Конституційно-правовий статус суддів у державах-членах ЄС

Значної уваги конституції і законодавство держав-членів ЄС приділяють конституційно-правовому статусу суддів. Більшість з них формулює ряд вимог і основоположних принципів, які в сукупності становлять основу правового статусу суддів.

Суддя - це посадова особа, що здійснює правосуддя. У дер­жавах-членах ЄС встановлюється ряд вимог, яким має відпові­дати особа, що претендує на посаду судді. До них належать:

- обов’язкова наявність вищої юридичної освіти та юри­дичного стажу. Така вимога існує в Іспанії, Німеччині, Хорватії та в багатьох інших державах-членах ЄС. Так, Федеральним Законом про суддів ФРН, що набув чинності 1962 року, перед­бачена необхідність складання двох державних іспитів за наяв­ності юридичної освіти та проходження спеціального судового стажування (п. 1 § 5). До осіб, що претендують на посади у вищих судах, висуваються ще жорсткіші умови. Для обрання суддею Федерального Конституційного суду Німеччини канди­дату необхідно досягти 40-річного віку та успішно скласти кваліфікаційні іспити.

Процедура формування суддівського корпусу має відбува­тися у два етапи. На першому етапі відбувається відбір канди­датів на посади суддів, а на другому - їхнє затвердження. У Франції більшість осіб відбирається до Національної школи ма­гістратури (суддівського корпусу) через конкурс, призначений для осіб з університетською освітою без стажу роботи з юридичної професії. Другий вид конкурсу проводиться для атестованих державних службовців, які мають підтвердження про наявність у них чотирирічного стажу в зазначеному статусі. Третій вид конкурсу допускає прийняття слухачами одразу до Національної школи без випробувань осіб, які займаються професійною діяльністю не менше восьми років у юридичній, економічній або соціальній сферах, чия компетентність та особистий авторитет дають право на виконання судових функцій. Ними є і доктори права, а також асистенти освітніх і дослідних установ у галузі права, які мають трирічний стаж на цій посаді після отримання викладацької посади в галузі права та які мають диплом про вищу юридичну освіту^[249].

Низка конституцій і законів держав-членів ЄС додатково встановлюють вимогу щодо наявності наукових досягнень, а саме вчених ступенів чи звань у галузі юриспруденції. Так, суддею Конституційного суду Хорватії може бути обрано громадянина країни, який має юридичну освіту та стаж роботи зі спеціальності щонайменше 15 років. Водночас особа, «яка має докторський ступінь у галузі юридичної науки та відповідає умовам, встановленим у першій частині статті, може бути обрана як суддя Конституційного Суду, якщо досвід її роботи з юридичної спеціальності становить хоча б 12 років»^[250].

Відповідно до Судового кодексу Бельгії суддями (магістра­тами) можна стати трьома способами, але вимога юридичної освіти у всіх випадках залишається непорушною:

— складають вступний іспит особи, які мають стаж роботи юристами не менше двох років для можливості проходження судової практики, тривалість якої становить теж два роки, і лише після цього відкривається доступ до роботи в судових органах;

— особа, яка має десятирічний адвокатський досвід, складає іспит на професійну придатність, що відкриває прямий доступ до роботи в судових органах;

— якщо особа здійснювала адвокатську діяльність на постій­ній основі протягом принаймні 20 років або займалася нею протягом 15 років і не менше 5 років виконувала функції, що вимагають поглиблених знань у галузі права, вона складає усний кваліфікаційний екзамен^[251].

Згідно із Законом про Конституційний Суд Португалії суддею може бути призначена лише особа, яка має докторський, магістерський або перший ступінь у галузі права. Водночас «визнаються лише дипломи доктора наук, магістра та випуск­ника португальського університету або дипломи, офіційно визнані в Португалії»^[252].

У Нідерландах кандидати в судді проходять психологічне тестування, що дозволяє оцінити риси особистості та характеру, її інтелектуальні та аналітичні здібності, ставлення до роботи, стійкість до стресів. Після тестування найкращі кандидати допускаються до відбору, під час якого проходять докладніший психологічний тест і співбесіду з вибірковою комісією;

- належність до громадянства країни, в якій кандидат претендує на суддівську посаду.

- встановлюється нижня і верхня вікова межа. Для того, щоб претендувати на посаду судді конституційного суду, кандидату в Бельгії, Латвії, Німеччині, Словаччині, Португалії має виповнитися 40 років, в Угорщині - 45.

У Німеччині відсутнє положення про довічність призначення суддів на посади, але більшість із них призначається до досяг­нення пенсійного віку, різного в окремих землях, який, проте, не має перевищувати 68 років. В Італії судді працюють на посадах до досягнення 70-річного віку. У Греції, відповідно до ст. 88 Конституції, судді призначаються довічно президентським декретом.

У Польщі положеннями судової реформи 2018 року пенсій­ний вік для суддів Верховного суду був знижений із 70 років до 65. Відповідно до встановленого порядку судді Верховного суду можуть продовжувати активну судову службу після досяг­нення 65-річного віку за умови подання заяви, в якій суддя має не лише висловити бажання продовжувати виконувати свої обов'язки, але й підтвердити його відповідною довідкою про стан здоров'я;

— відсутність судимості, незаплямованість репутації. У Литві існує вимога щодо наявності в кандидата на посаду судді високих моральних якостей і бездоганної репутації (ст. 103 Конституції Литовської Республіки). У ст. 147 Конституції Болгарії також зазначено, що суддями конституційного суду обираються юристи з високими професійними і моральними якостями. Відповідно до ч. 2.2 ст. 4 Закону про Конституційний суд Латвії зі змінами, ухваленими 5 вересня 2013 року, на поса­ду судді може претендувати лише особа з бездоганною репута­цією. Кандидат на посаду судді будь-якого рівня має володіти «бездоганним характером» (Чехія). Звісно, такі формулювання мають оцінний характер, проте вимоги покликані не допустити на посаду судді людину, потенційно здатну на аморальні вчинки, не прийнятні більшістю суспільства;

— належність до окремих мовних груп.

— гендерний баланс. У конституційному законодавстві Бель­гії зафіксовано положення, за яким Конституційний Суд має формуватися з представників обох статей^[254].

Факультативною умовою отримання суддівського статусу в багатьох країнах Євросоюзу є складання присяги. У Чеській Республіці суддя приступає до виконання своїх обов'язків із моменту складання присяги (ст. 93 Конституції). На Кіпрі судді присягають на вірність Республіці та Конституції, зобов’язую­чись виконувати свої обов’язки без фаворитизму, не дозволяти тиснути на себе, не піддаватися емоціям. У Румунії судді при­сягають, зобов’язуючись не робити нічого, що могло б компро­метувати честь цієї професії. В окремих країнах кандидат у судді, що проігнорував присягу, не набуває суддівського стату­су. Згідно з п. 4-ш ч. 2 ст. 34 Конституції Ірландії претендент, який відмовився складати або висловив зневагу до присяги перед Всемогущим Богом, повинен вважатися таким, що звіль­нив свою посаду.

Court of Belgium. URL:

Court of Belgium. URL:

Конституційно-правовий статус суддів забезпечується прак­тично всіма конституціями держав-членів ЄС та країн, що обрали демократичний вектор розвитку, через проголошення низки принципів. До основних принципів належать: незміню­ваність, незалежність суддів, судова несумісність, суддівський імунітет, право суддів на органи суддівського самоврядування.

— його незалежності суддів має міжнародні правові витоки, адже він закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод^[255]. Цей принцип проголошено майже всіма конституціями держав-членів ЄС. Найбільш відома формула, що якнайкраще характеризує принцип: «Судді у здійсненні своїх повноважень незалежні і підкоряються лише конституції і законам». Саме так принцип незалежності суддів звучить у ч. 1. ст. 178 Конституції Республіки Польща.

Важливою гарантією незалежності суддів є положення, зафіксоване ч. 1 ст. 114 Конституції Литовської Республіки: «...Втручання інститутів державної влади і управління, членів Сейму та інших посадових осіб, політичних партій, політичних і громадських організацій або громадян у діяльність судді чи суду забороняється та тягне передбачену законом відповідальність».

Відповідно до ст. 134 Конституції Республіки Словенії суддя не може бути притягнутий до відповідальності за позицію, висловлену під час ухвали судового рішення. Аналогічна норма міститься в ст. 119 Конституції Республіки Хорватія. Згідно з п. 4 ст. 93 Конституції Греції, судді не зобов’язані застосовувати закон, зміст якого суперечить Основному Закону.

Поділяємо думку окремих дослідників про те, що високий рівень службової винагороди, є важливою гарантією незалеж­ності суддів. Звісно, конституції розміри винагороди не вста­новлюють, але симптоматично, що в самому факті її конститую­вання вбачається важливість цієї обставини. Недарма Консти­туція Греції в ст. 88 наголошує: «Доходи суддів повинні відпо­відати функціям, які вони виконують».

- принцип незмінюваності суддів означає, що вони не мо­жуть бути звільнені або переведені без їхньої згоди на іншу посаду, за винятком випадків, передбачених законом. Так, ч. 2 ст. 178 Конституції Республіки Польща стверджує, що усунення судді з посади, призупинення виконання ним обов’язків, пере­ведення його в іншу місцевість або на іншу посаду всупереч його волі може мати місце лише через рішення суду і лише у випадках, визначених у законі.

Особливо чітко і послідовно принцип незмінюваності суддів закріплений в Основному Законі ФРН, ст. 97 якого встановлює: «Судді можуть бути проти їх бажання до закінчення терміну повноважень звільнені, тимчасово або остаточно усунуті з посади, або переведені на інше місце, або відправлені у відстав­ку тільки в силу судового рішення і лише з підстав і форми, передбаченої законом». Єдиний виняток з правила - зміна судо­вої організації або судових округів, у цих випадках судді мо­жуть бути переведені в інший суд або звільнені з посади зі збереженням повної заробітної плати;

Отже, суддю без його згоди не можна не тільки звільнити або усунути (лише за наявності особливих підстав, обумовлених законом), але й перевести на іншу посаду. Цей принцип прак­тично означає неможливість зміщувати, тимчасово усувати від посади, переміщати або змушувати суддів раніше встановленого терміну йти у відставку;

- суддівська несумісність передбачає заборону суддям обіймати одночасно інші державні і недержавні посади. Так, у ст. 127 ч. 1 Конституція Іспанії вказується, що судді, магістрати і прокурори не можуть обіймати інші офіційні посади або пере­бувати в політичних партіях, або профспілкових організаціях.

Найбільш детально, на думку однієї з вітчизняних дослід­ниць, виписаний принцип суддівської несумісності у ч. 2 ст. 145-а Конституції Словацької Республіки: «Здійснення функцій судді несумісне з функцією в іншому органі громад­ської влади, з перебуванням на державній службі, з трудовим правовідносинами, з підприємницькою діяльністю, членством у керівному чи контрольному органі юридичної особи, яка здійс­нює підприємницьку діяльність, а також з іншою господарською діяльністю або діяльністю, яка приносить дохід, крім управління власним майном, науковою, педагогічною, літературною діяль­ністю чи діяльністю у сфері мистецтва та членством у Судовій раді Словацької Республіки»^[256].

Конституція Португальською Республіки (ст. 222) встанов­лює, що судді, які перебувають при виконанні своїх службових обов'язків, не можуть одночасно виконувати за винагороду будь-які інші функції в державних або приватних організаціях, а також призначатися без дозволу Вищої ради магістратури в комісії, що не стосуються до судової діяльності;

- принцип суддівського імунітету означає недоторканність особи. Тобто суддя не може бути обшуканий, допитаний, затри­маний, заарештований, притягнутий до кримінальної відпові­дальності, крім як у порядку особливої процедури, передбаченої законом^[257]. Він також не відповідає за матеріальні збитки, завдані ним внаслідок неправильних дій або упущень під час виконання судових функцій (ст. 121 Конституції Іспанії).

Відповідно до ст. 114 Конституції Литовської Республіки суддю не можна притягнути до кримінальної відповідальності, заарештувати чи в інший спосіб обмежити свободу без згоди Сейму, а в період між сесіями - без згоди Президента Литов­ської Республіки.

У разі, коли суддя підозрюється у вчиненні кримінального діяння під час виконання службових повноважень, його не можна притягнути до юридичної відповідальності без згоди парламенту (ст. 134 Конституції Словенії). У Польщі, Естонії та деяких інших країнах ЄС суддівський імунітет знімається в судовому порядку (ст. 181 Конституції Польської Республіки, ст. 147 Конституції Естонської Республіки, ст. 103 Основного Закону Фінляндії, гл. 11 Конституції Королівства Швеція). У державі, що нещодавно ввійшла до складу членів ЄС, судді наділені депутатським імунітетом від кримінального пересліду­вання (ст. 119 Конституції Республіки Хорватія).

Окремі конституції країн ЄС, здебільшого пострадянського періоду, містять підстави звільнення суддів із посад, серед яких виділяються:

—звільнення за власним бажанням;

—набрання законної чинності вироку суду,

—завершення строку перебування на посаді;

—вихід на пенсію або у відставку;

—тривала неможливість виконувати обов'язки судді (ст. 129 Конституції Республіки Болгарія, ст. 115 Литовській Республіки, ст. 180 Конституції Республіки Польща, ст. 132 Конституції Республіки Словенія, ст. 120 Конституції Республіки Хорватія).

П. 5 ст. 115 Конституції Литовської Республіки передбачено таку підставу для звільнення судді, як вчинення діяння, що дискредитує звання судді. Відповідно до пп. b п. 1 ст. 147 Конституції Словацької Республіки парламент відкликає суддю на підставі дисциплінарного рішення, винесеного у зв'язку з діянням, несумісним із здійсненням покладених на нього функ­цій. Відповідно до ч. 2 ст. 132 Конституції Республіки Словенія, суддя звільняється з посади Державним зборами за поданням Судової ради в разі порушення Конституції чи закону. Подібне правило закріплене у ст. 120 Конституції Республіки Хорватія, відповідно до якої суддя звільняється з посади рішенням Республіканського судового віча в разі здійснення ним тяжкого дисциплінарного проступку.

Відповідно до п. 2 ст. 98 Основного Закону ФРН, якщо федеральний суддя на службі або поза нею порушить принципи Основного Закону чи конституційного ладу будь-якої землі, Федеральний Конституційний Суд на пропозицію Бундестагу та більшістю (2/3 своїх членів) може перевести такого суддю на іншу посаду або відправити його у відставку. У разі умисного порушення може бути ухвалене рішення про усунення судді з посади;

- право суддів на органи суддівського самоврядування передбачає створення в окремих країнах ЄС відповідних інсти­тутів суддівського врядування для вирішення корпоративних проблем, обміну досвідом, захисту професійних інтересів суддів і вирішення питань внутрішньої діяльності судів у державі. Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення незалежності суддів.

У більшості конституцій держав-членів ЄС інститути суддів­ського самоврядування внесені до переліку органів, що не наді­лені судовими функціями, але входять до складу цієї гілки влади: Вища рада магістратури - у Франції, Італії, Португалії; Вища рада юстиції (правосуддя) - у Бельгії; Генеральна рада судової влади - в Іспанії; Вища судова рада - у Болгарії; Дер­жавне судове віче - у Хорватії; Національна рада юстиції - в Угорщині. У Нідерландах Рада з питань судової системи є час­тиною судової системи, проте повноваженнями щодо здійснення 261 правосуддя не наділена.

Ст. 151 Конституції Бельгії містить припис про Вищу раду правосуддя, що складається з рівної кількості магістратів суддів-

Лях М. Зарубіжні моделі органів суддівського самоврядування. Актуальні проблеми правознавства. 2017. Вип. 4 (12). С. 93-94.

ського корпусу та прокуратури, з одного боку, і призначених сенатом представників громадянського суспільства - з другого. Вища рада правосуддя перебуває поза парламентом, поза урядом і поза судовою системою.

Згідно зі ст. 186 Конституції Республіки Польща Всепольська судова рада, що є органом суддівського самоврядування, стоїть на захисті незалежності суддів. До її повноважень належать: розгляд кандидатур на посади суддів; визначення кількісного складу дисциплінарних судів; надання згоди на продовження ро­боти конкретного судді, який досяг 60-річного віку; здійснення консультацій щодо судоустрою і кадрової політики в судовій системі.

Згідно зі ст.ст. 104-108 Конституції Італійської Республіки, здійснення повноважень щодо призначення, переведення на вищу посаду та контролю за суддями покладено на Вищу раду магістратури, діяльність якої регулюється відповідним законом № 195 від 24 березня 1958 року.

Відповідно до ст. 16 Закону Болгарії «Про судову владу», Вища судова рада є постійно діючим органом, що представляє судову систему і забезпечує її незалежність. Вона визначає склад і організацію судової системи, здійснює управління діяль­ністю судів, не завдаючи шкоди незалежності органів судової 262 влади.

Організаційно-правова структура та функції органів суддів­ського самоврядування в державах-членах ЄС відрізняються, у зв'язку з чим уніфікувати та створити універсальну модель не можливо. В оприлюдненому Європейською Комісією 8 червня 2023 року черговому звіті EU Justice Scoreboard, у якому вміщуються результати оцінки ефективності, якості та неза­лежності національних систем правосуддя держав-членів ЄС, підтверджується різноманіття судових рад (ради правосуддя): десь їхні повноваження полягають лише в затвердженні етичних

Коротун О. М. Суддівське самоврядування: порівняльний аналіз законодавства України і окремих країн ближнього та дальнього зарубіжжя. Адвокат. 2007. № 5. С. 122­128.

стандартів для суддів (Угорщина) або визначенні кількості персоналу в судах та прийнятті рішень щодо імплементації інформаційних технологій (Ірландія), а десь такі ради наділені широким колом повноважень - від визначення штатної чисель­ності суддів і до призначення/звільнення з посад суддів (Порту­галія, Румунія, Словенія)^[258]. Зазвичай органи суддівського само­врядування виступають як незалежні органи щодо законодавчої, виконавчої влади та органів судової влади. Проте лише у двох країнах Євросоюзу (Данія, Португалія) голову Верховного суду обирають самі судді. Натомість у переважній більшості це компетенція органів виконавчої влади (у 16 країнах) або ж пар­ламенту (у 7 країнах). Повноваження щодо призначення гене­рального прокурора - у 19 з 27 країн належать виконавчій владі і лише в 5 країнах - парламенту^[259]. Ідеться про те, що політичні органи продовжують відігравати істотну роль у призначенні вищих посадових осіб у системі правосуддя держав-членів ЄС.

Основні закони більшості держав-членів ЄС встановлюють конституційний механізм відповідальності суддів за вчинені ними неправомірні дії, вони також закладають основи юридич­ної відповідальності громадян за виявлену неповагу до суду.

Відповідно до законодавства Франції, проявом неповаги до суду (судді) є усна чи письмова дискредитація суддівського акта чи рішення в умовах, коли можливе заподіяння шкоди автори­тету судової влади або її незалежності. В іншому випадку - це публікація коментаря до винесення рішення чи вироку у справі з метою здійснення тиску на свідка, суд (суддю). У Франції за неповагу до суду передбачено ув’язнення до 6 місяців та штраф у розмірі 7 500 євро.

В Естонії неповагу до суду можна висловити безпосередньо як під час судового засідання, так і поза ним. Обмовити суд також можливо як під час судового засідання (наприклад, зая­вивши, що суддя підкуплений), так і поза ним. Під висловлю­ванням неповаги до суду законодавець розуміє порушення порядку судового засідання, невиконання розпоряджень суду. Неповага до суду може насамперед виражатися в перебиванні суду, інших учасників процесу, у сторонніх розмовах, прийнятті телефонних дзвінків, сміху, репліках, жестах на адресу інших учасників процесу чи свідків тощо.

Окремо проаналізуємо відповідальність за образу конститу­ційних судів. У Конституції Австрійської Федерації 1920 року, де вперше у світовій конституційній практиці регламентується структура та повноваження Конституційного суду, норми про відповідальність за неповагу до суду чи образу суддів були відсутніми. У 1925 році був ухвалений Федеральний Закон «Про організацію і провадження Конституційного суду», переопуб- лікований Урядом у 1953 році як Закон «Про конституційний суд», у якому в § 28 встановлені санкції для учасників судового розгляду у разі вчинення ними дій, що заважають офіційній діяльності Конституційного суду. На осіб, що непристойними діями порушують правила роботи Суду, вживають образливі вислови в письмових заявах, накладається адміністративний штраф, а в разі уникнення його виплати передбачений три­денний арешт правопорушника. На осіб, які намагаються затягнути процедуру розгляду справи, дають неправдиві свід­чення, адміністративні санкції зростають утричі. Накладення штрафу не звільняє правопорушника від кримінальної відпові­дальності. Виконання постанови про накладення Конституцій­ним судом санкцій санкціонується і виконується рішеннями загальних судів.

У новітній Конституції Литви процедура притягнення до відповідальності правопорушників із числа суб'єктів конститу­ційного процесу дещо інша. Відповідно до ст. 40 Основного Закону, право накладення штрафу надане самому Конституцій­ному суду без передачі виконання загальним судам. Розширено й коло осіб, що можуть притягуватися до адміністративної від­повідальності силою Конституційного суду. До них належать:

— посадові та інші особи, які у встановлений термін та без поважних причин не виконали вимог Конституційного Суду або судді про надання документів чи матеріалів, підтвердження документів чи текстів актів або проведеного розслідування;

— свідок чи експерт, який без поважних причин не з'явився, відмовився від явки чи не повідомив про неможливість явки до Конституційного Суду чи судді;

— експерт, який без поважних причин відмовляється надава­ти висновок;

— особа, яка бере участь у судовому розгляді, після винесе­ного судом попередження продовжує брутально висловлюва­тися та ображати учасників слухання;

— особа, яка перебуває в залі судових засідань, порушує порядок чи не підкоряється вимогам голови про відновлення порядку.

За вказані діяння Конституційний Суд має право накладати штраф на громадян та представників сторін, що дорівнює офіційній середній заробітній платі, а також на посадових осіб - у розмірі до чотирьох середніх заробітних плат за кожний випадок порушення.

У демократичних спільнотах верховенство права є абсолют­ної цінністю. Воно забезпечується лише судовою владою. Повага до суду є найважливішою умовою його незалежності. Незалежність суду - фундаментальний принцип, закріплений у всіх конституціях країн ЄС, а повага до суду - це конкретна модель поведінки, що його втілює.

Отже, різноманітність правових систем, конституційних положень і підходів до розподілу гілок влади значною мірою позначаються на функціонуванні судових систем у державах- членах ЄС.