Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на за­садах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Стаття проголошує одним із основоположних принципів життєдіяльності українського суспільства політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність. Термін багатоманітність є сино­німом більш поширеного у світі — плюралізм, який походить від лат. ріигаїіз — множинний. Вперше його застосував X. Вольф в 1712 р. як філософське поняття протилежне монізму, але згодом його активно почали застосовувати в багатьох сферах.

Функціонування ідеології, економічних та політичних від­носин на засадах багатоманітності є особливістю сучасного сус­пільства, заснованого на безперечному визнанні демократії та свободи як фундаментальних гуманітарних цінностей. Систему правління в «західних» країнах досить часто кваліфікують як плю­ралістичну демократію. Європейський суд з прав людини нео­дноразово підкреслював, що плюралізм, терпимість та широта поглядів є суттєвими характеристиками демократичного суспіль­ства. Плюралізм, на його думку, будується на чесному визнанні та повазі багатоманітності та розвитку культурних традицій, етнічної та культурної самобутності, релігійних переконань, літературних та соціально-економічних ідей і уявлень (рішення від 13 серпня 1981 р. у справі Юнг, Джеймс та Вебстер проти Сполученого Королівства; рішення від 5 жовтня 2006 р. у справі Московське відділення Армії спасіння проти Росії).

Положення даної статті сформульовані відповідно до норм міжнародного права, відповідають стандартам, викладеним в осно­воположних міжнародно-правових документах з прав людини — Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. тощо.

Конституція розділяє три суміжні поняття: політичну, еконо­мічну та ідеологічну багатоманітність.

Первинним у співвідношенні трьох видів плюралізму є прин­цип ідеологічної багатоманітності. Ідеологія (від грец. — прооб­раз, ідея, і — слово, розум, вчення) являє собою систему концеп­туально оформлених поглядів і ідей, в якій усвідомлюються і оці­нюються відносини людей до дійсності, один до одного, суспіль­ства, держави. Принцип ідеологічної багатоманітності (ідеологіч­ний плюралізм) означає можливість існування у суспільстві різних ідей, думок, ідеологічних підходів, різного трактування окремих явищ суспільного життя, їх вільного висловлення, поширення та конкуренцію. Відповідно до цього принципу особи, політичні партії та громадські об’єднання, релігійні організації, інші суб’єкти суспільних відносин мають право самостійно обирати ідеологічні орієнтири або формувати нові, безперешкодно їх висловлювати, обстоювати та пропагувати, вступати у дискусії з представниками інших напрямів, втілювати свої принципи у практичну діяль­ність.

Ідеологічна багатоманітність спирається на задеклароване Конституцією визнання людини найвищою соціальною цінністю і закріплені Основним Законом права кожного на вільний розви­ток своєї особистості, свободу світогляду, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (статті 23, 34, 35). Проте принцип ідеологічного плюралізму передбачає певні обмеження у сфері поширення та пропагування поглядів, які є несумісними з принципами демократії та дотриманням прав і свобод грома­дян. Так, ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права закріплює, що будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом; будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборо­нений законом. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року визначає расову дискримінацію як будь-яке розрізнення, виняток, обмеження або перевагу, засноване на ознаках раси, кольору шкіри, родового, націо­нального чи етнічного походження, що мають на меті або на­слідком знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних сво­бод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь- яких інших галузях суспільного життя.

Ідеологічний плюралізм для свого втілення в державно- правову практику знаходить відображення у політичній багато­манітності, у конкретних політичних інститутах. Принцип полі­тичної багатоманітності (політичний плюралізм) означає можли­вість існування різних поглядів на політичні напрями розвитку держави та суспільства, легального створення та діяльності нео­днакових за своїми ідеологічними орієнтирами політичних партій та рухів, їх вільну конкуренцію між собою за суспільну підтримку. Головним призначенням політичного плюралізму є виявлення різноманітних політичних поглядів, ідей, концепцій, їх конкурен­ція в атмосфері демократичних дискусій з метою пошуків істи­ни, досягнення на її основі прийнятних компромісних рішень задля забезпечення єдності та ефективного розвитку суспільства. Політична багатоманітність і багатопартійність стали невід’ємною частиною суспільно-політичного життя у незалежній Україні. За­кріплення цього принципу в Конституції означає незворотність процесу становлення основ правової демократичної державності, її наближення до стандартів державно-правового устрою країн з демократичною політичною системою, де партії виконують роль своєрідного представника інтересів громадянського суспільства у державній владі.

Політичний плюралізм також має певні обмеження. Консти­туція України забороняє створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямова­ні на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і терито­ріальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захо­плення державної влади, пропаганду війни, насильства, на роз­палювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини (див. коментар до ст.

У Конституції знайшов своє закріплення принцип економіч­ної багатоманітності, що свідчить про його значущість для ста­новлення та розвитку системи економічних відносин в Україні, заснованих на засадах конкуренції та відсутності монополізму. Економічна багатоманітність (економічний плюралізм) перед­бачає визнання рівноправності існування, функціонування та рівний юридичний захист усіх форм власності — приватної, дер­жавної та комунальної. Згідно зч. 2 ст. 318, ч. З ст. 319 ЦК України усі суб’єкти права власності є рівними перед законом, усім влас­никам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, що означає заборону встановлення привілеїв чи обмежень у питаннях правового режиму власності щодо різних її суб’єктів, передбачає згідно з чинним КК України єдину кваліфікацію і однакові санк­ції за посягання на власність.

Частина 2 коментованої статті закріплює, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Це є певного га­рантією принципу ідеологічної багатоманітності. Згідно з цим принципом держава не може примушувати громадян, політичні партії чи громадські організації під загрозою кримінального чи іншого переслідування обов’язково дотримуватися певних ідей, вивчати чи пропагувати будь-яку ідеологію. Конституційний принцип, відповідно до якого ніяка ідеологія не може встановлю­ватися як державна, закріплює рівноправність різноманітних ідеологій у суспільстві. У демократичній державі жодна з них не може мати пріоритету перед іншими, підтримуватися офіційно державою за допомогою законодавчого закріплення чи в інший офіційний спосіб. Так, наприклад, демократична держава не може встановлювати обов’язок сповідувати певну релігію, визнавати її державною або визнавати обов’язковим будь-який інший вид ідеології. Протилежним був підхід до цієї проблеми у часи Радян­ського Союзу, конституція якого прямо закріплювала комуніс­тичну ідеологію єдиною правильною, а всі інші заборонялися під загрозою кримінальної відповідальності.

Заперечення Конституцією можливості визнання будь-якої ідеології як державної не означає, що в сучасному суспільстві не можуть існувати і розвиватися певні світоглядні орієнтири, які відображають історичні особливості формування народу, його звички та традиції, корінні інтереси та прагнення, покликанням яких є консолідація суспільства навколо вирішення життєво важ­ливих, насущних питань.

Встановлення і проведення в життя принципу політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності органічно пов’я­зане із забороною цензури, передбаченою ч. З коментованої статті. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про інформацію» цензура — будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіс­та, засобу масової інформації, його засновника (співзасновни- ка), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інфор­мацію до її поширення або накладення заборони чи перешко­джання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації. Ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі за­кону, а також у разі накладення судом заборони на поширення інформації.

Забороняються втручання у професійну діяльність журналіс­тів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з ме­тою поширення чи непоширення певної інформації, замовчуван­ня суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб’єкти владних по­вноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання про­фесійних обов’язків чи за критику тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до ст. 171 Кримінального кодексу України.

Водночас відповідно до основоположних засад демокра­тичного суспільства та загальновизнаних принципів міжнарод­ного права ст. 34 Конституції України, гарантуючи кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх по­глядів і переконань, передбачає, що його здійснення може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, те­риторіальної цілісності або громадського порядку з метою за­побігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіден­ційно, або для підтримання авторитету і неупередженості пра­восуддя.

Частина 4 ст. 15 Конституції закріплює як загальну засаду, що підлягає підвищеному конституційному захисту, обов’язок дер­жави гарантувати свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. У найбільш загальному визна­ченні політична діяльність — це сукупність дій як окремих інди­відів, так і суспільних груп (класів, націй, партій, громадських організацій тощо), спрямованих на реалізацію власних політичних інтересів, перш за все боротьби за завоювання, утримання та ви­користання влади.

Свобода політичної діяльності знаходить свою конкрети­зацію у праві громадян України на об’єднання у політичні партії та громадські організації, брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому рефе­рендумах, вільно обирати та бути обраним до органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги і демонстрації (див. коментар до статей 36, 38, 39 Конституції). Політична діяльність може здійснюватися лише громадянами України та мати різні форми — бути одноособовою або колективною, одноразовою чи постійною, організованою та неорганізова­ною, спланованою та спонтанною. Найбільш ефективною формою політичної діяльності є створення різноманітних по­літичних партій (багатопартійність) та реалізація через них певних політичних прагнень.