Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її тери­торію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недо­торканною.

У частині 1 статті йдеться про поширення суверенітету Укра­їни на всю її територію. Суверенітет (від франц. зоиуегаі пеіс — вер­ховна влада) — верховенство, єдність, повнота, самостійність та незалежність суб’єкта влади від інших соціальних суб’єктів у фор­муванні та реалізації внутрішньої та зовнішньої політики.

В юридичній науці розрізняють народний, національний (су­веренітет народу як політичної нації) та державний суверенітет, визнаючи народний суверенітет пріоритетним. Оскільки у ч. 1 йдеть­ся про суверенітет України, то є підстави твердити, що всі вищезаз­начені види суверенітетів поширюються на всю її територію. Жодна частина території України не може проголосити себе незалежною відносно Українського народу та держави.

Суверенітет це ознака носія влади, яка забезпечує йому мож­ливість і реальну здатність її здійснювати. При цьому під владою розуміють свідомо вольові відносини між людьми та їх організа­ціями у процесі яких ті, що мають владу, визначають поведінку підвладних, спираючись у необхідних випадках на можливість застосування примусу. Влада народу та держави характеризується такими ознаками:

— є найвищою (верховною) у політичній системі;

— є остаточною стосовно прийняття владних рішень із най­більш важливих питань;

— є загальною, оскільки поширюється у всіх сферах життєді­яльності суспільства і держави;

— є автономною у відносинах із іншими суб’єктами політич­ної системи вітчизняного суспільства та міжнародними органами і організаціями, зарубіжними країнами, їх інституціями.

Під територією, на яку поширюється суверенітет України, розуміють частину земної кулі, до складу якої належать: сухопут­на територія, водна територія (внутрішні морські води і терито­ріальне море), повітряна територія (простір над сухопутною і вод­ною територіями, до космічного простору), підземна територія (простір під сухопутною і водною територіями, до технічно до­ступної глибини), континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона.

При цьому необхідно врахувати положення Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 трав­ня 1995 р., із змінами, станом на 1 серпня 2003 р., який у ст. 2 регламентує, що «морські райони, зовні прилеглі до територіаль­ного моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону Укра­їни. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України». Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться шляхом укладення угод з держава­ми, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнарод­ному праві.

У частині 2 ст. 2 Конституції України ідеться про те, що Украї­на є унітарною державою. Унітарна держава (від франц. ипіїаіге — єдиний, від лат. ипііаз — єдність, єднання, єдине ціле) — держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні оди­ниці, що не мають статусу державних утворень, не мають ознак суверенітету, хоча окремі з них і можуть мати статус територіальної автономії. Унітарній Україні властиві певні ознаки:

— поділ України виключно на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, селища, села), які не мають ознак державності, не користуються суверенітетом;

— єдина загальнодержавна Конституція, дія якої поширюєть­ся на всю територію країни і яка має найвищу юридичну силу, і це є особливо наочним відносно Конституції Автономної Республі­ки Крим (ч.

— єдина, загальнодержавна система законодавства, яке при­ймається виключно загальнодержавними органами і чинність якого поширюється на всю територію держави;

— єдина система державних органів, повноваження яких по­ширюються на всю територію держави, на всіх фізичних та юри­дичних осіб;

— єдине загальнодержавне громадянство, яке, у цьому випад­ку, означає, що адміністративно-територіальні одиниці в Україні не можуть мати свого громадянства;

— єдине право зносин з іншими державами, міжнародними органами та організаціями тільки на рівні всієї Української дер­жави, а не на рівні її окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Певна частина або частини унітарної держави можуть мати статус територіальної автономії, свою систему нормативно-пра­вових актів, власні представницькі, виконавчі, контрольно-нагля­дові органи, свою символіку і т. д., оскільки під територіальною автономією розуміють самоврядну територіальну одиницю в скла­ді унітарної держави, що має деяку самостійність у встановлених цією державою межах. Такий статус в Україні має Автономна Республіка Крим, конституційно-правовий статус якої врегульо­ваний насамперед у розділі X Конституції України.

Україна є унітарною децентралізованою державою, оскільки в її складі є Автономна Республіка Крим, яка користується стату­сом адміністративно-територіальної автономії.

У частині 3 коментованої статті зазначено, що територія Укра­їни в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. На­самперед слід зазначити, що згідно із ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. із змінами, станом на 5 листопада 2009 р., під державним кордоном України необхідно розуміти лінію і вертикальну поверхню, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору.

Стаття 3 зазначеного Закону України визначає, що державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними до­говорами України, встановлюється: 1) на суші — по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах; 2) на морі — по зовнішній межі територіального моря України; 3) на судно­плавних річках — по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) — по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах — по прямій лінії, що з’єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми.

Особливо важливим, в аспекті статті Конституції України, що коментується, є те, що Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р., із змінами станом на 5 листопада 2009 р. визначає у статтях 5 та 6 розуміння територіального моря та внутрішніх вод України. Так, зазначається, що до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні коор­динати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнарод­ними договорами України, а при відсутності договорів — відповід­но до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

А до внутрішніх вод України належать: 1) морські води, роз­ташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України; 2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря; 3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль; 4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні; 5) обмежена лінією державного кордону частина вод рі­чок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

Коментуючи цілісність і недоторканність території України, насамперед слід звернути увагу на те, що загалом цілісність і недо­торканність держави розглядаються як складові так званого прин­ципу територіального верховенства держави, згідно із яким влада держави може здійснюватися виключно національними державни­ми органами і поширюватися на всіх фізичних і юридичних осіб, що перебувають на території держави, остання може застосовувати всі, передбачені у законодавстві, владні повноваження стосовно вітчизняних та закордонних фізичних і юридичних осіб.

Положення ч. 1 ст. 13 Конституції України, що «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходять­ся в межах території України, природні ресурси її континентально­го шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу», а також ст. 73 Конституції України, що «виключно всеукраїнським референдумом вирішують­ся питання про зміну території України», тобто, що тільки народ України є власником території України і тільки він може вирішу­вати питання про зміну території України, дають змогу із повного впевненістю говорити про принцип територіального верховенства народу, який є пріоритетним відносно принципу територіального верховенства держави, похідним від народного суверенітету і також охоплює принципи цілісності і недоторканності території України в межах існуючого кордону.

Принципи цілісності та недоторканності території країни за­кріплені у багатьох міжнародних договорах і угодах. Вони є близь­кими за змістом, але не тотожними. Принцип цілісності означає заборону насильницького (збройного чи іншого) розчленування, захоплення або відокремлення частини території країни. А прин­цип недоторканності передбачає заборону будь-якої агресії з боку однієї держави, сукупності держав, міжнародних органів, організацій та об’єднань стосовно іншої держави.

Принципи цілісності і недоторканності території України в межах існуючого кордону знайшли своє подальше втілення у частинах 1, 2, 3, 6 та 7 ст. 17 Конституції України, де йдеться про захист суверенітету і територіальної цілісності України, оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недо­торканності, забезпечення державної безпеки і захист державно­го кордону України, заборону на території України створення і функціонування будь-яких збройних формувань, розташування іноземних військових баз.

Разом з тим цілісність і недоторканність території України в межах існуючого кордону не виключають можливості зміни території України, що може відбутися шляхом проведення всеу­країнського референдуму, відповідно до уже цитованої ст. 73 Кон­ституції України та чинного законодавства України.