Судова влада у державах-членах ЄС та її типи

Одним із ключових міжнародно-правових документів, що заклав підвалини функціонуванню судової влади демократичної правової держави, стала Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя, ухвалена Першою світовою кон­ференцією щодо незалежності правосуддя 1983 року.

В Європейській хартії про статус суддів (1998 р.) також міс­титься ряд положень, що стосуються управлінської діяльності в судовій сфері, як-от питання відбору, призначення на посаду та підвищення по службі, соціального захисту, відповідальності суддів тощо.

Судова влада за своєю природою є державною владою, що має відповідні властивості, притаманні державній владі як виду

235

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (1983 р.). www.judges.org.ua/d5.htm.

²³⁶ Європейська хартія про статус суддів (1998). URL: kon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=994_236. публічної влади. Водночас для судової влади характерні спе­цифічні ознаки, що відрізняють її від інших гілок державної влади. Специфіка судової влади визначається особливою про­цедурою, процесуальною формою здійснення її повноважень. Крім того, вона вирізняється особливим статусом і режимом діяльності її посадових осіб - суддів, які здійснюють цю владу. Ще однією особливістю судової влади, на якій наголошують науковці, є особлива система контролю за її діяльністю, що може здійснюватися лише правовими засобами і такими, що виключають будь-яку можливість втручання у відправлення правосуддя з боку інших гілок державної влади.

Основним напрямом діяльності судової влади є розгляд спорів, що мають юридичне значення. Судова влада, на відміну від законодавчої та виконавчої, характеризується децентраліза­цією: вона здійснюється комплексом судів від низових до цент­ральних. Сукупність усіх судів держави називається юстицією, а сукупність питань їхньої компетенції - юрисдикцією. Діяльність судів зі здійснення своєї юрисдикції, тобто з вирішення право­вих спорів, називається правосуддям.

Судову владу часто йменують «третьою владою», оскільки в конституційних текстах і доктрині у переліку гілок влади, що складають систему розподілу влади, вона, зазвичай, розташо­вана за законодавчою і виконавчою. Водночас, відповідно до форми правління, взаємозалежність законодавчої та виконавчої гілок влади може бути більшою (парламентська форма прав­ління) чи меншою (президентська республіка), а судова влада за будь-якої з названих форм правління однаково відокремлена від цих гілок влади, хоча й не виключає її взаємозв’язку з ними.

Спробуємо на початку викладу навчального матеріалу в контексті визначення судової системи, що підкреслювало б її природу як інструмента судової влади, а також внутрішню єдність, узяту у взаємозв’язку з іншими системами, звернутися до класифікації судових систем країн Євросоюзу. Донедавна науковці торкалися питання типології судових систем європей­ських країн, за методологічну основу для визначення типів судових систем узявши класичний поділ правових систем, характерний для наук теорії держави і права та порівняльного правознавства, тобто виділяли романський (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія), німецький (ФРН, Австрія), англійський (Англія й Вельс) і змішаний (Нідерланди, Данія, Швеція та інші) типи судових систем^{[237] [238] [239].}

Нині дослідники дотримуються позиції французького вче­ного Жака Зіллера, який для визначення видів судових систем поділяє країни ЄС на дві категорії: країни з дуалізмом судових органів (Бельгія, Німеччина, Греція, Франція, Італія, Люксем­бург, Нідерланди, Португалія) та країни з єдністю судових орга­нів (Данія, Іспанія, Ірландія).

У самому Євросоюзі до типологізації судових систем підходять вкрай обережно і зважено. Так, Європейська комісія з ефективності правосуддя в рамках поставлених завдань так і не змогла створити єдину класифікацію судових систем держав- членів ЄС. Проте чиновники Євросоюзу зазначили, що класифі­кація судових систем можлива за низкою критеріїв, серед яких виділимо основні:

— на основі характеристик судових систем із розподілом на країни континентального і загального права, країни перехідного періоду і країни зі старими судовими традиціями;

— за географічним принципом з урахуванням розміру території і кількості населення;

— за економічними критеріями з поділом на зони євро або

239 поза межами євро.

Попри те, що вітчизняні та європейські конституціоналісти не виробили спільних критеріїв для єдиної класифікації судових

систем держав-членів ЄС, схиляємося до можливості засто­сування класичної моделі типологізації правових систем.

Поділяємо авторитетну думку українських дослідників В. Кириченка та О. Куракіна, які виокремлюють окремі ознаки англійської і романо-германської моделі, що можна застосувати для характеристики судових систем держав-членів ЄС. Основ­ними ознаками англійської моделі судової системи, на їхнє переконання, є:

— історична прихильність загальному праву, визнання пра- вотворчої ролі суду і судового прецедента як джерела права;

— особливий статус суду, що склався історично, виражається в незалежності від корони, парламенту та уряду;

— вироблення процесуальних форм судового слідства, насамперед судової практики, з наступним можливим, але не обов’язковим, затвердженням на законодавчому рівні;

— виняткова повага до рішень судів першої інстанції, відсут­ність традиції звернення по всій судовій ієрархії з апеляціями та/або касаціями;

— звернення до вищих судових інстанції лише з питань застосування права;

— максимальна змагальність, у процесі якої суд здебільшого стежить за дотриманням правових норм;

— широке використання інститутів присяжних засідателів і мирових суддів;

— панівна практика виборності суддів.

Після виходу Британії зі складу Європейського Союзу 31 січня 2020 року в його складі не залишилося жодної держави з класичними ознаками належності до англійської судової сис­теми.

До основних ознак романської моделі судової системи (Фран­ція, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія), які виокремлює консти­туціоналіст Л. Москвич, належать:

— унітарність судової влади (хоча допускається самостій­ність національних систем);

240

Кириченко В. М., Куракін О. П. Порівняльне конституційне право: модульний курс : навч. посіб. Київ : Центр учбової літ-ри, 2012. С. 211. 256 с.

240

Москвич Л. М. Типологія судових систем. URL: tipologiya-sudebnyh-sistem.pdf.

—особливий статус суду;

—звернення до вищих судів лише з питань застосування права;

—наявність конституційних судів і спеціалізованих судів;

—адміністративно-судовий і квазісудовий варіанти адмініст­ративної юстиції;

—певна структура судів загальної юрисдикції, що визнача­ється на підставі поділу кримінальних і цивільних справ та специфіки процесу;

—відсутність ювенальних та адміністративних судів;

—значна кількість квазісудів.

Для германського типу судової системи (Німеччина, Австрія) властиво:

—так званий судовий варіант адміністративної юстиції;

—два рівні цієї системи (федеральний і земельний), у тому числі й у системі конституційного правосуддя;

—множинність самостійних судових підсистем;

—відсутність поділу судів загальної юрисдикції першої інстанції на кримінальні і цивільні;

—чітке визначення юрисдикції всіх судів;

—відсутність квазісудових установ та інституту мирових суддів;

—використовується традиційний суд шеффенів.

Особливістю судових систем романського і германського типів є множинність вищих судів, більшість із яких є вершиною автономних судових пірамід. Наприклад, у Франції діють три верховні суди - Верховний загальної юрисдикції, Верховний адміністративний і Верховний конституційний. У Німеччині є шість верховних судів, у тому числі п'ять галузевих: Федераль­ний Верховний, Федеральний адміністративний, Федеральний з трудових спорів, Федеральний соціальний, Федеральний фінан­совий і Федеральний конституційний.

У державах-членах ЄС діє і тип судових систем, який нази­вають змішаним (конвергентним). Він містить сукупність ознак, що склалися на основі місцевих джерел права та широкого запозичення елементів правових систем романо-германського й англійського типу.

До держав, що поєднують у собі елементи всіх вищевказаних систем, належать Нідерланди, Данія, Швеція, Фінляндія, Греція та деякі інші. Варіанти співвідношення елементів основних ти­пів судових систем у них відрізняються, що ускладнює прове­дення узагальнення їхніх спільних рис. Так, з одного боку, Ірландія тяжіє до англійської судової системи, адже країна нале­жить до системи загального права, важливим джерелом права якої є судові прецеденти. Відповідно до доктрини прецеденту, або stare decisis, суд повинен керуватися попередніми судовими рішеннями, передусім рішеннями судів вищої інстанції. З друго­го боку, ірландська судова система має у своєму складі засно­ваний у 2014 році за підсумками референдуму щодо внесення поправок до Конституції апеляційний суд. Він розглядає апеля­ції на рішення Високого суду в цивільних справах. Відповідно до Закону «Про Апеляційний суд» 2014 року, він був також наділений апеляційною юрисдикцією, яка раніше здійснювалася Апеляційним судом у кримінальних справах.

Крім того, судова система Ірландії складається з судів п'яти рівнів у порядку зростання: районний суд, окружний суд, Висо­кий суд, Апеляційний суд та Верховний суд. Районні та окружні суди є судами обмеженої та місцевої юрисдикції. Верховний суд, Апеляційний суд і Високий суд вважаються найвищими судовими інстанціями. Якщо Високий суд засідає як криміналь­ний суд, він називається Центральним кримінальним судом²⁴.

Common core document forming part of the reports of States parties Ireland [Received on:

23 September 2019]. Znternational Human Rights Instruments. United Nations. file:///C:/Users/pp240/Downloads/G1933673.pdf.

Множинність судів, а також наявність апеляційних інстанцій не дає вагомих підстав ірландську судову систему ототожнюва­ти з англійським типом судових систем. Для Данії притаманний унітарний принцип побудови судової системи. Наявність розгалуженої підсистеми спеціалізованих судів не змінює встановлений принцип підпорядкування єдиному вищому суду.

У Фінляндії, навпаки, застосовується романський тип судової системи - дуалізм судової влади, тобто вона поділена на дві незалежні категорії: суди загальної юрисдикції та шість регіо­нальних адміністративних судів, а на автономних Аландських островах функціонує Адміністративний суд Аландських остро­вів. Крім того, у Фінляндії існує п'ять апеляційних судів^{[240] [241].}

Судова система Швеції також має суди загальної юрисдикції й адміністративні суди, однак у ній відсутні конституційні суди (англійський тип). Ось чому, як вважає вітчизняний дослідник Л. Москвич, при аналізуванні судових систем змішаного типу доцільно розглядати судовий устрій конкретної країни.

Високий рівень розвитку громадянського суспільства зумов­лює існування квазісудових установ, до яких належать органи, здатні вирішити суперечки через задіяння спеціально уповнова­жених осіб, які можуть не бути не лише професійними суддями, а й не мати юридичної освіти, так і суддів-професіоналів. Існує певна розгалуженість спеціальних органів, які відносять до су­дової системи країни: органи виконавчої влади, що займаються судовою діяльністю (наприклад, Державна рада - вища інстан­ція адміністративних трибуналів у Франції); органи, які забезпе­чують єдність судової системи (наприклад, у Франції - Трибу­нал із конфліктів, у Німеччині - Загальний сенат); особливі політичні органи (Високий суд Правосуддя і Палата Правосуддя Республіки у Франції), канцлер юстиції та його апарат у Швеції; Рада з апеляцій у Данії.

Унікальне злиття елементів усіх основних типів судових систем можна виявити в судовій системі Нідерландів: елементи романського типу - це чотирирівнева система судів, триінстан- ційна судова процедура з касацією, наявність адміністративної юстиції; Служба публічного обвинувачення; елементи німецько­го типу - це структура першої інстанції, наявність громадських і приватних дисциплінарних судів, колегіальність, відсутність суду присяжних; англійський тип представлений такими ознака­ми, як-от включення до юрисдикції судів першої інстанції роз­гляду адміністративних, трудових спорів, справи неповнолітніх; відсутність конституційних судів; велика кількість квазісудових органів; атторнейська служба; наявність єдиного Верховного суду.

Порівняльний аналіз судових систем держав-членів ЄС засві­дчує, що вони множинні, багатоальтернативні, характеризу­ються розмаїттям інструментів здійснення правосуддя. Крім того, судові системи мають властивості адаптивності при збере­ження своєї самобутності.

Попри відмінності і специфіку судових систем держав-членів ЄС (національних систем правосуддя держав-членів ЄС), простежується виразна тенденція до зближення судових моде­лей країн спільноти.

2.