Виборчі системи в державах-членах ЄС

У науковій літературі дослідники виділяють виборчі системи в широкому і вузькому сенсі. Під виборчою системою в широ­кому сенсі розуміють упорядковані суспільні відносини, пов’я­зані з порядком проведення виборів, які у своїй основі регулю­ються конституційно-правовими нормами, статутами, програма­ми політичних партій, громадських об’єднань, що беруть участь у виборах, звичаями, зрештою - нормами політичної моралі та етики.

У вузькому сенсі виборчу систему розглядають винятково як закріплений у законодавстві тієї чи тієї країни спосіб встанов­лення результатів виборів або спосіб розподілу депутатських мандатів залежно від підсумків голосування.

Існують кілька видів виборчих систем. Найбільш поширені серед них - мажоритарна і система пропорційного представ­ництва політичних партій (пропорційна система).

Мажоритарна система виборів (від французького таіогіїс - більшість) - історично найраніша з виборчих систем.

За мажоритарною системою абсолютної більшості з голосу­ванням у 577 одномандатних виборчих округах (з яких 22 утво­рюються в Заморських територіях і департаментах) проводяться вибори до нижньої палати парламенту Франції. Кандидат, який отримує більше 50 % голосів виборців і більше ніж 25 % зареєстрованих в окрузі виборців, вважається обраним. В іншо­му випадку проводиться повторне голосування, до участі в якому допускаються всі кандидати, які отримали на свою підтримку кількість голосів, що дорівнює або є більшою за 12,5 % зареєстрованих в окрузі виборців. За результатами повторного голосування обраним вважається кандидат, який отримав на свою підтримку більше голосів, ніж будь-хто з інших кандидатів.

За результатами виборів у рамках мажоритарної виборчої системи партія-переможниця або коаліція політичних партій зазвичай формує уряд. Партія, що отримала більшість місць у парламенті, формує уряд, а її лідер стає прем’єр-міністром.

Мажоритарна система абсолютної більшості має низку недо­ліків.

Система пропорційного представництва політичних партій (пропорційна система) передбачає розподіл депутатських ман­датів між партіями відповідно до кількості голосів, поданих за кожну партію. У 18 із 28 державах-членах Європейського Союзу застосовується пропорційна виборча система. Вона певною мірою усуває недоліки мажоритарної виборчої системи, забез­печує представництво в парламенті для середніх і дрібних пар­тій і може застосовуватися тільки в багатомандатних виборчих округах. Чим більший округ, тим повніше система пропорцій­ного представництва відображає інтереси виборців, тим більше партій можуть розраховувати на завоювання депутатських мандатів. Як свідчить практика, найкращий результат досяга­ється за умови, якщо в країні або регіоні, де проводяться вибори, утворюється єдиний виборчий округ.

Пропорційна система не позбавлена недоліків. Вона не завжди сприяє утворенню в представницькому органі стійкої більшості, може створювати проблеми в його роботі й усклад­нює формування уряду здебільшого в країнах з парламентською формою правління.

При цій системі виборці голосують за списки кандидатів від партій.

У країнах Європейського Союзу, як сказано, найбільшу популярність здобула саме система пропорційного представ­ництва політичних партій, яка насправді має свої особливості. Так, у Португалії існує система пропорційного представництва з голосуванням у багатомандатних або одномандатних округах і розподілом мандатів за методом д'Ондта, тобто місця розподі­ляються послідовно, одне за іншим. На кожному кроці чергове місце присуджується тій партії, яка володіє найбільшою квотою, що обраховується за формулою У(Б+І), де V - загальна кіль­кість голосів, поданих за партію, а Б - кількість місць, отриманих партією до цього кроку. Після присудження місця квота партії перелічується з урахуванням нової кількості отриманих місць.

У Фінляндії передбачена пропорційна система з голосу­ванням у 12 багатомандатних виборчих округах (від 7 до 35 ман­датів) та одному одномандатному виборчому округу (Аландські острови). У Швеції така сама система з голосуванням за партійні списки, за якою розподіляється 310 мандатів у виборчих округах та 39 компенсаційних мандатів, із застосуванням 4 % загально­державного бар’єра та 12 % бар’єра в окремих округах, з вико­ристанням метода Сент-Лагю для розподілу мандатів, тобто місця розподіляються послідовно. При кожному кроці чергове місце присуджується тій партії, яка володіє найбільшою квотою,

V

що обраховується за формулою -------, де V - загальна кількість

І8 + 1

голосів, поданих за партію, а 5 - кількість місць, отриманих партією до цього кроку. Після присудження місця квота партії перелічується з урахуванням нової кількості отриманих місць.

Для розподілу за результатами голосування депутатських мандатів між політичними партіями зазвичай використовується метод виборчої квоти і метод дільників.

Виборча квота - це мінімальне число голосів виборців, необ­хідних для отримання одного депутатського мандата. Розрахо­вується квота за певною методологією (формулою). Найбільш простий метод розрахунків полягає в такому. Спочатку підрахо­вується сума голосів виборців, поданих на виборчому окрузі за всі партійні списки, потім ця сума ділиться на кількість мандатів в окрузі. Отримане число і є виборчою квотою. Для визначення кількості депутатських мандатів для кожної партії число голосів, поданих за партійний список, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого в результаті ділення числа є кількістю депутатських мандатів, які здобула партія. Така система з виборчою квотою діє в Люксембурзі.

В Італії, наприклад, пропорційна виборча система застосову­ється під час виборів у нижню палату парламенту - Палату депутатів, що складається з 630 членів (верхня палата - Сенат складається з 315 сенаторів). Депутати обираються в 31 окрузі голосуванням за списками. Місця розподіляються для кожного виборчого округу пропорційно чисельності його населення за допомогою ділення чисельності населення країни (за останнім переписом) на 630. За допомогою отриманої частки визнача­ється кількість місць у парламенті для кожного округу. Після підрахунку голосів в окрузі визначається виборча квота ділен­ням загальної кількості дійсних голосів на кількість місць у Палату депутатів від округу, а отримане число збільшується на два. Потім кількість голосів, поданих за кожен партійний список, ділиться на виборчу квоту. Отримана частка дорівнює кількості місць для цієї партії.

Мажоритарна і пропорційна виборчі системи можуть видо­змінюватися та поєднуватися між собою, створюючи змішану виборчу систему. Наприклад, у Німеччині, згідно з федеральним законом про вибори до Бундестагу, уся територія країни розді­лена на 299 виборчих округів, у яких відносною більшістю голо­сів в один тур обирається половина депутатів. Друга половина обирається за партійними списками, складеними в кожній землі.

Розподіл депутатських мандатів між окремими партіями здійснюється за методом математичної пропорції, який був роз­роблений англійським адвокатом Т. Харе та німецьким матема­тиком Х. Німайєром. Він дозволяє математично точно розподі­лити місця в Бундестазі відповідно до відданих голосів.

Під час розрахунку частки місць у парламенті для конкретної партії беруться до уваги лише результати тих політичних сил, які подолали виборчий поріг: отримали по всій території Німеччини не менше 5 % голосів за земельними списками або щонайменше 3 кандидати від партії перемогли в одномандатних округах. Під час розрахунку пропорції і розподілу мандатів за основу беруться голоси подані за список партії. Якщо партія здобула 20 % голосів за пропорційною системою і 20 % манда­тів за мажоритарною системою відносної більшості, а інша партія отримала лише 20 % голосів за партійним списком і не здобула жодного прямого мандату, то вони отримують рівне представництво в парламенті. Якщо ж партія в одній із земель здобула більше прямих мандатів, ніж їй належить за кількістю голосів, здобутих за партійним списком, то в партії можуть виникнути так звані «надлишкові мандати», які, відповідно, збільшують кількість представників партії в парламенті. Розпо­діл мандатів на рівні одномандатних округів є диспропорцій­ним, оскільки тут діє система відносної більшості, а розподіл половини мандатів за пропорційною системою успішно ком­пенсує диспропорційність представництва від одномандатних округів. Таке поєднання мажоритарної і пропорційної виборчих систем є способом уникнення негативних наслідків застосу­вання кожної з них окремо^[155].

Різноманітні структури, безпосередньо організовують прове­дення виборів. У Німеччині Федеральним законом про вибори до Бундестагу передбачено такі органи, задіяні у сфері прове­дення виборів: федеральний керівник виборів і федеральна виборча комісія; керівник виборів і виборча комісія окремої землі (утворюється в кожній землі ФРН); окружний керівник виборів та окружна виборча комісія (формується в кожному виборчому окрузі); керівники та члени дільничних виборчих комісій. Федеральний керівник виборів, що є одночасно керів­ником федеральної виборчої комісії, і його заступник призна­чаються міністром внутрішніх справ Німеччини на невизначе- ний термін. Керівників усіх інших рівнів та їхніх заступників призначають земельні уряди.

Керівники виборів в окремих землях Німеччини призна­чаються на невизначений термін. Окружні керівники виборів виконують свої обов'язки протягом певного періоду. У таких великих федеральних землях, як-то Північний Рейн-Вестфалія та Нижня Саксонія, на посаду керівника виборів традиційно призначаються завідувачі відділів з питань конституційного права міністерств внутрішніх справ зазначених регіонів Німеччини. В інших землях, наприклад, у Бранденбурзі, цей пост можуть обіймати керівники статистичних відомств. Окруж­ними керівниками виборів у більшості регіонів Німеччини є глави адміністрацій відповідних округів. Дільничні виборчі комісії формуються на період виборів за активної участі муніципалітетів.

Відповідно до австрійського законодавства загальне керів­ництво процесом підготовки та проведення виборів здійснює Федеральна виборча комісія. Вона формується для всієї феде­ральної території на місці розташування федерального Міністер­ства внутрішніх справ. Федеральна виборча комісія складається з федерального міністра внутрішніх справ як голови засідань, голови Федеральної виборчої комісії та 17 членів, 2 з яких є або були суддями за фахом.

Федеральна виборча комісія здійснює нагляд над рештою виборчих комісій. У рамках своїх повноважень Федеральна ви­борча комісія може скасувати або змінити будь-яке протиза­конне рішення або постанову будь-якої іншої виборчої комісії.

У кожній громаді за межами Відня створюється своя громад­ська (місцева) виборча комісія. Вона складається з бургомістра або його постійного представника, голови місцевої виборчої комісії та дев'яти членів. У громадах, які поділені на виборчі дільниці, для кожної виборчої дільниці створюється дільнична виборча комісія, що складається з призначеного бургомістром голови та трьох членів. У кожному адміністративному районі, у кожному місті з власним статутом та в місті Відні в місці розташування адміністрації кожного муніципального району (муніципальної ради) формується районна виборча комісія. Районна виборча комісія складається з голови адміністрації району, у містах із власним статутом - мера, у місті Відні - глави муніципалітету або призначеного ним постійного пред­ставника, голови районної виборчої комісії та дев'яти членів.

У кожній федеральній землі, де розташовується її уряд, ство­рюється земельна виборча комісія. Вона складається з губерна­тора землі або призначеного ним постійного представника, голови земельної виборчої комісії та дев'яти членів. Виборчі комісії відповідають за організацію та проведення виборів. Вони здійснюють свої повноваження до формування нових виборчих комісій перед виборами.

На практиці процес виборів майже повністю організує та контролює Міністерство внутрішніх справ Австрії, а також регіональні та місцеві органи управління. У рамках Міністер­ства внутрішніх справ створено спеціальний відділ з виборів, який забезпечує всю технічну й організаційну підготовку вибо­рів. Роботою регіональних і місцевих виборчих комісій керують представники муніципалітетів, хоча до складу комісій також входять представники політичних партій із правом голосу^[156].

Відповідно до § 10 Закону про вибори 1998 року Фінляндії вищим органом, який відповідає за організацію та проведення виборів у країні, є Міністерство юстиції. У кожному виборчому окрузі губернським правлінням заздалегідь створюється окруж-

на виборча комісія. Отже, процес формування виборчих органів здійснюють органи виконавчої влади.

У Законі про вибори міститься норма, відповідно до якої склад окружної виборчої комісії діє доти, доки буде сформовано нову окружну виборчу комісію. Окружна виборча комісія скла­дається з голови, віцеголови, 3-х членів та 4-х заступників. Члени окружної виборчої комісії та їхні заступники за можли­вості мають представляти ті політичні партії, які на попередніх виборах висували свій список кандидатів у цьому виборчому окрузі.

У комунах формуються комунальні виборчі комісії (усього їх у країні 416), члени яких призначаються депутатами комуналь­них зборів на термін своїх повноважень. Комунальна виборча комісія є правочинною, якщо вона працює в складі не менше п'яти членів.

Правління комуни до виборів має сформувати районні (діль­ничні) виборчі комісії в складі голови, його заступника та трьох членів, а також щонайменше трьох заступників членів виборчої комісії, а для проведення дострокового голосування у виправних установах - виборчу адміністрацію, що складається з трьох членів та щонайменше трьох заступників.

Члени районної виборчої комісії та виборчої адміністрації, а також їхні заступники, за можливості, мають представляти політичні партії, які на попередніх парламентських виборах висували своїх кандидатів у цьому виборчому окрузі.

3.