Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

«Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів Украї­ни, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників».

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її тек­стом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатсько­го мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з мо­менту складення присяги.

Зазначена стаття передбачає порядок складання народними депутатами України присяги на вірність Україні. Під присягою розуміють офіційну й урочисту обіцянку у вірності і належному виконанні покладених на особу обов’язків. Інститут складення присяги не є чисто формальним моментом, він тягне за собою відповідні правові наслідки. Складаючи присягу, особа офіційно обіцяє належним чином виконувати свої обов’язки впродовж усього періоду перебування на посаді. Таким чином, момент скла­дення присяги пов’язується з моментом початку повноважень відповідної особи.

Слід зазначити, що в конституційному законодавстві деяких країн застосовується термін не «присяга», а «клятва». Цей термін за своєю суттю є синонімом присяги і означає урочисту обіцянку, яка дається при вступі на посаду в присутності визначених у кон­ституції або законах посадових осіб, виконувати певні зобов’язання. Наразі принципової відмінностей між цими термінами не існує.

Історія присяги налічує не одну сотню років. Точно встанови­ти час появи цього інституту неможливо, але можемо припустити, що це відбулося одночасно з появою перших державних утворень. За часів повного домінування у світі країн з такою формою держав­ного правління, як абсолютна монархія особи, що знаходилися на державній або військовій службі, складали присягу на вірність монарху.

Присяга парламентарія має свої особливоситі.

По-перше, парламентарій, на відміну від решти державних діячів найвищого рангу, за винятком глави держави (у країнах з президентською та напівпрезидентською формами державного правління), отримує свій мандат безпосередньо від громадян країни під час парламентських виборів. Саме прямий представ­ницький мандат покладає на парламентарія тягар додаткової відповідальності. І хоча відмова від імперативного представниць­кого мандата і запровадження вільного суттєво знизила рівень взаємодії парламентарія з виборцями, проте остаточно не лікві­дувала такий зв’язок.

По-друге, недотримання депутатом загальнонаціонального представницького органу присяги на вірність народу, який його обрав, є підставою для притягнення парламентарія до політичної відповідальності шляхом відмови в підтримці його кандидатури на наступних парламентських виборах.

По-третє, депутат належить до тієї категорії державних служ­бовців, які мають певний імунітет від переслідування, насамперед кримінального, з боку державних правоохоронних органів. Зви­чайно, що в різних країнах обсяг такого імунітету варіюється в певних межах, але в будь-якому разі його наявність підвищує значення передусім морально-етичної складової присяги.

По-четверте, момент складення парламентарієм присяги конституції багатьох країн пов’язують із виникненням у нього депутатських повноважень та гарантій їх реалізації.

По-п’яте, присяга має постійно нагадувати парламентарію про його моральний і правовий обов’язок служити суспільству.

Усе це стосується й інституту присяги народного депутата України. Хоча справедливо буде відзначити, що в сучасній Украї­ні інститут присяги є досить поширеним явищем.

Очевидно, що запровадження інституту присяги має сприяти підвищенню рівня свідомості новообраних представників Україн­ського народу та інших посадових осіб. Завданням інституту при­сяги є також налаштування парламентаріїв, які своєю працею сприяли б подальшому поступу в усіх сферах суспільного життя, демократичному розвитку країни, її формуванню як правової, соціальної держави.

Відповідно до ст. 79 Конституції України народні депутати України складають присягу перед вступом на посаду. Коментована стаття також визначає процедури складення народними депутата­ми України присяги. Зокрема, присяга складається народними обранцями перед Верховною Радою України, яка збирається на свою першу сесію. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України новообраної Верховної Ради України перед від­криттям її першої сесії. Після цього народні депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Основний Закон України, в тому числі і коментована стаття, не визначають термін, протягом якого народний депутат має скріпити присягу своїм підписом. Про­те, враховуючи правову природу присяги і юридичне значення акту складення присяги, які пов’язуються з виникненням повно­важень у народних обранців, слід вважати, що народний депутат без скріплення присяги своїм підписом не може брати участі в за­сіданнях Верховної Ради України з правом вирішального голосу.

Незважаючи на невеликий розмір присяги і лаконічність її формулювань, присяга народних депутатів України являє собою не тільки офіційну й урочисту обіцянку у вірності і належному виконанні покладених на народних обранців обов’язків, а й чітко визначає систему завдань, які одночасно є і обов’язками, якими має керуватися народний обранець у своїй професійній діяльнос­ті.

Складання присяги перед Верховною Радою України також на формальному рівні покликане засвідчити відданість новообра­ного народного депутата справі служіння тим громадянам, що обрали його до Верховної Ради, і чиї інтереси він представляє в парламенті.

Хоча зазначена процедура й відзначається переважно церемо­ніальним характером, проте відмова прийняття присяги тягне за собою досить жорсткі санкції у вигляді втрати особою депутатсько­го мандата, тобто втрату статусу народного депутата України.

Інший важливий аспект інституту присяги народного депу­тата України полягає в тому, що повноваження народних обранців починаються з моменту складення присяги. Таким чином, особа, яка за результатами парламентських виборів отримала відповідний мандат, набуває депутатських повноважень лише після факту складення присяги перед Верховною Радою України. А оскільки повноваження (тобто права і обов’язки) є серцевиною правового становища депутата, то цілком логічним є те, що й відповідного статусу народного депутата України особа набуває лише після виконання вимог ст. 79 Конституції. Разом із статусом вона на­буває також і решту його структурних елементів, а саме: гарантії і відповідальність.

Хоча Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 (справа про депутатську недотор­канність) дав офіційне тлумачення положень ст. 80 Конституції та ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України». У цьому Рішенні єдиний орган конституційної юрисдикції визна­чив, що «депутатська недоторканність поширюється на народно­го депутата України з моменту визнання його обраним за рішен­ням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повно­важень народного депутата України». Відтак, за новообраною особою, яка формально ще не приступила до виконання своїх конституційних повноважень, було закріплено один з елементів статусу народного депутата України, а саме депутатську недотор­канність.

Отже, протягом певного часу особа, яку обрано народним де­путатом України, але яка ще не склала відповідну присягу, має так званий «усічений» (неповний) статус народного депутата України. Або, як про це зазначається у правовій літературі, Конституція України пов’язує з фактом визнання повноважень народного де­путата України виборчою комісією набуття обраним громадянином лише статусу народного депутата (депутатського мандата). Вихо­дячи з цього, складення присяги народним депутатом є юридичним фактом, з яким Конституція пов’язує момент виникнення повно­важень народного депутата, що дає йому право на участь у роботі Верховної Ради та на зайняття в її органах тієї або іншої посади.

Як нами уже зазначалося, у багатьох випадках присяга має формальний, декларативний характер, оскільки не підкріплюєть­ся дієвим інструментарієм юридичної відповідальності в її нега­тивному розумінні. Іншими словами, людина, складаючи при­сягу і заздалегідь знаючи про неможливість притягнення її до юридичної відповідальності за недотримання чи неналежне ви­конання присяги, досить часто ігнорує положення цього акту або взагалі йде на його відверте порушення. У цьому випадку фактич­но єдиним запобіжником порушення або недотримання присяги виступає внутрішнє сумління і світоглядні переконання кожної окремої людини.

Чинне законодавство України по-різному підходить до розв’я­зання вищезазначеної проблеми. В одному випадку воно перед­бачає юридичну відповідальність за порушення чи ігнорування присяги. Так, згідно з ч. 5 ст. 126 Конституції України порушення суддею присяги є юридичною підставою для його звільнення з по­сади. Процедура звільнення судді з посади за цією підставою ви­значена у ст. 105 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У другому випадку порушення присягу або її свідоме ігнорування не розглядається як правова підстава для притягнення посадової особи до юридичної відповідальності. До цієї категорії осіб саме і належать народні депутати (але не тільки вони). Ані Конституція України, ані Закон України «Про статус народного депутата Укра­їни» не містять жодної згадки про застосування до народних депу­татів — порушників присяги заходів юридичної відповідальності. І тому вони несуть тільки моральну відповідальність за порушен­ня присяги.

Таким чином, присяга народного депутата України є юридич­ною категорією, яка визначає правомірність чи неправомірність поведінки парламентарія в суспільстві під час здійснення ним депутатських повноважень, делегованих йому цим самим суспіль­ством, а складення присяги народним депутатом є не лише право­вою формою легалізації його статусу, а й морально-політичним актом, що виявляє суб’єктивне ставлення народного обранця до здійснення ним відповідних депутатських повноважень.