Структура судової влади в державах-членах ЄС

Структура судової влади відображається в конституціях держав-членів ЄС, у кожній з яких уміщується спеціальний роз­діл, присвячений судовій владі, який зазвичай розташований після розділів, що визначають компетенцію органів виконавчої та законодавчої гілок влади.

При всій самостійності судової влади її діяльність залежить від інших гілок влади, насамперед від законодавчої. Остання визначає компетенцію окремих ланок судової системи, статус суддів і ряд інших питань. Неможливо уявити сучасну конституцію, у якій не було б розділу з відповідною назвою («Про судову владу» - Конституції Греції, Франції, Іспанії; «Правосуддя» - Основний Закон ФРН, Люксембург; «Суди» - Конституції Ірландії, Португалії; «Суди і Трибунали» - Основ­ний Закон Польщі), де в стислій формі виписано те, що ймену- ється «конституційними основами судової системи».

Структура судової влади включає в себе всі суди, що є в державі. Вона розрізняється за видами правових систем, які існують в країнах ЄС.

Водночас у дедалі більшій кількості держав-членів ЄС простежується тенденція до полісистемності, що передбачає створення в державі кількох незалежних одна від одної систем загальних і спеціалізованих судів на чолі з окремими для кож­ного вищими судами. Найкращий приклад полісистемності зна­ходимо в Основному Законі Федеративної Республіки Німеччи­ни. Ним, поряд із Федеральним конституційним судом (ст. 92-94), запроваджено ще п'ять вищих судів: Федеральної судової пала­ти, Федерального адміністративного суду, Федеральної фінансо­вої палати, Федерального трудового суду та Федерального соціального суду.

На прикладі адміністративних судів Німеччини розглянемо їхню структуру в умовах федеративної держави. Адміністра­тивні суди покликані вирішувати суперечки публічно-правового характеру, захищати громадян у взаєминах з органами держав­ної влади. Тут вони організовані за триланковою системою. Кожна земля має тільки один суд другої інстанції, однак в окремих випадках дві землі можуть створювати спільний суд другої інстанції. Земельні адміністративні суди включають у себе суди першої інстанції (адміністративні суди) і другої інстанції (Вищий адміністративний суд (земельний)), які вхо­дять до компетенції самих земель. Вищим органом у цій сфері є Федеральний адміністративний суд, який виконує функцію касаційної інстанція. Основна маса справ, як стверджують, розглядається судами другої інстанції^{[243] [244].}

В Австрії судова система включає Верховний суд, Адмі­ністративний суд, Конституційний суд, вищі суди земель, суди земель, суди округів і місцеві суди. Судді призначаються Мініс­терством юстиції чи Федеральним Президентом за поданням уряду країни (ст. 86 Конституції). На відміну від ФРН, судова система Австрійської Республіки перебуває виключно у феде­ральному віданні. Землі не мають права створювати власні суди (ст. 82). Лише адміністративні спори вирішуються як на феде­ральному рівні, так і на рівні земель.

З 1 січня 2014 року австрійську систему адміністративних судів було докорінно реорганізовано. Ця масштабна реформа була спрямована на забезпечення повної відповідності зобов'я­занням Австрії нормам міжнародного права, зокрема тим, що випливають із Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод і празастосовної практики Європейського суду з прав людини, а також статті 47 Хартії Основних прав Європейського Союзу.

Наслідком реформи стало заснування 11 адміністративних судів першої інстанції: регіональний адміністративний суд у кожній землі та два адміністративні суди першої інстанції на федеральному рівні, натомість Вищий адміністративний суд, як і раніше, є судом останньої інстанції щодо можливих порушень 246 закону.

Конституційний суд, Адміністративний суд і Верховний суд Австрії разом формують Високий суд. Це означає, що жодне рішення, ухвалене внутрішньодержавним органом Австрії, не може за юридичною силою бути вищим за рішення названих судів (у справах публічного права - рішень Конституційного та Адміністративного судів; з цивільного та кримінального права - Верховного суду).

В Австрійській Республіці законодавство передбачає як дво- ланкову, так і триланкову структуру судочинства. Компетенція судів Австрії в кримінальних справах відповідає дволанковій системі. Суди першої інстанції - це суди земель та округів, які можуть розглядати не лише безпосередньо кримінальні справи, а й скарги на вироки місцевих (дільничних) судів, що розгля­дають дрібні правопорушення. Верховні суди земель (розта­шовані у Відні, Граці, Лінці та Інсбруці) та Верховний суд Австрії здійснюють провадження за скаргами на рішення судів і розглядають касаційні скарги на рішення судів кількох суб'єктів федерації.

У цивільних справах компетенцію австрійських судів розпо­ділено інакше. Окружні суди та суди земель є судами першої інстанції; суд землі також є другою інстанцією для окружних судів. Друга інстанція для суду землі - Верховний суд землі. Судом третьої інстанції, який має право перегляду справ, є Верховний суд Австрії (ст. 92 Конституції).

Як і в Німеччині, в Австрії діють також спеціалізовані суди, що не входять до загальної системи. Це насамперед суди з трудових справ, що мають вирішувати конфлікти між підприємцями і працівниками за участю їхніх представників, а також третейські суди з питань соціального страхування, що розвязують конфлікти в цій сфері^[245]. У Відні діє єдиний на всю Австрію торговий суд, у якому розглядають спори господар­ського характеру, зокрема, усі справи з банкрутства, а також патентний суд, що ухвалює рішення за клопотаннями щодо визнання патентів недійсними.

Отже, до спільного судового простору у федеративних Німеччині й Австрії входять і суди суб'єктів федерації, що разом з іншими судами держав утворюють єдину судову систему.

У країнах ЄС з романською правовою системою часто поряд із системою судів загальної юрисдикції, де розглядають цивільні та кримінальні справи, створюється окрема система адміністра­тивної юстиції на чолі з органом, який зазвичай називається Державною радою та здійснює деякі інші функції (Франція, Італія). Так само сформували по дві судові системи окремі пост- соціалістичні країни (Болгарія, Чехія, Польща). У Польщі, наприклад Вищий адміністративний суд був створений на під­ставі Закону «Про устрій адміністративних судів» від 25 липня 2002 року лише через кілька років після ухвалення Конституції^[247].

Нинішні держави-члени ЄС, що вийшли з табору колишніх соціалістичних країн, започаткували свою діяльність наприкінці 1980-90-х років із ліквідації корупції. Так, у Чеській Республіці антикорупційна боротьба в судах почалося зі звільнення най­більш корумпованих суддів. Міністерством юстиції був опублі­кований список із близько 1 000 суддів, які до 1989 року були членами комуністичної партії. Конституційний суд країни постановив, що комуністичне минуле цих суддів може впливати на їхню правосвідомість і - як наслідок - на ухвалення непра­восудних рішень. Крім того, суддям різних рівнів Чехії були різко підвищені заробітні плати. Приміром, Суддя Верховного суду став отримувати 4 322,16 євро^[248].

В окремих країнах романської системи права до судової влади належить Рахункова палата. Так, ч. 2 ст. 103 Конституції Італійської Республіки закріплює положення про те, що Рахун­кова палата здійснює юрисдикцію з питань публічної звітності та в інших сферах, зокрема, з питань цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну державними службовцями під час вико­нання ними своїх повноважень, чи щодо відповідальності фінан­сових органів.

У Данії - країні, яку зараховують до змішаного (конвергент­ного) типу судових систем, відсутні суди адміністративної юсти­ції. Вони не передбачені ні Основним Законом, ні конституцій­ним законодавством. Специфіка першої судової інстанції Королівства Данія полягає в тому, що окружні суди паралельно виконують ще й функції нотаріату.

Особливість Швеції вбачається в системі змішаного типу судових систем, що полягає у відсутності в її складі конститу­ційного суду, проте, на відміну від сусідньої Данії, функціонує триланкова система адміністративних судів: адміністративні окружні суди; адміністративні апеляційні суди; Верховний адміністративний суд.

В Ірландії, ознаки судової системи якої також тяжіють до змішаного типу, усі чинні суди утворюють єдину систему на чолі з Верховним судом, який визначений ст. 34-35 Конституції остаточною апеляційною інстанцією. Окрім нього, тут діють Високий суд, що здійснює загальну юрисдикцію з цивільних і кримінальних справ, та окружні суди нижчого рівня, які мають обмежену місцеву компетенцію щодо розгляду цивільних і кримінальних справ. Загальну судову систему можуть допов-

Jackson J. D., Quinn K., O'Malley T. The Jur y System in Contemporary Ireland: in the Shadow of the Troubled Past. Law and Contemporary Problems, 1999. Vol. 62. № 2. P. 203­219.

нювати окремі спеціалізовані суди (наприклад, у справах неповнолітніх, податкові, трудові, патентні та інші).

У Нідерландах відсутній такий атрибут судового процесу як інститут присяжних засідателів. Про наявність конституційного суду в Конституції Королівства також не йдеться.

У конституціях окремих країн ЄС у судову систему вклю­чають і інші державні органи: прокуратуру; органи попередньо­го розслідування з кримінальних та інших справ. В Італії існує спеціальна судова поліція, підлегла судовій владі (ст. 109 Конституції).

Демократичні конституції, до складу яких належать основні закони держав-членів ЄС, не обійшли своєю увагою суди над­звичайної юрисдикції. Так, ч. 6 ст. 117 Конституції Королівства Іспанії запровадила імперативну норму, якою забороняє діяль­ність надзвичайних трибуналів. Конституція Герцогства Люк­сембург ст. 86 не допускає навіть створення надзвичайних судів чи комісій під будь-якою назвою. Аналогічна норма є і в Конституції Німеччини (ст. 101).

В Основному Законі Італії запроваджене положення про неможливість створення посад надзвичайних чи спеціальних суддів (ст. 102 Конституції). Не допускається утворення спе­ціальних (надзвичайних) судів, які не дотримуються встановле­них законом процесуальних норм і в Латвії (ч. 5 ст. 1 Закону Латвії «Про Судову владу» зі змінами, внесеними на 25 жовтня 2018 року).

Окремі із перелічених держав у ХХ ст. пройшли випробову­вання авторитарними режимами, у тому числі нацистським, фашистським, комуністичним, тож конституційний імператив на створення надзвичайних судів - запобіжник від повторення жорстокого історичного досвіду.

3.