Вітчизни та добробут українського народу.

2.7.