Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно- культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Піклування про задоволення духовно-культурних потреб співвітчизників, які постійно мешкають чи тимчасово перебува­ють за кордоном, є характерною ознакою та одним з головних напрямів зовнішньополітичної діяльності багатьох демократичних держав.

У розділі VIII Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. наголошується, що Україна «виявляє піклу­вання про задоволення національно-культурних, духовних і мов­них потреб українців, що проживають за межами Республіки».

Держава бере на себе зобов’язання щодо задоволення націо­нально-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами, по-перше, з гуманістичних міркувань, по-друге, з ме­тою популяризації української культури у світі, по-третє, задля поширення поінформованості широкого загалу в різних країнах світу про національно-культурні здобутки українців, по-четверте, з метою створення сприятливого ґрунту для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва України з іншими державами, по-п’яте, з метою залучення досвіду закордонних українців, здо­бутого ними в економічній, науково-технічній, освітній, культур­ній та інших сферах у зарубіжних державах, для реформування відповідних галузей української економіки та інших сфер життє­діяльності українського суспільства, по-шосте, з метою заохочен­ня закордонних українців до здійснення благодійницької діяль­ності в Україні. Держава піклується про задоволення національно- культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами, шляхом сприяння проведенню різноманітних форумів, з’їздів, конференцій, конкурсів (наприклад, Світового конгресу україн­ців, Всесвітнього форуму українців), підтримки діяльності між­народних та регіональних національно-культурних товариств українців, поширення українських видань, підручників, посібни­ків, друкованих засобів масової інформації, підтримки бібліотек української книги, поповнення бібліотечних фондів книгами та періодикою, що видаються українською мовою, підготовки педа­гогічних кадрів для українських освітніх закладів за кордоном тощо.

До основних засад зовнішньої політики України на законо­давчому рівні віднесено «створення сприятливих зовнішньополі­тичних умов для розвитку української нації, її економічного по­тенціалу, історичної свідомості, національної гідності українців, а також етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності громадян України усіх національностей», створення «сприятливих умов для задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами України, підтримання з ни­ми сталих зв’язків» (ст. 11 Закону «Про засади внутрішньої і зо­внішньої політики України» від 1 липня 2010 р.).

4 березня 2004 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про правовий статус закордонних українців». Закордонний українець — це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без гро­мадянства, а також має українське етнічне походження або є по­ходженням з України. Українське етнічне походження — це на­лежність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.

Умовами надання особі статусу закордонного українця є: 1) українська самоідентифікація; 2) українське етнічне походжен­ня або походження з України; 3) письмове звернення щодо ба­жання мати статус закордонного українця; 4) досягнення особою 16-річного віку; 5) відсутність громадянства України. Українське етнічне походження або походження з України заявник може під­твердити відповідними документами або свідченнями громадян України, закордонних українців чи громадських організацій за­кордонних українців. Особа, яка бажає набути статусу закордон­ного українця, подає письмову заяву про надання статусу закор­донного українця: на території України — до Міністерства закор­донних справ України, а за кордоном — до дипломатичних установ України. Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його перереєстрацією. Зазначене посвідчення є документом, що засвідчує статус закордонного українця, але не може замінювати паспорт чи паспортний документ.

Основні особливості правового статусу закордонного україн­ця полягають у порядку в’їзду і перебування на території України, а також процедурі спрощеної імміграції в Україну. Закордонний українець має право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України без подання відповідного запрошен­ня терміном на 5 років на основі посвідчення закордонного укра­їнця, якщо закордонний українець є громадянином держави, з якою Україна має візовий режим. До того ж закордонний укра­їнець може іммігрувати в Україну для постійного проживання за умови одержання в установленому порядку рішення на імміграцію ддя постійного проживання поза межами квот на імміграцію. Це правило поширюється не лише на самого закордонного українця, але й на його подружжя та дітей у разі їх спільного в’їзду та пере­бування на території України. Зазначене положення істотно по­легшує імміграцію в Україну етнічних українців, які отримали статус закордонного українця, адже зазвичай квоти на імміграцію в Україну не є значними.

Разом з тим Україна піклується як про тих українців, які є гро­мадянами інших держав та набули статусу закордонного українця, так і тих співвітчизників, які такого статусу не набули, а також тих вихідців з України, які прибули до інших держав з метою працев­лаштування або ж тимчасово перебувають за межами України. З метою задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що мешкають або тимчасово перебувають поза межами України, держава: 1) під час укладення міжнародних договорів передбачає забезпечення прав українських меншин за кордоном, створення оптимальних умов та можливостей для задоволення їхніх соціальних, культурно-освітніх, інформаційних та інших потреб; 2) сприяє укладенню міжнародних договорів про співро­бітництво в галузях культури, освіти, соціального захисту, інфор­маційного забезпечення з урахуванням інтересів організацій за­кордонних українців; 3) надає організаційну, методичну, технічну та іншу допомогу українським культурно-інформаційним центрам в місцях компактного проживання українців за кордоном; 4) ство­рює умови для радіомовлення та телевізійної трансляції програм з України на територію компактного проживання українців за кордоном на підставі міжнародних угод, зокрема через супутни- ковий зв’язок та інші засоби комунікацій.

Українська держава протягом кількох років виділяла бюджет­ні кошти для: забезпечення проведення спільних культурно- просвітніх і науково-практичних заходів (із залученням представ­ників національно-культурних товариств закордонних українців); видання в Україні публіцистичної, науково-дослідної, інфор­маційно-аналітичної та довідкової літератури, що стосується життя і діяльності закордонних українців; вивчення соціально- культурних потреб закордонних українців у Російській Федерації, Румунії, Словацькій Республіці, Республіці Польща, Угорщині та інших державах; надання підтримки Інтернет-виданням та дру­кованим засобам масової інформації закордонних українців.

Значну роботу у цьому напрямі здійснюють спільні двосторонні комісії, правову основу діяльності яких становлять відповідні між­державні угоди. Так, за участю Кабінету Міністрів України створено низку міжурядових комісій: Українсько-Словацьку комісію з питань національних меншин, освіти і культури; Українсько-Угорську ко­місію з питань забезпечення прав національних меншин; Змішану міжурядову Українсько-Румунську комісію з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, тощо.

10 червня 1993 р. між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччини підписана Угода про співробітництво у справах депортованих осіб німецької національності та взаємне забезпечення прав національних меншин.

1 лютого 1994 р. між Україною та Республікою Польща укла­дена Угода про принципи співробітництва по забезпеченню прав національних меншин.

23 березня 1995 р. Кабінет Міністрів України своєю постано­вою № 212 затвердив Положення про Українську частину Дво­сторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури, у п. 2 якого зазначається, що «Комісія координує діяльність міністерств і відомств України, інших орга­нів державної виконавчої влади щодо забезпечення прав осіб, які належать до словацької національної меншини в Україні та укра­їнської національної меншини в Словацькій Республіці, а також стосовно співробітництва між Україною та Словацькою Республі­кою в галузі освіти і культури».

23 липня 1999 р. між Україною та Республікою Білорусь укла­дена Угода про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які на­лежать до національних меншин. Відповідно до ст. 9 цієї Угоди обидві Сторони взяли на себе зобов’язання вживати «заходів для збереження, вивчення та примноження культурної спадщини на­ціональних меншин», у тому числі забезпечувати «зберігання й охорону пам’яток їхньої історії і культури, що знаходяться на території кожної Сторони», а також заохочувати «діяльність інформаційно-культурних центрів іншої Сторони на своїй тери­торії» та сприяти організації їхньої роботи.

17 грудня 2009 р. між Україною і Республікою Молдова укла­дена Угода про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які на­лежать до національних меншин. Відповідно до ст. 12 цієї Угоди Сторони домовилися про «створення Змішаної міжурядової українсько-молдовської комісії з питань забезпечення прав націо­нальних меншин для підготовки та розгляду спільних програм і заходів, що здійснюватимуться у сфері забезпечення прав україн­ської національної меншини в Республіці Молдова та молдовської національної меншини в Україні відповідно до цієї Угоди».