Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 1 Конституції України має основоположне значення для визначення основоположних засад становлення і розвитку української державності. Порівняно з Декларацією про державний суверенітет України, яка проголошувала її суверенною національ­ною державою, ст.

У Конституції Україна передусім характеризується як суверен­на і незалежна держава, що з погляду на важливість цих ознак для самого існування і повноцінного функціонування держави є цілком закономірним. Створення Української держави як незалежної і суверенної стало вираженням волі Українського народу, реаліза­цією ним свого невід’ємного права на самовизначення. У демокра­тичній державі саме народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, яку він може здійснювати безпосередньо або через органи державної влади. Тому наявність суверенітету для державної влади є необхідною передумовою реалізації органами державної влади покладених на них завдань і функцій.

Державний суверенітет України означає верховенство держав­ної влади щодо будь-якої іншої влади всередині країни і її неза­лежність від будь-якої іншої влади за її межами. Конкретизація змісту цього положення здійснена передусім у Декларації про державний суверенітет України, яка визначає державний сувере­нітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправ­ність у зовнішніх зносинах, а також низці статей Конституції. Так, ст. 2 вказує, що суверенітет України поширюється на всю її тери­торію; ст. 5 визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади; ст.

В основу розбудови української державності конституцією покладена концепція демократичної, соціальної, правової держа­ви, що відповідає сучасним вимогам конституціоналізму. Однак проголошенням демократичного, соціального і правового статусу України законодавець не стільки констатував реальний стан дер­жави, скільки висловив прагнення і створив конституційні пере­думови для подальшої реалізації названих принципів. Про це свідчать і положення преамбули Конституції, де зазначається, що Український народ, від імені якої виступає Верховна Рада Украї­ни, прагне розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, пра­вову державу.

Принципи демократичної, соціальної і правової держави (хоча кожний з них має певну самостійність) не можуть бути пов­ністю усвідомленими поза системою, яку утворюють. Це пов’я­зано як з особливостями історії їх формування, так і зі специфікою реалізації даної концепції в Україні. Так, появу концепції соціаль­ної держави і заснованої на ній практики необхідно розглядати як конкретизацію змісту правової держави стосовно вимог, які по­стають перед громадянським суспільством на певних етапах роз­витку. Водночас аналіз соціальної державності необхідно здійсню­вати з урахуванням її єдності з ліберальними і демократичними традиціями, оскільки соціальна, правова держава залишається ліберальною в політичній сфері. Нарешті, на відміну від країн Заходу, де соціальна держава виникає як характеристика правової, що знаменує собою початок якісно нового етапу її розвитку, в Україні становлення демократичної, правової державності не передує утвердженню соціальної держави, а навпаки, відбуваєть­ся в умовах, коли соціальні засади вже набули сталого характеру, однак потребують істотного оновлення.

Проголошення в ст. 1 Конституції, що Україна є демократич­ною державою, означає, що вона заснована на здійсненні реально­го народовладдя, повазі до прав і свобод людини і громадянина, на їх активній участі у формуванні державного апарату і здійсненні контролю за його діяльністю через вибори і представницькі уста­нови. Демократія має своєю опорою і успішно функціонує в умовах розвинутого громадянського суспільства і таких його інститутів, як ринкова економіка, політичні партії, громадські організації, неза­лежні засоби масової інформації тощо. Відповідно до цих вимог Українська держава повинна створювати умови для ефективного функціонування структур громадянського суспільства.

Демократичною вважається та держава, якій властиві такі ознаки: гарантованість основних прав і свобод громадян, рівність прав всіх громадян на участь в управлінні державою; виборність представницьких органів держави та окремих посадових осіб; юридично визначена строковість повноважень представницьких органів; реалізація принципу поділу влади; підконтрольність і від­повідальність органів держави, політична багатоманітність; прий­няття рішення більшістю голосів із урахуванням прав меншості; прозорість тощо.

Принцип демократичної держави набуває конкретизації і розвитку в інших статтях і розділах Конституції, які присвяче­ні питанням правового регулювання забезпечення прав і свободи людини і громадянина, проведення референдумів і виборів, фор­мування вищих органів державної влади та контролю за їх діяль­ністю, становлення місцевого самоврядування.

Демократія тісно пов’язана з характеристикою держави як правової і соціальної. Демократія сприяла шляхом поступового

визнання соціально-економічних прав, запровадження соціаль­ного законодавства перетворенню ліберальної правової держави на соціальну та правову. Крім того, функціонування соціальної державності в умовах демократії передбачає, що соціальні про­грами, в яких вона реалізується, приймаються і здійснюються у межах демократичних процесів і процедур, чітко встановлених законодавством.

Україна характеризується не тільки як демократична, але й як соціальна і правова держава.

Правова держава є визначальним і найбільш змістовним еле­ментом панівного в сучасних розвинутих країнах типу державно­сті. Правова держава являє собою організацію політичної влади, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідаль­ності особи і держави.

До основних ознак правової держави належать: визнання, законодавче закріплення і гарантування державою основних прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; взаємна відповідальність осо­би і держави; функціонування незалежної і ефективної судової влади; високий рівень правової свідомості і правової культури як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Переважна більшість вимог, що розкривають зміст правової держави, закріплені у від­повідних розділах і статтях Конституції і створюють необхідні правові передумови для її становлення і розвитку України як пра­вової держави, в якій права людини визнаються найвищою со­ціальною цінністю.

У певному розумінні правова держава є поняттям програм­ним, яке втілюється в понятійних конструкціях з історично мін­ливим змістом. Як наслідок, зміст ідеї правової держави піддаєть­ся певним змінам залежно від того, які фактори визнаються най­більш значущими в той чи інший період історії. Становлення України як правової держави пов’язане з функціонуванням демо­кратичного та дієздатного громадянського суспільства і посилен­ням його контролю та впливу на діяльність державних інституцій. Демократичне і правове суспільство не може бути антагоністич­ним за своєю соціальною сутністю. Подолання антагонізму ви­магає усунення причин, які його породжують, передусім соціаль­ні

ної нерівності. Однак громадянське суспільство не спроможне самостійно вирішити це завдання. Тому воно санкціонує перехід від ліберальної до соціальної моделі правової державності і по­кладає на останню цей обов’язок, чим і визнає правомірність її існування.

Конституція створила передумови для розбудови України як соціальної держави. Соціальною вважається така держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, своє призначен­ня вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспіль­стві, надає на субсидіарних засадах соціальну допомогу індивідам та іншим громадянам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя. Пряме ви­знання держави соціальною дозволяє стверджувати, що консти­туційному устрою Української держави притаманний принцип соціальної держави, через що він набуває вищої імперативної сили і стає загальнозначущим, у тому числі і щодо соціальної спрямованості законодавства.

Поняття «соціальна держава» є загальною правовою катего­рією, яка потребує подальшого визначення його змісту. Для ро­зуміння цього поняття необхідно звертатися до норм діючого законодавства, судової практики та аналізу існуючих у суспільстві традицій. Разом з тим через конституційну невизначеність змісту соціальної держави посилання на цей принцип як на норму, що має пряму дію, у судовій практиці використовується надзвичайно рідко. При вирішенні конкретних справ перевага має віддаватися конкретним конституційним нормам, якщо такі мають місце, а також нормам, які містяться в чинному законодавстві.

Як критерій відповідності поточного законодавства тим захо­дам, які влада спрямовує на його реалізацію, використовують конституційні принципи соціальної держави, які відображають закономірності її розвитку і функціонування та притаманні саме соціальній державі, а тому нехарактерні для інших типів держав, що виконують лише певні соціальні функції. Соціальна держава проявляється через принципи людської гідності, соціальної спра­ведливості, солідарності, автономії суспільних відносин і процесів субсидіарності і соціальних зобов’язань.

Застосування поняття соціальної держави спільно з правовою підкреслює єдність формальних і матеріальних елементів, що стосуються організації та діяльності держави.

Службова роль соціальної держави щодо задоволення потреб людини та громадянського суспільства не означає її пасивності. Імперативом для соціальної держави є вимога служіння громадян­ському суспільству, сприяння його функціонуванню. Що ж до ви­значення пріоритетів у межах цього завдання, прийомів і засобів його реалізації, то в цьому держава має бути достатньо самостійною і незалежною, якщо дотримуватиметься умов, які створює форму­ла демократична, соціальна, правова держава. Саме тому держава як представник усього суспільства не повинна допускати ототож­нення інтересів окремих груп з інтересами суспільства в цілому.

Втілення принципів демократичної, правової держави ство­рює певні передумови для досягнення соціальної рівності, спра­ведливості, а реалізація положень соціальної держави сприяє попередженню руйнації демократичних і правових цінностей, розмиванню правової державності внаслідок зростання радика­лізму в суспільстві.

Формування соціальної, правової держави становить найваж­ливіший напрям розвитку демократичної державності в Україні, одне з основоположних завдань демократизації українського сус­пільства, реформи її політичної і правової систем. Для побудови соціальної, правової держави недостатньо закріплення на рівні Конституції характеристики України як демократичної, соціальної, правової держави, а необхідні об’єктивні і суб’єктивні передумови, чинники для побудови такої державності на теренах України.

Висока цінність правової держави полягає в тому, що вона виникла на шляху пошуку свободи особи та форм народного представництва і завжди прагнула до захисту соціальної свободи, її гарантування. У правовій державі влада обмежена правом, правами людини. Відповідно до принципу верховенства права у правовій державі будь-який закон, у тому числі і Конституція, має бути справедливим, правовим. Це важливо для держави, яка на конституційному рівні проголосила себе правовою. Не кож­ний закон, навіть прийнятий відповідно до чіткої юридичної процедури, має правовий характер. Якщо закон порушує кон­ституційні права і свободи людини і громадянина, він не може вважатися правовим.

У центрі уваги правової держави повинна бути людина, її права і свободи. Держава зобов’язана визнавати і гарантувати невід’ємні права людини. У соціальній, правовій державі необхід­но чітко визначити як форми, шляхи та механізми діяльності Української держави, так і межі реалізації свободи громадян, що гарантується правом. Гарантуючи і забезпечуючи права людини і громадянина на рівні міжнародних стандартів, соціальна, право­ва держава не повинна безпідставно втручатися в особисте життя людини, намагатися вирішувати за людину усі її життєві пробле­ми. Українська держава покликана створювати для людини умо­ви самостійно вирішувати нею свої проблеми. У такому напрямі йде розвиток конституційного процесу, реформування політичної і правової систем в Україні.