ТЕМА 1. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА

1. Сутність і предмет конституційного права України.

2. Норми конституційного права України, конституційно-правові інститути.

3. Джерела конституційного права.

1. Сутність і предмет конституційного права України

Конституційне право України (лат.

- основи конституційного ладу;

- правовий статус особи;

- державний і територіальний устрій;

- систему, порядок формування і принципи організації та діяльності органів Української держави.

Саме з цієї галузі права студенти починають вивчення чинної системи права України.

Правильне уявлення про інститути конституційного права, оволодіння основними юридичними поняттями має принципове значення для осмислення суті права України та окремих його галузей.

Предметом конституційного права є особливе коло суспільних відносин, що мають важливе значення для суспільства, держави і особи, стосуються всіх найважливіших сфер суспільного життя: економіки, політики, ідеології та ін.

У сучасному розумінні конституція - це основний закон держави, що визначає найважливіші засади організації суспільства, становить основу правової системи держави. Норми конституції вихідні для всіх інших галузей права.

Провідну роль конституційного права України зумовлюють такі чинники.

1. Конституційне право закріплює основоположні принципи конституційного ладу, визначає основні права та свободи людини і громадянина, встановлює принципи державно-територіального устрою, засновує систему органів державної влади і місцевого самоврядування та наділяє їх відповідною компетенцією.

2. Конституційне право регулює сам процес утворення права, визначає види правових актів і становить правову базу національного законодавства України.

3. Конституційне право, ґрунтуючись на Конституції України, закріплює принцип верховенства права, який означає, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми являють собою норми прямої дії.

У науковій літературі давно дискутують щодо питання: якому терміну -

«конституційне» чи «державне» право - віддати перевагу. У багатьох країнах набув поширення термін «конституційне право», насамперед у тих, де діють англосаксонська і романська правові системи, що репрезентують конституційний устрій, найхарактернішими рисами якого є

громадянське суспільство і правова держава.

Для німецької правової системи характерний термін «державне право», що являє собою відображення історичних реалій, у яких відбулося становлення і розвиток німецької державності.

У СРСР діяло державне, а не конституційне право, що було зумовлено низкою політичних, правових й ідеологічних чинників. Найголовніший з них - лад, за якого не було ні розподілу влади, ні судового захисту прав особи, ні інших, справді демократичних інститутів.

Термін «державне право» ширший, ніж термін «конституційне право», оскільки охоплює й адміністративне, фінансове та процесуальне право.

Так, конституційне право України - це провідна галузь права, сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють основу соціально-економічної структури суспільства, його політичну систему, правовий статус особи з метою забезпечити здійснення державної влади в країні.

Основним предметом правового регулювання конституційного права України, як уже було зазначено, є суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади народом України.

Структура предмета конституційного права України:

- відносини політичного характеру (форма керування, державного устрою);

- найважливіші економічні відносини (регламентація наявних форм власності та механізмів її захисту);

- відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов’язки та ступінь їх гарантованості з боку держави);

- відносини, сформовані в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов’язані з державно-територіальним устроєм України;

- відносини щодо організації та діяльності державного апарату України;

- відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Метод правового регулювання конституційного права - це система прийомів і способів, через які норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, упорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання.

Характерні риси методу конституційно-правового регулювання:

1) найбільша загальність;

2) максимально високий юридичний рівень (Конституція України має абсолютну юридичну силу, усі інші акти підпорядковано їй);

3) імперативність і централізованість регулювання (наприклад, відносини між суб’єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкуванні одного суб’єкта іншому);

4) установчий характер (Конституція встановлює основи конституційного ладу, принципи взаємовідносин держави й особи);

5) універсальність (дію методу поширено на всі галузі національного права);

6) поєднання прямого і опосередкованого регулювання (з одного боку, Конституція - це постійний, надзвичайно стійкий політико- правовий документ, з іншого - вона має враховувати розвиток суспільних відносин).

Методи конституційно-правового регулювання:

1) загального регламентування;

2) установчі;

3) деклараційні;

4) встановлення принципів, цілей і завдань організації й діяльності суб’єктів конституційного права;

5) позитивних зобов’язань, покладення обов’язків і відповідальності (сплата податків);

6) дозволу (ВРУ може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань);

7) заборони (наприклад, цензури - ст. 15 КУ) тощо.

2. Норми конституційного права України, конституційно-правові інститути

Конституційно-правові норми - це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють конституційно-правові відносини та становлять предмет галузі конституційного права.

Особливості норм конституційного права:

1) формуються здебільшого з диспозиції;

2) характеризуються відсутністю санкцій, передбачених в інших галузях права;

3) рідко мають словесно виражені гіпотези;

4) мають особливе коло суб’єктів - народ, держава тощо;

5) носять загальнорегулятивний характер (норми-принципи, норми- дефініції, норми-програми).

Класифікація конституційно-правових норм

1. За змістом виділяють норми, що закріплюють:

- засади конституційного ладу (проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад якої ґрунтується на принципах пріоритету прав і свобод людини, відповідальності держави перед народом і суспільством за свою діяльність, верховенства права, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, територіальної цілісності, переваги загальновизнаних принципів міжнародного права над інтересами національного права та ін.);

- основи правового статусу людини і громадянина;

- систему органів влади (Президент України, органи місцевого самоврядування, ВРУ, КМУ);

- народне волевиявлення (вибори, референдум) та інші форми безпосередньої демократії;

- територіальний устрій України, його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу.

2. За ступенем визначеності:

- абсолютно визначені імперативні норми (визначають такий і тільки такий варіант поведінки (обрання Президента України народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років; підписання Закону України головою Верховної Ради і передання його Президенту України; формування Президентом України Кабінету Міністрів шляхом призначення Прем’єр-міністра за згодою Верховної Ради));

- відносно визначені - передбачають певну свободу вибору:

- ситуаційні - діють залежно від конкретних ситуацій (ст. 112 КУ щодо виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України у разі дострокового припинення повноважень Президента України);

- факультативні - поряд з основним варіантом передбачають факультативний;

- диспозитивні - надають право обрання варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі нема конкретної заборони.

3. За призначенням у механізмі правового регулювання:

- матеріальні (виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус - що робити?);

- процесуальні (закріплюють порядок, способи, методи здійснення діяльності державних органів шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації матеріальних норм - як робити? - це є законодавчий процес, вибори, референдум, регламент ВРУ, чітко визначений процедурно- процесуальний характер діяльності Конституційного суду.

4.

- уповноважуванні - встановлюють права на ті чи інші позитивні дії (уповноважують Президента здійснювати цілу низку дій щодо реалізації свого державно-правового статусу);

- зобов'язуванні - встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії (П. 1 Ст. 92 КУ зобов’язує здійснювати законодавче регулювання конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України);

- заборонювальні - встановлюють обов’язок утриматися від певних дій (дії щодо обмеження прав за расовими і національними ознаками - Ст. 22, 24 КУ).

5. За сферою дії:

- загальні;

- локальні.

6. За тривалістю дії:

- постійні;

- тимчасові.

7. За органами, що видають нормативні акти:

- видані Верховною Радою України;

- Президентом України;

- місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування.

8. За характером (ступенем) визначеності гіпотези конституційно- правової норми:

- абсолютно визначена гіпотеза (вказує на гранично визначені, конкретні і точні обставини дії диспозиції (дострокове припинення повноважень, народного депутата приймають більшістю від конституційного складу Верховної Ради);

- відносно визначена (вказує лише на загальні умови, факти та обставини, пов’язані із застосуванням норми (Ст. 81 КУ - «У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду»));

- невизначена гіпотеза (норму застосовують за власним розсудом із маркерами «у разі необхідності», «на власний розсуд», «у разі потреби» тощо (Ст. 89 КУ - «ВР у разі необхідності може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань»)).

Інститут права - це сукупність норм права, які регулюють певне коло однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це визначення у повній мірі застосовне і до конституційно-правового інституту, норми якого об’єднано на основі певних принципів і методів, відзначено відносною самостійністю правового регулювання.

Конституційні інститути розрізняють за змістом, структурою, методами і завданнями правового регулювання. Серед них існують надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і містять ряд інших інститутів (підінститутів), які, у свою чергу, можуть мати дрібніші структурні підрозділи. До надінститутів можна віднести інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

Отже, конституційно-правовий інститут - це функційно відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов’язаних правових наук. Це головний підрозділ конституційної галузі права, система інститутів права, що охоплює декілька різновидів правовідносин, однорідних за методами правового впливу.

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка становить основу Конституції України, їх розташовано в певному порядку, у належний спосіб внесено до тексту Конституції. Це інститут загальних засад конституційного ладу, прав і свобод людини й громадянина, прямого народовладдя, законодавчої, виконавчої та судової влади, територіального устрою, місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції.

Можна запропонувати й іншу класифікацію конституційних інститутів залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права.

I. Інститут народовладдя:

1) безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

2) представницьке (здійснюване через обраних представників народу);

3) місцеве.

II. Інститут конституційного оформлення народовладдя:

1) конституційний лад;

2) юридична конституція;

3) конституційні закони;

4) конституційна законність;

5) конституційні звичаї, традиції.

III. Інститут правового статусу людини і громадянина:

1) громадянство (постійний зв’язок особи і держави);

2) система основних прав і свобод людини та громадянина;

3) гарантії основних прав і свобод.

IV. Інститут державного будівництва:

1) форма держави;

2) територіальна організація держави;

3) механізм держави.

3. Джерела конституційного права

Джерела права розрізняють: а) за матеріальним змістом (матеріальні умови життя суспільства, система економічних зв’язків, форми власності тощо);

б) за ідеальним змістом (правова свідомість); в) за юридичним змістом (засоби вираження, об’єктивація правових норм). Під джерелами права в юридичному значенні розуміють форму вираження, об’єктивацію державної волі.

Основними джерелами конституційного права у світі є нормативно- правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, а інколи - міжнародні й внутрішньодержавні договори. У свою чергу, нормативно-правові акти конституційного права поділяють на закони, нормативні акти виконавчої влади, органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти органів місцевого самоврядування.

Система правових актів, що становлять джерела конституційного права України, досить широка. Це Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, декларації (насамперед Декларація про державний суверенітет України), Акт проголошення незалежності України, постанови Кабінету Міністрів України, акти місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, регламенти тощо. Правові акти конституційного характеру як орган державної влади має право приймати Центральна виборча комісія.

Особливе місце серед джерел конституційного права України належить Конституції України, у якій закріплено найбільш принципові державно-правові норми загального характеру. Вони мають найвищу юридичну силу, стосуються всіх сфер життя суспільства: політичної, економічної, соціальної, духовної. Таким діапазоном норм Конституція України суттєво відрізняється від інших джерел конституційного права. Важливо й те, що в ній визначено багато інших джерел цієї галузі національної правової системи. Норми Конституції України стосуються кожного громадянина, усіх суб’єктів суспільних відносин. Значна кількість конституційних норм має установчий характер.

До джерел конституційного права України також належать міжнародні договори. За Конституцією України (Ст. 9), чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, становлять частину національного законодавства України. Серед ратифікованих міжнародних договорів, що являють собою джерела конституційного права України, слід виділити Конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Європейську хартію регіональних мов або мов меншин 1992 р., Європейську конвенцію про громадянство 1997 р.

Джерела конституційного права України, як правило, досить стабільні. Їх чітко визначено в Конституції України та інших нормативно-правових актах, проте на даному етапі конкретні акти, які містять конституційно-правові норми, дуже часто змінюють, скасовують, новелізують. Нестабільність конституційного законодавства зумовлена як об’єктивними, так і суто суб’єктивними чинниками, труднощами перехідного етапу формування української державності.

Останньою тенденцією в питанні джерельної бази конституційного права України є поступове визнання судового прецеденту як форми зовнішнього вираження норм цієї галузі публічного права. Для цього існують відповідні нормативні підстави. Згідно з Ч. 2 Ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, «суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини». З огляду на те що адміністративну юрисдикцію поширено на публічно-правові спори, які виникають у тому числі і в конституційно-правовій сфері, такий нормативний припис являє собою достатньо показове свідчення зазначеної тенденції.