Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженогорозподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визнача­ються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Коментована стаття розглядає принципи формування бю­джетної системи України.

Без бюджету не може існувати держава і органи місцевого само­врядування, оскільки без фінансового опосередкування не можна виконати функції щодо соціально-економічного розвитку, забез­печення оборони й безпеки країни, правопорядку, виконати управ­лінське рішення в будь-якій іншій сфері державного життя.

При формуванні й виконанні державного та місцевих бюдже­тів реалізується загальний (публічний) фінансовий інтерес дер­жави, області, району, села, селища. У бюджетах концентрується значна частина фінансових ресурсів держави й органів місцевого самоврядування. Бюджетний кодекс визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпе­чення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (ст. 2 Бюджетного кодексу України). Слід зазначити, що цей основний фінансовий план держави або певної території обов’язково затвер­джується актом органу, який приймає бюджет. Право на затвер­дження бюджету своєї території є виключним правом органу за­конодавчої влади або представницького органу місцевого само­врядування, оскільки ці органи втілюють загальний (публічний) фінансовий інтерес. Частина 2 ст. 92 Конституції України визна­чає, що Державний бюджет України і бюджетна система встанов­люються законами. Державний бюджет України щороку затвер­джується Верховною Радою України, а бюджетна система та її принципи встановлені на підставі Конституції України Бюджет­ним кодексом України від 8 липня 2010 р.

Закон «Про Державний бюджет України» затверджує план утворення і використання загальнодержавного фонду коштів, тобто бюджет можна розглядати як централізований фонд коштів держави, причому кожна адміністративно-територіальна одини­ця має свій централізований фонд коштів — місцевий бюджет. У Законі про Державний бюджет або рішенні ради про місцевий бюджет органом держави або місцевого самоврядування встанов­люється завдання досягнути певних наслідків — протягом бюджет­ного року мобілізувати затверджену Верховною Радою України суму доходів (не менше ніж затверджено) та використати суму коштів (не більше ніж затверджено) для безперебійного функці­онування суспільства.

Джерела доходів та склад видатків установлені Бюджетною класифікацією, а порядок надходження доходів і їх витрачання визначається чинним фінансовим законодавством. Протягом року передбачені актом про бюджет (законом або рішенням місцевої ради) доходи повинні планомірно надходити до бюджету і відпо­відно до їх надходження використовуватися для виконання функ­цій держави в цілому й органів місцевого самоврядування в адміні­стративно-територіальних одиницях, які виражають публічний фінансовий інтерес і надають послуги фізичним та юридичним особам. Якщо вони не мають у розпорядженні фонду коштів у ви­гляді бюджету, вони не зможуть виконувати свої функції, тому кожна держава має свій бюджетний устрій і бюджетну систему, побудовану на принципах, закріплених законодавством.

Під бюджетним устроєм держави розуміють організацію бю­джетної системи і принципи її побудови. Бюджетний устрій ви­значається державним устроєм. Україна — унітарна держава, тому бюджетна система складається з двох рівнів — державного й міс­цевих бюджетів, причому кожна адміністративно-територіальна одиниця повинна мати свій бюджет.

Стаття 5 Бюджетного кодексу України встановила, що бю­джетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетна система України визначається як сукупність державного та місцевих бюджетів, побудована з ура­хуванням економічних відносин, державного й адміністративно- територіального устроїв і врегульована нормами права (ст.

Для можливості розрахунків мінімальних соціальних і фінан­сових норм бюджетного забезпечення громадян, для аналізу і про­гнозування економічного й соціального розвитку держави скла­даються зведені (консолідовані) бюджети на рівні держави, Авто­номної Республіки Крим, області, району. Відповідно до ст. 6 Бюджетного кодексу України зведений бюджет є сукупністю по­казників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогно­зування економічного і соціального розвитку держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету Укра­їни, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Авто­номної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюдже­тів міст республіканського значення. Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведені показники бю­джетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області. Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бю­джетів цього району. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу У разі коли місту або району в місті підпо­рядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл. Зведені бюджети не затверджуються. У них відображаються наслідки проведення фінансової політики й умови збалансова­ності доходів і видатків бюджетів.

У статті 7 Бюджетного кодексу України сформульовані принципи побудови та функціонування бюджетної системи держави: єдність; збалансованість; самостійність; повнота; об­ґрунтованість; ефективність; субсидіарність; цільове викорис­тання бюджетних коштів; справедливість і неупередженість; публічність та прозорість; відповідальність учасників бюджет­ного процесу.

Принцип єдності означає єдність правової бази, грошової системи, бюджетної класифікації, принципів бюджетного про­цесу, форм бюджетної документації, єдиного порядку фінансу­вання видатків з усіх ланок бюджетної системи України.

Принцип збалансованості означає, що обсяг передбачених бюджетних видатків, які визначають повноваження на здійснен­ня витрат бюджетних коштів, повинен відповідати обсягу доходів бюджету на бюджетний період.

Принцип самостійності передбачає, що бюджет затверджу­ється законодавчим (Верховною Радою України) або представ­ницьким органом місцевого самоврядування. Кожна ланка бю­джетної системи має визначені законодавством дохідні джерела, а органи державної влади й місцевого самоврядування самостійно визначають напрями витрачання коштів свого бюджету.

Принцип повноти вимагає включення всіх надходжень і ви­трат бюджетів до складу відповідних бюджетів.

Принцип обґрунтованості передбачає формування бюджету на реалістичних макропоказниках макроекономічного й соціаль­ного розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і ви­трат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених ме­тодик та правил.

Принцип ефективності та результативності обумовлює при складанні та виконанні бюджетів усіма учасниками бюджетного процесу досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самовря­дуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату за умови використання визначеного бюджетом обсягу коштів.

Принцип субсидіарності (зиЬзісІіагіиз — резервний, допоміж­ний) передбачає розподіл видатків між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами так, щоб суспіль­ні послуги надавалися при максимально можливому наближенні до їхнього безпосереднього споживача.

Принцип цільового використання коштів визначає виділення коштів у розпорядження одержувачів і з визначенням скерова­ності їх на фінансування конкретної мети.

Принцип справедливості і неупередженості передбачає по­будову бюджетної системи на засадах справедливого і неупере- дженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами.

Принцип публічності та прозорості означає, що бюджети всіх ланок бюджетної системи України затверджуються відповідними радами. Ними ж приймаються звіти про виконання бюджетів. Акти про бюджети оприлюднюються для відома всіх юридичних і фізичних осіб.

Прозорість бюджету означає, що дані, вміщені в статтях бю­джету на поточний рік, повинні показати, звідки і скільки буде надходити доходів, як вони перерозподілятимуться і на що ви­трачатимуться, тобто будь-який громадянин України як платник податків може із закону про Державний бюджет зробити висновок, як витрачаються його кошти, внесені до бюджету. На жаль, тепер із закону про Державний бюджет таких деталей не можна з’ясувати, оскільки законодавець відсилає громадян до доповнень до бю­джету, які є його невід’ємною частиною. Ці доповнення в засобах масової інформації не публікуються, а офіційні видання до відома широкого читача не доводяться.

Конституція України встановлює, що будь-які видатки дер­жави на загальні потреби, розмір та їх цільове спрямування ви­значаються виключно законами про Державний бюджет України. Те саме можна сказати і про видатки органів місцевого самовря­дування, які визначаються рішеннями місцевих рад про відповід­ні бюджети.

Стаття 24 Бюджетного кодексу України передбачає існування в державному бюджеті та місцевих бюджетах резервних фондів. Розмір резервного фонду не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Резерв­ний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути перед­бачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про виділення коштів з резервних фондів відповідних бюджетів приймається Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місце­вими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування. Ці органи щомісяця звітують відпо­відно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим та місцевими радами про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

Держава прагне збалансованості бюджету України, тобто на­магається складати проект і затверджувати так, щоб першочерго­ві витрати, заплановані в бюджеті, можна було покрити за рахунок запланованих доходів. Не завжди це можливо, але небагато держав світу мають бюджети без дефіциту. Добре, коли держава прагне збалансованості і знає, як боротися з дефіцитом. Стаття 14 Бюджет­ного кодексу України встановила, що прийняття Державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевого бю­джету на відповідний бюджетний період із дефіцитом дозволя­ється в разі наявності обґрунтованих джерел фінансування де­фіциту.

Бюджетний кодекс України визначив джерела фінансування дефіциту бюджетів — державні внутрішні й зовнішні запозичення. Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визна­чених законом про Державний бюджет України, однак запозичен­ня не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необ­хідно для збереження загальної економічної рівноваги в країні.

Одним із принципів бюджетної системи України є публіч­ність, тому Конституція вимагає оприлюднення регулярних звітів про доходи та видатки Державного бюджету України. У зв’язку з цим повідомлення про хід виконання дохідної і видаткової частин Державного бюджету регулярно публікуються у засобах масової інформації.