Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України нале­жить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визна­чених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету Украї­ни, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передба­чені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про вико­ристання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої про­цедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем ’єр- міністра України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економіч­ної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і між­народних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надан­ня згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, перед­бачених цією Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Націо­нального банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради Національ­ного банку України;

20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визна­чення функцій Збройних Сій України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а та­кож Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комі­тету телебачення і радіомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на по­саду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генераль­ному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, най­менування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Пре­зидента України указів про введення воєнного чи надзвичайного ста­ну в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзви­чайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обоє ’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних догово­рів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо під­триману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апа­рату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучен­ня об’єктів права приватної власності.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відпо­відно до Конституції України віднесені до її відання.

Коментована стаття Конституції України визначає основні функції та повноваження Верховної Ради України. Серед основних функцій Верховної Ради України слід виокремити представницьку, установчу, законодавчу, програмну, безпекову та оборонну, зовнішньо­політичну, бюджетно-фінансову, контрольну, арбітражну, інституцій - ну, кадрову та ін. Відповідні функції Верховної Ради України є вза­ємодоповнюючими і знаходять своє продовження та реальне втілен­ня в правотворчій і правозастосовній діяльності, яка здійснюється на реалізацію системи повноважень, визначених у коментованій ст. 85 та інших статтях Основного Закону

Стаття 85 Конституції України складається з двох частин. Перша частина містить 36 пунктів, які визначають основні кон­ституційні повноваження Верховної Ради України, а друга вказує на те, що визначені в першій частині цієї статті повноваження парламенту не є вичерпними.

Характерною особливістю ч. 1 ст. 85 Конституції України є те, що більшість повноважень Верховної Ради України, закріплених у ній, отримують свій розвиток в інших положеннях Основного Закону, законах України, інших правових актах, а також у право­вих позиціях Конституційного Суду України. До того ж окремі конституційні повноваження Верховної Ради України реалізують­ся через прийняття нею законів України, тобто поєднуються із за­конодавчою функцією парламенту, котра виступає не лише основ­ною, але й універсальною щодо інших його функцій.

Пріоритетними в системі повноважень парламенту слід вва­жати його права та обов’язки, спрямовані на здійснення установ­чої влади, зокрема внесення змін до конституції, призначення загальнодержавного референдуму, законодавче регулювання су­спільних відносин, призначення виборів представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування, встановлен­ня та зміна меж адміністративно-територіальних одиниць тощо.

Пункт 1 ч. 1 коментованої статті закріплює за Верховною Радою України повноваження вносити зміни до Основного За­кону в межах і в порядку, які встановлені розділом XIII Консти­туції України.

Вітчизняна конституційна практика засвідчує необхідність неухильного дотримання вимог Конституції при внесенні до неї змін. Так, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України» був визнаний Рішенням Конституцій­ного Суду України від ЗО вересня 2010 р. № 20-рп/2010 (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) неконституційним у зв’язку з порушенням конституційної про­цедури його розгляду та прийняття і втратив чинність.

Пунктом 2 ст. 85 Конституції України встановлюється повно­важення парламенту призначати обов’язковий всеукраїнський референдум з питання про зміну території України. Утім, за роки незалежності Верховна Рада України жодного разу не реалізувала це повноваження, зокрема, внаслідок як неоднозначності дефі­ніції «питання про зміну території України», так і недосконалос­ті відповідних положень Закону України від 3 липня 1991 р.

Пункт 3 коментованої статті визначає, по суті, основне повно­важення Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні (ст. 75 Конституції) — прийняття законів. Пред­метом законодавчої діяльності парламенту є прийняття законів України з питань віднесених ст. 92 Основного Закону до виключ­ного регулювання законом, а також з інших питань, віднесених до компетенції Верховної Ради України, зокрема, з питань, ви­значених у ч. 1 ст. 85 Конституції України. Порядок здійснення законодавчої діяльності Верховною Радою України регулюється Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 р.

До установчих слід віднести й повноваження Верховної Ради України щодо визначення засад внутрішньої та зовнішньої полі­тики, яке узгоджується з конституційними повноваженнями Президента України на здійснення керівництва зовнішньополі­тичною діяльністю держави (п. З ч. 1 ст. 106 Конституції) та Кабі­нету Міністрів України на здійснення внутрішньої і зовнішньої діяльності України (п. 1 ст. 116 Конституції). Реалізуючи повно­важення встановлені п. 5 ч. 1 ст. 85 Основного Закону, Верховна Рада України прийняла 1 липня 2010 р. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», який визначив основні прин­ципи внутрішньої політики України у сфері розбудови держав­ності, розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, формування інститутів громадянського су­спільства, національної безпеки і оборони, в економічній, соці­альній і гуманітарній сферах, в екологічній сфері та сфері техно­генної безпеки, а також засади зовнішньої політики України.

Окремий блок установчих повноважень Верховної Ради Украї­ни, визначених у коментованій статті Основного Закону, стосує­ться призначення виборів Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також виборів до органів місце­вого самоврядування. Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 85 Основного Закону, Верховна Рада України призначає вибори Президента України в строки, передбачені ч.

Верховна Рада України також наділена повноваженнями що­до призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (п. ЗО коментованої статті) та призна­чення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим (п. 28 коментованої статті). Прикладом реалізації відповідних положень коментованої статті є постанова Верховної Ради України від 1 квітня 2010 р. № 2032 «Про призначення по­зачергових виборів Оріхівського сільського голови (Оріхівська сільська рада Лутугинського району Луганської області)» та ін.

Відповідно до п. 29 ч. 1 коментованої статті Верховна Рада України також наділена установчими повноваженнями щодо утворення і ліквідації районів, встановлення і зміни меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, наймену­вання і перейменування населених пунктів і районів. Прикладами реалізації цього конституційного повноваження парламенту є по­станови Верховної Ради України від 22 жовтня 2009 р. «Про вста­новлення меж міста Путивль Путивльського району Сумської області», від 18 грудня 2008 р. «Про присвоєння найменування новоутвореному населеному пункту Запорізького району Запо­різької області» та ін.

Верховна Рада України також наділена повноваженнями уста­новчого характеру щодо затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та визна­чення правових засад вилучення об’єктів права приватної влас­ності. Реалізуючи ці повноваження, парламент прийняв закони України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», «Про Перелік пам’яток культурної спадщини, що не піддягають приватизації» та ін.

Установча функція парламенту тісно пов’язана з його прог­рамною діяльністю щодо законодавчого затвердження деталізо­ваних планів подальшої розбудови державотворення та право- творення, розвитку різних сфер державного та суспільного життя на середньо- та довгострокову перспективу.

До повноважень парламенту у сфері національної безпеки і оборони коментована стаття відносить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рі­шення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п. 9). Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 85 Верховна Рада Укра­їни також уповноважена затверджувати протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення во­єнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місце­востях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Правові режими воєнного та надзвичайного стану, а також під­стави й порядок їх введення регулюють закони України від 6 квіт­ня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану», від 16 квітня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 10 люто­го 2010 р. «Про Регламент Верховної Ради України» та ін.

Окрім того, до безпекових і оборонних повноважень Верхов­ної Ради України належать повноваження щодо затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відпо­відно до законів України військових формувань, а також Мініс­терства внутрішніх справ України (п. 22 ч. 1 ст. 85 Конституції) і схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п. 23 ч. 1 ст. 85 Конституції). Ре­алізація Верховною Радою України своїх конституційних повно­важень у сфері національної безпеки і оборони України здійсню­ється насамперед через прийняття нею відповідних законів. Наприклад, чисельність Збройних сил України на сьогодні регу­люється Законом України «Про чисельність Збройних Сил Украї­ни на 2008 рік» від 12 лютого 2008 року зі змінами і доповненнями, а загальна структура та функції Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших військових формувань регулюється за­конами України від 6 грудня 1991р. «Про Збройні Сили України», від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» таін.

Порядок здійснення Верховною Радою України конституцій­них повноважень у сфері національної безпеки й оборони регла­ментується положеннями глави 31 «Розгляд питань про затвер­дження указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих міс­цевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації та оголошен­ня за поданням Президента України стану війни чи укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України» Регламенту Верховної Ради Украї­ни, іншими актами чинного законодавства.

Важливе місце в системі функцій і повноважень Верховної Ради України займає її правосуб’єктність у сфері зовнішньополі­тичної діяльності. Коментована стаття Основного Закону уповно­важує парламент визначати засади зовнішньої політики (п. 5 ч. 1), схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим дер­жавам (п. 23 ч. 1) тощо. Не менш важливе значення для зовнішньо­політичної діяльності Української держави загалом має й реалізація Верховною Радою України свого конституційного повноваження щодо надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних до­говорів України (п. 32 ч. 1 коментованої статті). Адже міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до ч. 1 ст. 9 Основного Закону є частиною на­ціонального законодавства України. Це дає підстави відносити відповідне повноваження Верховної Ради України одночасно й до повноважень у сфері парламентського контролю.

Порядок надання Верховною Радою України згоди на обов’яз­ковість міжнародних договорів України (ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання) та їх денонсація здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. та глави 32 Регламенту Верховної Ради України.

Життєво важливими для суспільства та держави є повнова­ження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього, а також інші повноваження в бюджетно-фінансовій сфері. Державний бюджет України на наступний рік приймається у формі закону України, а його проект розробляється з урахуванням основних прогнозних макропоказ- ників економічного й соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні в середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття та інших показників і по­дається в установленому порядку на розгляд Верховної Ради Украї­ни Урядом України. Представлення Державного бюджету на на­ступний рік здійснюється на пленарному засіданні Верховної Ради України Міністром фінансів України. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається в пар­ламенті за процедурою трьох читань з урахуванням вимог глави 27 «Затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням» Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Реалізуючи свою бюджетну функцію, парламент також здій­снює контроль за виконанням Державного бюджету України і прий­має рішення щодо звіту про його виконання. Відповідний кон­троль Верховна Рада України здійснює як безпосередньо (щомі­сячні, щоквартальні, річні звіти), так і через спеціальний орган. Від імені Верховної Ради України згідно зі ст. 98 Конституції України контроль за виконанням Державного бюджету України здійснює Рахункова палата, правовий статус якої унормовує Закон України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату». Річний звіт про ви­конання закону про Державний бюджет України за попередній рік розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України не пізніш як у двотижневий строк із дня отримання висновку Рахун­кової палати про використання коштів Державного бюджету.

До повноважень Верховної Ради України в бюджетно-фінан­совій сфері слід віднести і передбачене п. 14 ч. 1 ст. 85 Консти­туції України повноваження щодо затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансо­вих організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Окрім того, коментована стаття Основного Закону покладає на парламент здійснення й бюджетно-фінансових повноважень у частині за­твердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату (п. 35 ч. 1).

Очевидно, що реалізація основних функцій і повноважень Верховної Ради України не в останню чергу залежить від ефектив­ності здійснення нею парламентського контролю, який реалізу­ється парламентом як безпосередньо (на пленарних засіданнях, через парламентські комітети, народних депутатів України), так і через Рахункову палату (бюджетно-фінансовий контроль) і Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини (парламент­ський контроль за додержанням прав і свобод людини в Україні) у межах, визначених Основним Законом. Частина 1 ст. 85 Кон­ституції України встановлює систему повноважень Верховної Ради України, реалізація яких забезпечує здійснення нею функцій парламентського контролю.

Так, Верховна Рада України має ряд контрольних повнова­жень щодо діяльності Президента України. Вона повноважна заслуховувати щорічні та позачергові послання Президента Украї­ни про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 8 ч. 1 ст. 85). При цьому, щорічне послання глави держави за звичайних об­ставин проголошується до 31 березня кожного поточного року, а позачергове — на розсуд Президента України. У новітній історії України були приклади, коли Президент України ігнорував цей обов’язок, встановлений п. 2 ч. 1 ст. 106 Конституції, і не пред­ставляв парламенту щорічну доповідь. Так, 11 травня 2007 р. Верховна Рада України, реалізуючи свою контрольну функцію, прийняла постанову № 1011-У «Про щорічне Послання Прези­дента України про внутрішнє і зовнішнє становище України», якою зобов’язала Президента України «подати до Верховної Ради України щорічне Послання про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році».

Верховна Рада України також повноважна щодо прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на ви­могу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України (п. 34 ч. 1 ст. 85). Порядок розгляду Верховною Радою України питань, пов’язаних із депутатськими запитами, унормо­вано в гл. 37 Регламенту Верховної Ради України.

Значні контрольні повноваження Верховна Рада України зберігає й щодо діяльності Кабінету Міністрів України. Зокрема, п. 11 ч. 1 ст. 85 Конституції закріплює компетенцію парламенту розглядати і приймати рішення щодо схвалення Програми діяль­ності Кабінету Міністрів України, а п. 13 — здійснювати контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Кон­ституції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 87 Основного Закону Верховна Рада України може розглянути питання про відповідальність Ка­бінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабі­нету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Прийняття резолюція недовіри, згідно з ч. 4 ст. 115 Конституції, має наслідком відставку Кабінету Мініст­рів України. Порядок розгляду питань, пов’язаних із парламент­ським контролем за діяльністю Кабінету Міністрів України, унор­мовано в главі 38 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Окрім того, Верховна Рада України, здійснюючи свої конт­рольні повноваження, наділена повноваженнями заслуховувати щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні (п. 17 ч. 1 ст. 85) і висловити недовіру Генеральному про­куророві України, що має наслідком його відставку з посади (п. 25 ч. 1 ст. 85).

Контрольні функції парламенту отримують свій розвиток і логічне продовження в його арбітражних повноваженнях, коли Верховна Рада України, по-суті, стає «квазісудовим» органом, а її рішення встановлюють міру конституційно-правової відповідаль­ності відповідних суб’єктів. Так, у разі вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину Верховна Рада Украї­ни повноважна усунути главу держави з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) (п. 10 ч. 1 ст. 85). Це арбітражне за своїм змістом повноваження парламенту деталізоване в ст. 111 Консти­туції України та у главі ЗО Регламенту Верховної Ради України. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки й пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України, яка, за наявності підстав, не менш як двома третинами голосів приймає рішення про звинува­чення Президента України. Рішення про усунення Президента України в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отри­мання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки дер­жавної зради або іншого злочину. За роки незалежності України інститут імпічменту не застосовувався.

Пункт 28 ч. 1 коментованої статті Основного Закону також за­кріплює за Верховною Радою України арбітражне повноваження щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційно­го Суду України про порушення нею Конституції України або за­конів України. Порядок розгляду парламентом питання про до­строкове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначається главою 40 Регламенту Верховної Ради України.

Частина 1 ст. 85 Конституції України також наділяє Верховну Раду України значними інституційними й кадровими повноважен­нями, які вона реалізує як самостійно (призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати (п. 16), призначення на посаду та звільнення з посади Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини (п. 17), призна­чення та звільнення половини складу Ради Національного банку України (п. 19), призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (п. 20), висловлен­ня недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (п. 25), призначення третини складу Кон­ституційного Суду України (п. 26), обрання суддів безстроково (п. 27), призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України (п. 35)), так і солідарно із Пре­зидентом України. До останніх слід віднести повноваження щодо: надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр- міністра України (п. 12), надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимоно­польного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлен­ня України (п. 24), надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України (п. 25), при­значення та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України (п. 18), призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента (п. 21). Порядок здійснення пар­ламентом його кадрових повноважень унормований у главі 33 Регламенту Верховної Ради України.

При цьому коментована стаття Основного Закону засвідчує, що встановлені нею інституційні та кадрові повноваження пар­ламенту не є вичерпними, оскільки Верховна Рада України також здійснює призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення й звільнення з посад осіб у випад­ках, передбачених цією Конституцією (п. 15).

Як уже зазначалося, ст. 85 Конституції України визначає систе­му основних, але не вичерпних повноважень Верховної Ради Укра­їни. Парламент здійснює й інші повноваження, віднесені Консти­туцією до його відання, зокрема, в різних сферах суспільного та державного життя, організації своєї внутрішньої діяльності тощо.