Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масш­табу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком дер­жави.

Утворення і розвиток суверенної Української держави не­можливі без розробки та здійснення багатопланової і цілеспря­мованої системи захисту її національної безпеки та складової останньої — екологічної безпеки.

Концепція (основи державної політики) національної без­пеки України, схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р., визначає екологічну сферу як складову націо­нальної безпеки України та виділяє такі основні напрями її функ­ціонування:

а) впровадження і контроль за додержанням науково обґрун­тованих нормативів природокористування та охорони довкілля;

б) контроль за станом навколишнього природного середови­ща, виявлення та усунення загроз для здоров’я населення, своє­часне попередження громадян України у разі небезпеки;

в) зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

г) впровадження у виробництво екологічно безпечних техно­логій;

ґ) реалізація заходів щодо зниження впливу наслідків Чорно­бильської катастрофи;

д) недопущення неконтрольованого ввезення в Україну еко­логічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Подальший розвиток правового забезпечення екологічної безпеки відображено у постанові Верховної Ради України від 5 березня 1998 р.

Розв’язанню проблем техногенно-екологічної безпеки при­свячено розділ зазначеної постанови «Стратегія і тактика гармо­нійного розвитку виробничого та природоресурсного потенціалу». Серед необхідних для цього заходів у постанові передбачено: здійснення перебудови середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх науко­вих досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвід­ходних та екологічно безпечних технологічних процесів; застосу­вання відновлюваних джерел енергії, розв’язання проблем зне­шкодження і використання всіх видів відходів; налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідницькими роботами із створення об’єктів штучного походження, їх проек­тування, будівництва та фінансування з метою управління техно­генними навантаженнями, раціонального використання природ­них ресурсів і розміщення продуктивних сил; проведення класи­фікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних на­вантажень; розробка методології визначення ступеня екологічно­го ризику для довкілля, обумовленого техногенними об’єктами; проведення досліджень з метою створення системи моделей мо- ніторингового контролю за об’єктами спостережень у промисло­вості, енергетиці, будівництві, на транспорті і в сільському гос­подарстві.

У Законі України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навко­лишнього природного середовища» зазначено, що охорона до­вкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпе­чення екологічної безпеки життєдіяльності людини — невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

Екологічна безпека є складовою глобальної та національної безпеки і становить собою стан захищеності довкілля від пору­шення його екологічної рівноваги. Мета забезпечення екологічної безпеки — підвищення захищеності особистості в умовах погли­бленої екологічної кризи та посилення негативного впливу тех­ногенної діяльності на навколишнє середовище.

Екологічна безпека забезпечується системою організаційно- правових, економічних, санітарно-гігієнічних та інших захо­дів,система яких передбачена нормативно-правовими актами екологічного та інших галузей законодавства України. Серед них такі: екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівни­цтва, реконструкції, введення у дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів; охорона навколишнього природного середовища при застосуванні заходів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів; охо­рона навколишнього природного середовища від неконтрольова­ного та шкідливого біологічного впливу; охорона навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іо­нізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення; охорона навколишнього природно­го середовища від забруднення виробничими, побутовими та ін­шими відходами; екологічна безпека транспортних засобів; до­тримання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем; ви­моги екологічної безпеки щодо військових оборонних об’єктів та військової діяльності; екологічні вимоги при розміщенні і розви­тку населених пунктів.

Відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екологічної безпеки є Міністерство екології та природних ресурсів України.

Важливим обов’язком держави, передбаченим у коментованій статті, є підтримання екологічної рівноваги на території України. Екологічна рівновага в юридичній літературі розглядається як об’єктивна категорія, що характеризує відносну сталість видового складу живих організмів, їх чисельність, продуктивність, розподіл у просторі, сезонні зміни, біотичний кругообіг речовин та інших біологічних процесів у будь-яких природних співтовариствах. Зміст екологічної рівноваги становить сталість і замкнутість біотичного кругообігу речовин. Без знання складних та взаємозалежних меха­нізмів екологічної рівноваги неможливі раціональне природоко­ристування, прогнозування господарської діяльності та збережен­ня довкілля у придатному для життя стані. У зв’язку з наведеним держава встановлює певні застереження в економічній сфері з ме­тою збереження екологічної рівноваги, поліпшення якості життя, раціонального використання природних ресурсів.

Важливим напрямом державного регулювання відносин у сфері встановлення екологічної рівноваги є раціональне, об­межене користування природними ресурсами. Його метою є за­доволення матеріальних потреб суспільства за рахунок наявних і відтворюваних природних ресурсів, визначення найефективні­шого, економічно вигідного їх використання без заподіяння шко­ди життєво важливим інтересам людей.

Серед державних засобів забезпечення екологічної рівноваги необхідно виділити: встановлення дозвільного порядку надання права на природокористування; наявність еколого-правових при­писів, які містять обмеження на природокористування та зобо­в’язання щодо здійснення заходів по відтворенню природних ресурсів, їх раціональному використанню та ресурсозбереженню в технологічних процесах; створення засад економічного механіз­му управління природокористуванням; впровадження моніторин­гу навколишнього природного середовища як засобу інформацій­ної та аналітичної підтримки державних рішень екологічної спря­мованості; врегулювання питань екологічної стандартизації та нормування, ведення природоресурсових кадастрів і обліку в да­ній сфері та ін.

Відсутність забезпечення екологічної безпеки та порушення екологічної рівноваги призводять до виникнення екологічних ка­тастроф.

Зміцнення здоров’я населення, продовження активного дов­голіття і тривалості життя людей, подолання демографічної кри­зи мають для країни пріоритетне значення. Збереження генофон­ду Українського народу викликано перш за все незадовільною екологічною ситуацією, ускладненою наслідками Чорнобильської катастрофи, погіршеним станом здоров’я населення, критичною демографічною ситуацією, зниженням рівня якості життя біль­шості громадян.

Виконання державою обов’язку щодо збереження генофонду Українського народу потребує: поетапного збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров’я, їх ефективного викорис­тання; забезпечення санітарного та епідеміологічного благопо­луччя населення; переорієнтації охорони здоров’я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров’я людини, що пов’язані із забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля; створення умов для формування та стимулю­вання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного ви­ховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; поси­лення боротьби із шкідливими звичками; розвитку фізичної куль­тури та спорту; забезпечення раціонального збалансованого хар­чування населення; здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смерт­ності, збереження та зміцнення репродуктивного здоров’я насе­лення, а також соціальної підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку; забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з наро­дження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання та навчання; запровадження ефективної системи ба­гатоканального фінансування сфери охорони здоров’я; інтенсив­ного розвитку медичної та фармацевтичної промисловості.

Для реалізації зазначених положень Верховною Радою Укра­їни було прийнято Закон України від 21 грудня 2010 р. «Про осно­вні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року». Відповідно до цього закону метою націо­нальної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтегра­ції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження еко­логічно збалансованої системи природокористування та збере­ження природних екосистем.

Основними принципами національної екологічної політики є: посилення ролі екологічного управління в системі державного управління України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), яка зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку; врахування еколо­гічних наслідків під час прийняття управлінських рішень, при розробленні документів, які містять політичні та/або програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку; міжсекторальне партнерство та залучення за­цікавлених сторін; запобігання надзвичайним ситуаціям природ­ного і техногенного характеру; забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи; відповідальність нинішнього покоління за збереження довкілля на благо прийдеш­ніх поколінь; участь громадськості та суб’єктів господарювання у формуванні та реалізації екологічної політики, а також урахуван­ня їхніх пропозицій при вдосконаленні природоохоронного зако­нодавства; невідворотність відповідальності за порушення законо­давства про охорону навколишнього природного середовища; відповідальність органів виконавчої влади за доступність, своєчас­ність і достовірність екологічної інформації, державна підтримка та стимулювання вітчизняних суб’єктів господарювання, які здій­снюють модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Виконання положень Основних засад спрямовано на реалі­зацію положень коментованої статті і дасть змогу: поліпшити стан навколишнього природного середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення, з урахуванням європейських стандар­тів якості навколишнього природного середовища; постійно зменшувати та поступово ліквідувати залежність між економічним зростанням та погіршенням стану навколишнього природного середовища; створити ефективну систему інформування населен­ня з питань охорони довкілля та підвищити рівень екологічної свідомості громадян України; створити систему екологічно зба­лансованого використання природних ресурсів; забезпечити пере­хід до системи інтегрованого екологічного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та розвиток природоохоронної складової в галузях економіки; вдосконалити державну систему моніторингу навколишнього природного сере­довища та систему інформаційного забезпечення процесу при­йняття управлінських рішень.