Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і сво­бод; основні обов’язки громадянина;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус інозем­ців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (мор­ської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння кос­мічного простору, організації та експлуатації енергосистем, тран­спорту і зв’язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забез­печення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкурен­ції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних про­цесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інфор­матики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової екс­пертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил Укра­їни і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон над­звичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є зло­чинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушення­ми, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функ­ціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення дер­жавного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до ін­ших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів зброй - них сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеці­альних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

У цій статті реально відбивається домінуюча роль закону в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин. Тим самим уточнюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання, хоча вона може приймати закони й з інших питань своєї компе­тенції (див. ст. 85 Конституції).

Найважливіше коло питань, що мають регулюватись виключ­но законом, стосується прав людини і громадянина, основних обов’язків громадянина, прав корінних народів і національних меншин (пп. 1—3 ч. 1). Це означає, що всі основні рішення, які стосуються вказаних конституційних прав і свобод, повинні прий­матись у формі закону.

Другою великою групою питань виключного регулювання законом є питання економічної та соціальної основи держави і суспільства, які є визначальними для формування соціально- економічного ладу і соціальної держави: основи соціального за­хисту, форми і методи пенсійного забезпечення; засади регулю­вання праці та зайнятості, шлюбу і сім’ї; материнства і дитинства; виховання; правовий режим власності; правові засади підпри­ємництва; засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, освоєння космічного простору, організації та експлуатації транспорту і зв’язку; порядок утворен­ня і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (пп. 5—8 ч. 1, п. 8 ч. 2).

З огляду на важливу роль у політичній системі суспільства виключно законом регулюються засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації (п. 11 ч. 1).

Враховуючи важливість демографічних та міграційних про­цесів, Конституція теж відносить їх засади до виключного визна­чення законом (п. 10 ч. 1).

Велика група питань стосується організації і функціонування органів законодавчої і державної виконавчої влади, тобто най­важливіших елементів механізму держави, а також місцевого са­моврядування: організація і діяльність органів виконавчої влади; організація і порядок проведення виборів і референдумів, статус столиці, спеціальний статус інших міст (пп. 12, 15, 16 ч.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 липня 2001 р. № П-рп/2001 роз’яснив, що положення пункту 13 части­ни першої статті 92 Конституції України про виключне визна­чення законами України «територіального устрою України» треба розуміти так, що питання територіального устрою України, зо­крема визначення змісту цього поняття, правового статусу і видів адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою України є питаннями загальнодержавного значення і врегульову­ються лише законом. Окремі повноваження з цих питань можуть бути надані законом органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України). У цьому зв’язку положення п. 41 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» про те, що до компетенції сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою, треба розуміти так: вирішення цих питань не віднесено виключно до повноважень державних органів і може здійснюва­тися сільськими, селищними, міськими радами в межах і порядку, визначених цим та іншими законами України.

Межі таких повноважень міських рад, зокрема щодо утворен­ня і ліквідації районів у місті Києві, зазначеним та іншими зако­нами України чітко не визначені і не віднесені до компетенції будь-яких інших органів. Ці питання, виходячи із спеціального конституційно-правового статусу міста Києва як столиці України, може вирішувати Київська міська рада.

До цієї ж групи належать питання, пов’язані з забезпеченням функціонування правоохоронних органів держави: питання су­доустрою, судочинства, статусу суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи органі­зації та діяльності адвокатури, засади цивільно-правової відпо­відальності, діяння, які є злочинами, адміністративними та дис­циплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, оголошення амністії (пп.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 13 липня 2001 р. № П-рп/2001 роз’яснив, що положення пункту 22 части­ни першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відпові­дальності. За цим положенням виключно законами України ви­значаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарни­ми правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністратив­ної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулюван­ня підзаконними нормативно-правовими актами.

Пункт 1 ч. 2 ст. 92 Конституції спрямований на забезпечення виконання бюджетно-фінансової функції парламенту, яка зна­ходить вираження у праві парламенту затверджувати Державний бюджет України, регулювати систему оподаткування, податків і зборів, визначати статус національної валюти, функціонування фінансового, грошового, кредитного ринків; порядку погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.

Чільне місце займають питання забезпечення національної без­пеки (п. 17 ч. 1), законодавчого забезпечення функцій держави, пов’язаних зі збройним захистом чи надзвичайними ситуаціями: правовий режим державного кордону (п. 18 ч. 1), воєнний і надзви­чайний стан, зони надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ч. 1), порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядок допуску та умови перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України (п. 2 ч. 2).

Крім законів, у поняття законодавства включаються також нормативно-правові акти органів державної влади (Президента, Кабінету Міністрів, міністерств тощо).

Такого роду акти мають підзаконний характер, тобто повинні видаватись на основі закону та не суперечити йому. В цьому від­ношенні положення ст. 92 Конституції визначають межі та рамки законних дій органів державної влади. У разі видання незаконно­го акта тим чи іншим державним органом, Президентом, Кабіне­том Міністрів, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, іншим органом публічної влади він може бути оскаржений до суду Відповідні судові інстанції можуть визнати ці акти такими, що не відповідають законам України.