Стаття 80. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затри­мані чи заарештовані.

Ця стаття присвячена депутатській недоторканності — одному з основних елементів конституційно-правового статусу народних депутатів України.

Народні депутати України є повноважними представниками Українського народу у Верховній Раді України як єдиному зако­нодавчому органі держави. Конституція та чинне законодавство України визначають необхідні правові умови для безперешкодно­го й ефективного здійснення ними своїх депутатських повнова­жень. Положення цієї статті слід розглядати як одну з таких умов, як спеціальну гарантію безперешкодного здійснення депутатської діяльності.

Депутатська недоторканність є елементом статусу народного депутата України і конституційною гарантією, яка спрямована на створення належних умов для безперешкодного й ефективного забезпечення ним депутатської діяльності (депутатських повно­важень). Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер. Її мета — не тільки убезпечити народного депутата Украї­ни від незаконного втручання в його депутатську діяльність, а й сприяти належному функціонуванню парламенту.

Зміст інституту депутатської недоторканності полягає в тому, що громадянин, який має статус народного депутата України, користується у випадках, передбачених Конституцією України, особливим імунітетом щодо його юридичної відповідальності.

Народний депутат України не несе юридичної відповідаль­ності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, крім відповідальності за образу чи наклеп. Це означає, що народний депутат України і після припинення депу­татських повноважень не може бути притягнений до юридичної відповідальності за такі дії.

Депутатська недоторканність передбачає також особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затри­мання чи арешту народного депутата України. Коментована стат­тя встановлює, що народний депутат України не може бути при­тягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України. Це означає, що одночасно з гарантіями особистої недоторканності людини, вста­новленими Конституцією України (ст. 29), народні депутати Укра­їни користуються додатковою конституційною гарантією, яка зумовлена особливим характером їх статусу як повноважних пред­ставників народу.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду Притягнення ж до кримінальної відповідальності як етап кримі­нального переслідування починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Згода Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримі­нальної відповідальності має бути одержана до пред’явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину відповідно до чинного КПК України.

Депутатська недоторканність поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням виборчої комісії і до моменту припинення його повноважень.

У разі пред’явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та (або) його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження в кримінальній спра­ві стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до криміналь­ної відповідальності та (або) перебування під вартою.

У частині 3 ст. 27 Закону України від 22 березня 2001 р. «Про статус народного депутата України» зазначено, що особли­вості порядку притягнення народного депутата України до відпо­відальності визначаються Конституцією України, цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

За нинішньої правової ситуації, зважаючи на відповідні рі­шення Конституційного Суду України, питання про надання Верховною Радою України згоди на притягнення народного де­путата України до відповідальності має вирішуватися в порядку, передбаченому главою 35 Регламенту Верховної Ради України.

Так, ст. 218 Регламенту Верховної Ради України передбачено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата ініці­юється відповідно органами досудового слідства і судовими орга­нами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу пода­ється окреме подання. Подання стосовно народного депутата України повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради України Генеральним прокурором України.

Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повин­но бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і до­кази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК України. У поданні ж про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрун­тування необхідності затримання чи арешту.

Подання, що не відповідає цим вимогам, Голова Верховної Ради України повертає Генеральному прокурору України, про що має повідомити Верховну Раду України на найближчому пленар­ному засіданні.

Згідно з Регламентом Верховної Ради України Голова Верхов­ної Ради України зобов’язаний запропонувати народному депу­тату України, щодо якого внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, подати протягом п’яти днів письмові пояснення комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, і дору­чити зазначеному комітету надати висновок щодо відповідного подання.

Комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, визначає, зокрема, достатність, законність і обґрунтованість подання. Підготовку цього питання комітет здійснює в терміновому порядку, але в строк не більш як 20 днів. На засідання комітету обов’язково запрошується депутат, стосов­но якого внесено подання. Відсутність запрошеного депутата на засіданні відповідного комітету без поважних причин не є пере­шкодою для розгляду питання і прийняття рішення комітетом. У засіданнях комітету повинен брати участь Генеральний прокурор України чи особа, яка тимчасово виконує обов’язки Генерально­го прокурора України.

Комітет у разі необхідності може витребувати додаткові ма­теріали справи, заслухати пояснення осіб за клопотанням особи, стосовно якої внесено подання.

У разі відсутності достатніх доказів щодо обґрунтування по­дання Голова Верховної Ради України має право повернути його разом із вмотивованим висновком комітету Генеральному про­курору України з пропозицією подати додаткові обґрунтування. У такому разі комітет зупиняє перевірку, про що повідомляється Голова Верховної Ради України, який інформує про це Верховну Раду України. Подання залишається без розгляду до дня надход­ження до комітету матеріалів, які ним вимагаються, або вмотиво­ваної відповіді.

Верховна Рада України має розглядати на пленарному засі­данні внесене подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата у визначений нею день, але не пізніше семи днів з дня подання відповідного висновку комітетом.

Розгляд відповідного питання згідно із законом починається з інформації головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України про подання, що надійшло, проведену роботу щодо підготовки висновку комітету, до предмета відання якого належить підготовка висновку щодо внесеного подання. Також на пленар­ному засіданні головуючий оголошує внесене подання.

Процедура розгляду подання передбачає надання слова (до ЗО хвилин) Генеральному прокурору України (для відповідей на запитання представників депутатських фракцій, народних депу­татів) та народному депутату, стосовно якого внесено подання (для пояснення). Якщо на пленарному засіданні Верховної Ради Украї­ни буде встановлено, що народний депутат, стосовно якого вне­сено подання, відмовляється від дачі пояснень, Верховна Рада України може розглянути питання про надання згоди на притяг­нення його до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт без пояснень.

На пленарному засіданні висновок комітету оголошує його голова або визначений комітетом представник комітету. Обгово­рення питання здійснюється за процедурою, визначеною ст. ЗО Регламенту Верховної Ради України.

Відповідно до змісту подання головуючий на пленарному за­сіданні ставить на голосування питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата.

Рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт приймається Верховною Радою України відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу і оформ­ляється постановою Верховної Ради України. Рішення парламен­ту про надання згоди на притягнення до кримінальної відпові­дальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді України під час розгляду відповідного подання.

Про прийняте рішення Голова Верховної Ради України не­гайно повідомляє Генерального прокурора України.

У коментованій статті Конституції України положення про затримання і арешт не виокремлюється лише як кримінально- процесуальні запобіжні заходи. Оскільки затримання як адміні­стративно-процесуальний захід, а арешт як вид адміністративного стягнення обмежують право на свободу та особисту недоторкан­ність народного депутата України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 червня 2003 р. № 12-рп дійшов висновку, що адміністративне затримання та адміністративний арешт ви­значаються частиною третьою статті 80 Конституції України і не можуть бути застосовані без згоди Верховної Ради України. При цьому затримання чи арешт народного депутата України можли­ві за згодою Верховної Ради України незалежно від наявності її згоди на притягнення цього народного депутата України до кри­мінальної відповідальності.