Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і не­відкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п ’ятнадирти днів після отриман­ня закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюд­нює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульо­ваними пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Уразі якщо Президент України протягом встановленого стро­ку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її кон­ституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписа­ти та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Поняття «закон» (lex) у власному юридичному значенні — це акт, прийнятий в особливому порядку загальнонаціональним представницьким органом законодавчої влади або безпосередньо народом шляхом референдуму, який регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Згідно з підходом, виробленим світовою практикою, основна законотворча діяльність покладається, як правило, виключно на парламент. Разом із тим у низці держав (наприклад, у Бельгії, Великобританії, Данії, Індії, Ірландії, Ісландії, Нідерландах, Нор­вегії, Фінляндії, Швеції та ін.) закріплена конституційна форму­ла, згідно з якою «законодавча влада» здійснюється спільно пар­ламентом і главою держави. Правотворчі повноваження глави держави в доктрині та зарубіжній конституційній практиці ви­являються в тому, що цій найвищій посадовій особі надаються: 1) право законодавчої ініціативи; 2) право санкціонування (схвален­ня, затвердження) прийнятого парламентом законопроекту; 3) право промульгації закону. При цьому зазначимо, що як право санкціонування, так і право промульгації у більшості випадків не зводиться до чистої формальності.

Аналіз сучасного стану розглядуваної проблеми в Україні не дає підстав для оптимістичних поглядів. Зокрема, параметри компетенції на різних етапах правотворчої діяльності залиша­ються недостатньо визначеними, розмитими. Між владними структурами йде прихована боротьба за правотворчі повнова­ження. Принцип компетентності підмінюється «принципом» самоуправного корегування чинного законодавства. Теоретичні засади правотворчої праксеології (з урахуванням світового до­свіду) не розроблені. Правозастосувачу іноді важко розібратися, чим відрізняється той чи інший закон від тієї чи іншої постанови законодавчого органу, від указу Президента, урядової постанови. Закон у таких умовах втрачає свій регулятивний потенціал. На жаль, ця проблема не знаходить свого вирішення і в теоретичних дослідженнях. Із таких позицій деякі моменти, пов’язані з тлума­ченням частини першої коментованої статті, вимагають додатко­вих пояснень.

Докладно конкретні юридичні дії Голови Верховної Ради України, пов’язані з підписанням закону і направленням його Президентові України, визначені у статтях 130 і 131 Регламенту Верховної Ради України від 10 лютого 2010 р. (із внесеними зміна­ми станом на 18.11.2010 р.). Ця процедура складається з кількох стадій. На першій стадії, яка полягає у підготовці тексту для під­писання Головою Верховної Ради України, Регламент передбачає, що текст закону, прийнятий Верховною Радою, не пізніш яку де­сятиденний строк оформляється головним комітетом, візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету чи особами, які виконують їх обов’язки, керівником юридичного підрозділу та керівником підрозділу, на який в установленому по­рядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верхов­ної Ради України прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпис Голові Верховної Ради України. Якщо текст закону за­візований із зауваженнями, вони разом із текстом закону пода­ються Голові Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України підписує поданий на підпис закон не раніше двох і не пізніше п’яти днів з дня його подання.

У разі виявлення в поданому на підпис тексті закону редак­ційних неточностей або явних неузгодженостей між його поло­женнями Голова Верховної Ради України може внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо усунення таких неточностей чи неузгодженостей. Питання щодо усунення неузгодженостей чи редакційних неточностей у прийнятому законі розглядається Верховною Радою без попереднього включення його до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради в день внесення його Головою Верховної Ради України, якщо попередньо народні депутати отримали необхідні документи для розгляду цього пи­тання та прийняття рішення.

Під час розгляду пропозицій щодо усунення неузгодженостей чи неточностей головуючий на пленарному засіданні доповідає про суть питання. Обговорення та голосування кожної із внесених Головою Верховної Ради України пропозицій відбувається в по­рядку голосування пропозицій і поправок. Пропозиції, внесені Головою Верховної Ради України, не підтримані більшістю голо­сів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, вважаються відхиленими. Якщо Верховна Рада прийняла хоча б одну з пропозицій, внесених Головою Верховної Ради Укра­їни, головний комітет за участю юридичного та редакційного підрозділів Апарату Верховної Ради протягом трьох днів готує і подає на підпис уточнений текст закону.

У разі відхилення Верховною Радою всіх пропозицій Голови Верховної Ради України він зобов’язаний у той же день підписати раніше поданий йому для підпису текст закону.

Для забезпечення термінового направлення закону главі дер­жави відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради Укра­їни від 25 березня 2002 р.

Одночасно й паралельно з діями Верховної Ради відповідні практичні заходи вживаються з боку Адміністрації Президента України. Згідно з розпорядженням Президента України «Про порядок проведення експертизи і підготовки на підпис Президен­тові України законів України» від ЗО травня 1997 р. № 221/97-рп Служба постійного представника Президента України у Верховній Раді України наступного дня після прийняття Закону України подає заступникові глави Адміністрації Президента України з правових питань дані про прийнятий Закон, доводить до його відома інфор­мацію про доповідача, який представляв цей Закон на пленарному засіданні Верховної Ради України, про особливості обговорення проекту, на які слід звернути увагу під час опрацювання Закону перед поданням його на підпис. Закон України, що офіційно на­дійшов на підпис, у той самий день доповідається главі Адміністра­ції Президента України, і його копія надсилається до Кабінету Міністрів України для вивчення й візування. За дорученням глави Адміністрації Президента України Закон України передається для експертизи до Державно-правового управління та іншого підроз­ділу Адміністрації, до компетенції якого належать питання, що регулюються цим Законом.

Частина 2 коментованої статті визначає обов’язкові дії Пре­зидента України після отримання закону. Конституційна норма встановлює п’ятнадцятиденний строк, протягом якого Президент має визначити подальшу долю закону. Цей строк необхідний для того, щоб глава держави та його апарат могли ретельно проаналі­зувати закон, провести необхідні консультації, юридичну експер­тизу, залучаючи до цього вчених і фахівців.

Докладно процедуру проведення експертизи закону, що на­дійшов на підпис Президентові України, в Адміністрації Президен­та регламентується вищевказаним Розпорядженням Президента України, а в Кабінеті Міністрів України — Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р.

Відповідальний центральний орган виконавчої влади подає Кабінетові Міністрів узагальнені зауваження і пропозиції не піз­ніше ніж за 48 годин до закінчення семиденного строку, якщо інший строк не визначено в супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів.

За результатами розгляду Прем’єр-міністром зауважень і про­позицій щодо закону позиція Кабінету Міністрів доводиться до відома Адміністрації Президента України листом.

Одночасно Державно-правове управління Адміністрації Пре­зидента України здійснює правову експертизу закону, перевіряє відповідність його положень Конституції, іншим законам Украї­ни, узагальнює пропозиції і зауваження, висловлені Кабінетом Міністрів України, структурними підрозділами президентського апарату та готує остаточний текст пропозицій і зауважень до За­кону Пропозиції і зауваження візуються Керівником Державно- правового управління і разом з проектом листа до Верховної Ради України передаються до Управління документального забезпечен­ня та інформатизації Адміністрації Президента України для допо­віді Главі Адміністрації. Про підготовлені пропозиції і зауваження до Закону повідомляється Постійному представникові Президен­та України у Верховній Раді України.

У разі коли зауважень до Закону немає, оригінал Закону ві­зується Главою Адміністрації Президента України, заступником Глави Адміністрації з правових питань, Керівником Державно- правового управління і разом з копією Закону, завізованою Прем’єр-міністром України, Міністром юстиції України й міні­стром, до компетенції якого належать питання, що регулюються цим Законом, передається на підпис Президентові України.

Норми, що містяться в ч. 2 коментованої статті, передбачають два варіанти дій глави держави після отримання закону від Верхов­ної Ради України на підпис. Насамперед він може підписати отри­маний закон. Навряд чи це можна розглядати як затвердження закону главою держави (про таке право в конституціях не гово­риться). В іншому випадку Президент України може відмовитися від підписання закону, повернувши його до парламенту, скорис­тавшись тим самим правом відкладального вето (термін «вето» використовується у вищеназваних нормативних актах Прези­дента і Кабінету Міністрів України). Використання цього права в доктрині конституційного права розглядається як один з еле­ментів системи стримувань і противаг, необхідних для реалізації принципу поділу влади. Використання цього права є досить силь­ним та ефективним засобом впливу на парламентську діяльність (в минулому Президент України неодноразово користувався цим правом: у 1998—2002 рр., наприклад, вето застосовувалося стосов­но 49 законів).

При цьому Конституція України не закріплює переліку підстав повернення Президентом закону для повторного розгляду Верхов­ною Радою України, зазначаючи лише про можливість такого повернення тільки разом із вмотивованими і сформульованими главою держави пропозиціями. Тобто в разі відхилення закону Президент України повинен повернути його до парламенту, а та­кож викласти і направити до Верховної Ради свої зауваження та пропозиції, які можуть стосуватися закону в цілому або його окре­мих розділів, підрозділів, статей. Отже, мотиви відмови глави дер­жави від підписання закону можуть бути різні — наприклад, супе­речність прийнятого закону Конституції України з точки зору Пре­зидента, можливість обмеження даним законом прав і свобод людини і громадянина, можливість негативно вплинути на обороноздат­ність, стан національної безпеки України, на взаємовідносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права і т. п.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що в разі непо­вернення Президентом України протягом п’ятнадцятиденного строку закону для повторного розгляду Верховною Радою Украї­ни він вважається схваленим главою держави і тому має бути під­писаний та офіційно оприлюднений. Це вже є його обов’язком.

При цьому Конституційний Суд України у своєму рішенні від 7 липня 1998 р. № 11-рп / 98 (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) визначив, що перебіг п’ятнадцятиденного строку, передбаченого ч. 2, а також десятиденного строку, передбаченого ч. 4 коментованої статті, слід обчислювати в календарних днях. Указані строки починаються з наступного дня після отримання закону Президентом України. Якщо закінчення п’ятнадцятиденного строку, передбаченого ч. 2 коментованої статті, а також десятиденного строку, передбаченого ч. 4 статті, припадає на вихідний або святковий день, то днем за­кінчення цього строку є наступний робочий день.

У частині 4 коментованої статті містяться норми, що регла­ментують дії Верховної Ради України і Президента України під час повторного розгляду закону. Докладно повторний розгляд Верхов­ною Радою України законів, повернених Президентом України, визначається Регламентом (гл. 23).

У разі якщо Президент України застосував право вето щодо прийнятого Верховною Радою закону і у визначений ч. 2 ст. 94 Конституції України строк повернув закон до Верховної Ради зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, на­слідком цього є скасування результатів голосування за закон у цілому і відкриття процедури його повторного розгляду у Верхов­ній Раді. Регламент встановлює такий порядок:

— пропозиції Президента України до поверненого ним закону розглядаються на пленарному засіданні Верховної Ради в поряд­ку голосування за пропозиції і поправки;

— розгляд пропозицій Президента України починається з до­повіді цих пропозицій посадовою особою, визначеною Президен­том України. Після доповіді заслуховується співдоповідь головно­го комітету. Доповідач та співдоповідач відповідають на запитан­ня народних депутатів;

— голосування за пропозиції, запропоновані Президентом України;

— у разі якщо Президент України пропонує відхилити при­йнятий закон, голосування проводиться щодо відхилення закону в цілому. Якщо пропозиція про відхилення закону в цілому під­тримана більшістю голосів народних депутатів від конституцій­ного складу Верховної Ради, закон вважається відхиленим;

— у випадку якщо пропозиція Президента України про від­хилення закону в цілому не підтримана Верховною Радою, голо­сування проводиться щодо повторного прийняття закону в ціло­му (долання вето) і він вважається прийнятим у цілому, якщо на його підтримку отримано не менше двох третин голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, після чого закон підписується Головою Верховної Ради України і направля­ється на підпис Президенту України. За таких умов Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Частина 5 коментованої статті встановлює норму, що визначає момент набуття чинності законом, відповідно до якої через десять днів з дня офіційного оприлюднення закону цей акт набирає чинності, якщо інше не передбачено самим законом. Тобто перед­бачається виняток із загального правила набуття законом чиннос­ті, коли цим актом встановлюється якийсь інший варіант вступу в силу (наприклад, указана календарна дата, з якої закон набуває чинності, або передбачене настання інших обставин, з якими пов’язується набуття чинності), але при цьому чітко закріплено, що в будь-якому випадку закон не може набрати чинності раніше дня його опублікування.

Коментована стаття містить два взаємопов’язані терміни — «оприлюднення» і «опублікування». Оприлюднення закону озна­чає офіційне доведення його до відома населення, яке може про­водитися за допомогою різних засобів — шляхом опублікування, обнародування по телебаченню, радіо, передачі по каналах зв’язку, безпосереднього направлення виконавцям та зацікавленим суб’єктам і т. п. Опублікування — це один із сучасних засобів ого­лошення закону, акт його офіціалізації і надання публічного ха­рактеру

Регламент встановлює, що підписані Президентом України закони публікуються в газеті «Голос України» та у Відомостях Верховної Ради України. Публікація законів у цих друкованих виданнях вважається офіційною. В Указі Президента України від 10.06.1997 р. встановлено, що закони України у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в таких офіційних друкованих виданнях, яки­ми є «Офіційний вісник України», «Урядовий кур’єр», «Голос України», «Відомості Верховної Ради України».