Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.

Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Порядокроботи Верховної Ради України встановлюється Консти­туцією України та законом про регламент Верховної Ради України.

У статті встановлюються головні передумови початку роботи парламенту, визначається загальний порядок і нормативно- процесуальна основа діяльності Верховної Ради України.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002 (справа щодо повно- важності Верховної Ради України) визначено, що положення ч. 1 коментованої статті, за яким Верховна Рада «працює сесійно», необхідно розуміти так, що вона працює не безперервно, а під час певних періодів — сесій, на які збирається в конституційно визна­чені строки, як правило, двічі на рік. Саме під час сесій прово­дяться пленарні засідання Верховної Ради, засідання її комітетів та комісій. Верховна Рада на сесійний період визначає коло пи­тань, які підлягають розгляду й вирішенню, складає порядок ден­ний чергової сесії, визначає дні й тижні пленарних засідань, ро­боти комітетів та комісій, народних депутатів у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо.

Отже, частина 1 статті визначає основну організаційну фор­му діяльності Верховної Ради України, яка здійснюється в чітко визначені строки як безпосередньо, так і через сформовані ко­мітети, комісії і фракції. Сесія як організаційно-правова форма реалізації повноважень традиційно притаманна діяльності не лише парламенту, але й іншим представницьким органам загаль­ної компетенції (в Україні — Верховна Рада Автономної Респуб­ліки Крим, місцеві ради).

Саме тому «сесія» як форма реалізації повноважень парламен­ту регламентується на рівні Основного Закону країни. Як зазначив Конституційний Суд України у згаданому Рішенні, «спільна ді­яльність народних депутатів України у режимі функціонування єдиного органу законодавчої влади — парламенту — можлива ли­ше не засіданнях Верховної Ради під час її сесій і неприпустима поза цими засіданнями і за межами сесій».

Сесія є формою здійснення владних повноважень. Такий по­рядок діяльності властивий всім сучасним парламентам світу. Основною формою проведення сесій є пленарні засідання Верхов­ної Ради, засідання її комітетів і комісій.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині зазна­ченого Рішення визначає, що пленарні засідання є основною формою діяльності українського парламенту під час його сесій і являють собою регулярні зібрання народних депутатів у визна­чений час і у визначеному місці, що проводяться за встановленою процедурою, на яких розглядаються питання, віднесені Консти­туцією до повноважень Верховної Ради, і приймаються відповід­ні рішення шляхом голосування. Дні і тижні пленарних засідань, їх кількість і тривалість щоденних пленарних засідань, так само як і роботу комітетів і комісій, роботу народних депутатів України у виборчих округах, а також коло питань, які піддягають розгляду і вирішенню на сесійний період, та інше встановлює Верховна Рада України при складенні порядку денного чергової сесії.

Тривалість сесії визначається самим парламентом. Верховна Рада України на початку кожної сесії визначає орієнтовну дату закриття даної сесії, а в кінці сесії — дату відкриття наступної. Верховна Рада може доручити окремим парламентським коміте­там і комісіям продовжити їх роботу і після закінчення сесії. Голо­вуючий на засіданні оголошує закриття сесії на підставі рішення Верховної Ради, прийнятого безпосередньо перед закриттям. У разі запровадження режиму воєнного, надзвичайного чи іншо­го стану, пов’язаного з обмеженням конституційних прав грома­дян, сесія Верховної Ради України без прийняття спеціального рішення продовжується до його припинення.

Сесійний характер роботи Верховної Ради України врахову­ється при вирішенні окремих особливо важливих для держави питань, в тому числі і конституційного характеру Як на це звернув увагу Конституційний Суд України, «питання про відповідаль­ність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верхов­ною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії (частина друга статті 87 Конституції України). Питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і ви­рішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідов­но (стаття 155 Конституції України)».

Оскільки сесія є основною формою діяльності єдиного органу законодавчої влади, то так само іменують і загальний проміжок часу, протягом якого парламентарі здійснюють свої повноваження в парламенті чи виборчому окрузі. У сесіях здійснюється й відлік часу існування Верховної Ради України. Кожна чергова сесія нуме­рується, починаючи з першої сесії новообраного парламенту (пар­ламенту відповідного скликання). Скликання парламенту нумеру­ються, починаючи з Верховної Ради України, яка функціонувала на момент проголошення незалежності України в 1991 р.

Уперше в конституційному законодавстві України закріплено положення про умову набуття повноважності Верховної Ради України. До цього парламент приймав рішення про визнання повноважень депутатів і правомочність вирішувати питання, від­несені до відання держави.

Частина 2 коментованої статті закріплює умови повноваж­ності новообраної Верховної Ради України. Повноважність — це юридично визначена здатність до подальшого функціонування, можливість реалізовувати повноваження, передбачені Конститу­цією, шляхом прийняття державно-владних рішень. Конститу­ційно визначено, що Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від конституційного скла­ду парламенту, тобто коли Центральна виборча комісія офіційно оголосить про обрання не менш як 300 народних депутатів Украї­ни. Це є цілком логічним. Оскільки саме такий фактичний склад парламенту є мінімально необхідним для обговорення і прийнят­тя рішень з будь-яких питань, віднесених до компетенції Верхов­ної Ради України, за винятком питання про усунення Президен­том України в порядку імпічменту. При цьому у своєму Рішен­ні від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002 (справа щодо повноваж- ності Верховної Ради України) Конституційний Суд України роз’яснив, що положення ч. 2 коментованої статті щодо умов повноважності українського парламенту слід розглядати у взаємо­зв’язку з положенням ч. 4 ст. 79 Конституції України і розуміти так, що Верховна Рада України є повноважною, тобто правомоч­ною приймати закони і реалізовувати інші конституційно визна­чені повноваження, за умов обрання не менш як двох третин від її конституційного складу і складення новообраними народними депутатами України присяги. Ця конституційна вимога є умовою повноважності Верховної Ради України протягом всього періоду скликання і не може розглядатися лише як підстава для відкрит­тя її першого засідання першої сесії. У разі зменшення з будь-яких причин складу парламенту до кількості, меншої ніж триста на­родних депутатів, діяльність Верховної Ради України має бути зупинена до складення присяги належним числом відповідно об­раних народних депутатів.

Таким чином, між повноваженнями окремого народного де­путата України і повноваженнями Верховної Ради України в ці­лому існує особливий зв’язок. Наявність уповноваженого парла­менту залежить від виконання певних вимог, адресованих народ­ним депутатам, від наявності у них повноважень, оскільки ст. 79 Конституції містить вимогу складення народними депутатами України присяги та застереження щодо втрати мандата в разі від­мови скласти присягу. Водночас встановлено, що повноваження народних депутатів починаються з моменту складення присяги. Отже, реалізація повноважень Верховної Ради України є можли­вою лише при повноважності народних депутатів України.

Згідно з Конституцією України повноваження народних де­путатів України починаються з моменту складення присяги. Задля цього Верховна Рада України скликає їх на першу сесію, яка має розпочати роботу не пізніше, ніж на тридцятий день після офі­ційного оприлюднення результатів виборів. Зазначений термін необхідний для підготовки новообраних депутатів до законодавчої роботи, в першу чергу для їх ознайомлення з умовами і порядком діяльності парламенту і для здійснення комплексу підготовчих робіт з організації і проведення першої сесії.

Підготовка народних депутатів в основному має інформаційно- ознайомчий характер. Для цього, згідно з Регламентом Верховної Ради України (ст. 12), апарат Верховної Ради не пізніше як через сім днів після офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів надсилає народним депутатам: 1) Кон­ституцію України; 2) текст офіційного оприлюднення Централь­ною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів України; 3) Регламент Верховної Ради України та інші необхідні документи та нормативні акти.

Що стосується комплексу підготовчих робіт з організації й проведення пленарних засідань першої сесії Верховної Ради нового скликання, то тут йдеться в першу чергу про формування та організацію роботи Підготовчої депутатської групи. На неї по­кладається обов’язок підготувати пропозиції для новообраного парламенту, зокрема: щодо формування Тимчасової президії пер­шої сесії і обрання лічильної комісії; стосовно складення повно­важень Кабінету Міністрів України перед новообраною Верхов­ною Радою і обрання Голови Верховної Ради України; а також висловити пропозиції щодо кількості комітетів і предмета їх відан­ня, обрання голів комітетів, перших заступників, заступників голів, членів комітетів і секретарів; щодо порядку формування і реєстрації депутатських фракцій, заслуховування позачергового послання Президента України і доповіді Голови Верховної Ради України попереднього скликання, доповіді Підготовчої депутат­ської групи та ін.

Новообрана Верховна Рада є організаційно неструктурова- ною, поки не будуть сформовані її керівні органи. Тому ч. 4 комен­тованої статті визначає, хто має відкривати перше засідання пар­ламенту нового скликання. Таке право надається найстаршому за віком народному депутату України. Це є цілком виправданим, оскільки за умов, коли новообрані депутати не знають ділових та організаційних якостей один одного, перевага надається найбільш досвідченій і поважній людині з огляду на її вік. Такий підхід пов­ністю вкладається в усталені морально-етичні уявлення Україн­ського народу про організацію суспільного співжиття, що базу­ється на повазі до старших.

Слід зауважити, що його також дотримуються не тільки в пар­ламентах зарубіжних країн, а й у міжнародних органах і установах, які формуються шляхом виборів. У Конституції України і Регла­менті Верховної Ради, яків конституційному законодавстві інших країн, цей порядок не деталізується, але зазвичай дотримуються такого: коли неможливо визначити найстаршого, оскільки два чи більше кандидати на відкриття першого засідання народилися в ту ж саму дату, місяць і рік, то перевага надається жінці, за відсут­ності такої серед кандидатів, перевага надається більш досвідче­ному і підготовленому до ведення таких засідань.

Найстарший за віком народний депутат веде лише одне за­сідання Верховної Ради України, після чого головує на засідан­нях парламенту голова Підготовчої депутатської групи (до сфор­мування Тимчасової президії першої сесії Верховної Ради Укра­їни).

Частина 5 коментованої статті надає перелік правових актів, у яких містяться процесуальні норми щодо організації роботи Верховної Ради України в цілому. Крім Конституції, до цього переліку внесено закон про регламент. Конституція найбільш за­гальним чином визначає відправні засади організації роботи Вер­ховної Ради України, а закон про регламент їх деталізує.

Регламент Верховної Ради України встановлює порядок скли­кання та проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу про­цедуру, порядок здійснення контрольної діяльності Верховної Ради України та інші процедури, а також функції органів Верхов­ної Ради України та її посадових осіб.

Слід зауважити, що порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації ді­яльності та припинення діяльності депутатських фракцій у Верхов­ній Раді встановлюється не тільки Конституцією України та Ре­гламентом Верховної Ради України, а й законами України «Про комітети Верховної Ради України», «Про статус народного депу­тата України».

Отже, перелік нормативних актів, зазначений у ч. 5 ст. 82 Конституції України, включає тільки ті правові акти, які стосу­ються організації роботи парламенту як цілісного органу влади. Фактично ця частина вирішує одне принципове завдання: вона надає «порядку роботи Верховної Ради України» статус конститу­ційного. Слід згадати, що до ухвалення Конституції України 28 червня 1996 р. порядок роботи Верховної Ради України визна­чався Регламентом парламенту, який не мав статусу законодавчого акта. Виходячи з юридичного значення «порядку роботи Верховної Ради України», зросла вимога й до її Регламенту як до правового документа за формою, так і за змістом. Саме цим можна поясни­ти численні рішення Конституційного Суду України (див., напри­клад, рішення: № 17-рп/98 від 3 грудня 1998 р., № 2-уп/2000 від 27 червня 2000 р., № 4-рп/2008 від 1 квітня 2008 р., № 16-рп/2008 від 17 вересня 2008 р., № 30-рп/2009 від 26 листопада 2009 р. та ін.), в яких Регламент Верховної Ради України визнавався неконсти­туційним як за формою цього правового акта (на час прийняття рішення), так і за змістом його положень.

У рішенні № 4-рп/2008 Конституційний Суд України зазна­чив, що оскільки Регламент «встановлює порядок роботи Верхов­ної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідання, формування державних органів, визначає законодав­чу процедуру інших питань, віднесених до її повноважень, та по­рядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України..., регулює і низку інших важливих питань, які стосуються статусу народних депутатів України, відносин між парламентом та інши­ми органами державної влади, надання згоди та призначення на посаду та звільнення з посад посадових осіб, вирішення питання «про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міні­стрів України тощо», то він має прийматися виключно як закон України. Очевидно, що за такого тлумачення конституційне зна­чення «порядку роботи Верховної Ради України» не ототожню­ється з юридичною силою Регламенту, який є законом і має від­повідати Конституції. Це слід мати на увазі, оскільки думка окре­мих суддів Конституційного Суду України, що Основний Закон України визначив «нову форму нормативно-правового акта, що регулює порядок Верховної Ради України: Регламент — самостійний нормативно-правовий акт Верховної Ради України, а не закон» (див. Окрему думку судді Маркуш М. А. до Рішення № 30-рп/2009 від 26 листопада 2009 р.), з правової точки зору не аргументована і цілком слушно Конституційний Суд України її не підтримав.

Саме з наведених причин Конституційний Суд України в Рі­шенні № 16-рп/2008 дійшов висновку, що «положення Тимчасо­вого регламенту не можуть бути взяті до уваги, оскільки він в ці­лому не відповідає Конституції України у зв’язку з затверджен­ням його Постановою Верховної Ради України, а не законом», а в Рішенні № 4-рп/2008 зауважив, що оскільки Регламент прий­нятий як додаток до Постанови «Про Регламент Верховної Ради України», то Постанова Верховної Ради України «Про Регла­мент Верховної Ради України» від 16 березня 2006 р. № 3547-УІ

3 наступними змінами і доповненнями має бути визнана такою, що повністю не відповідає Конституції України (є неконститу­ційною). З таких же мотивів Конституційний Суд України ви­знав неконституційними Закон України № 30-рп/2009 «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України» від

4 вересня 2008 р. і Регламент Верховної Ради України від 19 ве­ресня 2008 р. (див. Рішення Конституційного Суду України від 26 листопада 2009 р.).