Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрю­ються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, про­ведення в них огляду і обшуку

Недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією із складових особистої недоторканності та тісно пов’язана з пра­вом на недоторканність особистого і сімейного життя, гаранто­ваного ст.

Виходячи з того, що наведені права доповнюють одне одного, зазначимо, що конституційне положення щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи означає не тільки заборону входити до нього всупереч волі осіб, які в ньому проживають на легальних підставах, а й заборону розголошувати все, що в ньому діється.

Під житлом у контексті коментованої статті розуміють не тіль­ки місце постійного проживання особи, а й місце її тимчасового, переважного проживання або перебування. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституцій­них прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слід­ства», під житлом треба розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призна­чені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є скла­довою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використо­вується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасо­вого проживання (дача, садовий будинок тощо).

Разом з тим Пленум Верховного Суду у згаданій постанові зазначив, що згідно з вимогами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосу­вання практики Європейського суду з прав людини» судам необ­хідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у пункті 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юри­дичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Це важливе зауваження, зроблене Пленумом Верховного Суду України, звертає увагу правозастосовників на те, що Євро­пейським судом з прав людини дещо змінено вектор тлумачення поняття «житло», яке ним розуміється не лише як власне житло фізичних осіб, а й поширюється на офісні приміщення, які на­лежать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Вперше доктрину розширювального тлумачення поняття «житло» Європейський суд з прав людини сформулював та об­ґрунтував у рішенні по справі «Німітц проти Німеччини» (від 16 грудня 1992 р.). Суд зазначив, що не завжди можна чітко розмеж­увати, яка діяльність особи становить частину її професійного, ділового або приватного життя. Коли людина має гуманітарну професію, її робота може стати невід’ємною частиною життя до такої міри, що стає неможливим визначити, в якості кого вона діє в даний момент часу». Ґрунтуючись на такому підході Європей­ський суд з прав людини визнав таким, що порушує право на недоторканність житла, обшук в офісі адвоката, проведений без судового рішення.

У справі «Бук проти Німеччини» (від 28 квітня 2005 р.) Євро­пейський суд з прав людини зазначив, що поняття «житло» у пунк­ті 1 статті 8 Конвенції охоплює не лише приватне житло особи і наголосив, що слово «domicile» у французькій версії статті 8 має ширшу конотацію, ніж слово «житло», і може поширюватися, наприклад, на приміщення, в якому особа займається професій­ною діяльністю.

Конституція України гарантує недоторканність не тільки жит­ла, а й іншого володіння особи. Пленум Верховного Суду в згада­ній постанові зазначив, що як «інше володіння» слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будів­лі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначен­ня, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банків­ський сейф, автомобіль тощо.

Право на недоторканність житла належить усім особам, які в ньому проживають. Тому не є його порушенням випадки, коли примусово до житла уселяється особа, яка має на це законне пра­во (відповідно до ч. 2 ст. 79 Закону України від 4 листопада 2010 р. «Про виконавче провадження» примусове вселення полягає у за­безпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувана у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому).

Конституція захищає володільця житла, а також інших осіб, які в ньому проживають, від незаконних посягань будь-яких інших осіб, зокрема представників влади, посадових, приватних осіб тощо. Проте гарантоване Конституцією право може бути об­межене за наявності передбачених законом підстав. До таких належать необхідність провадження оперативно-розшукових за­ходів та слідчих дій з метою розкриття та розслідування злочину (проникнення у житло чи інше володіння особи, проведення об­шуку, огляду, виїмки), виконання судових рішень, здійснення адміністративного нагляду. Окрему групу підстав для вчинення законного проникнення до житла чи іншого володіння особи становлять випадки надзвичайного характеру, коли це пов’язане з необхідністю врятування людей або майна, ліквідації аварій, пожеж тощо. Конвенція передбачає аналогічні підстави обмежен­ня даного права. Відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції органи держав­ної влади не можуть втручатися у його здійснення інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспіль­стві в інтересах національної і громадської безпеки або демокра­тичного добробуту країни з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Конституцією України передбачено, що проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не допускається інакше як за вмотивованим рішенням суду. Тобто обмеження права на недоторканність житла чи іншо­го володіння особи можливе виключно на підставі вмотивовано­го судового рішення.

Порядок провадження обшуку та огляду детально врегульо­вано чинним Кримінально-процесуальним кодексом України.

У разі необхідності провести обшук у житлі чи іншому воло­дінні особи слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя не­гайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку, яка не піддягає оскарженню, чи постанову про відмову в проведенні обшуку, на яку протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеля­ційного суду.

Постанова судді про проведення обшуку має бути пред’явлена слідчим особам, що займають приміщення, яке піддягає обшуку. Якщо такі особи відсутні, ця постанова пред’являється представ­никові житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів, у присутності яких і надалі проводиться слід­ча дія (ст. 181 КПК).

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкри­ти. При цьому слідчий має уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів. Якщо володілець приміщення вважає, що зазначеними діями йому заподіяно шко­ду, яка не була викликана необхідністю, він має право звернутися до суду з позовом про їх відшкодування.

Вище зверталася увага на тісний зв’язок права на недоторкан­ність житла чи іншого володіння особи та передбаченого ст. 32 Конституції України права на недоторканність особистого і сі­мейного життя. Саме тому, детально регламентуючи порядок провадження обшуку, кримінально-процесуальний закон містить певні гарантії щодо захисту права на недоторканність особистого життя, запобігання заподіянню особі моральної шкоди: під час обшуку слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово пере­бувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК).

Аналогічні правила передбачено ст. 190 КПК й для проведен­ня огляду житла чи іншого володіння особи.

Слід звернути увагу на те, що чинне кримінально-процесуальне законодавство України поширює гарантії, передбачені ч. 2 ст. ЗО, й на порядок провадження примусової виїмки із житла чи іншого володіння особи. Відповідно до ч. 4 ст. 178 КПК така слідча дія також проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого для проведен­ня обшуку.

Кримінально-процесуальний закон не передбачає отримання особою, яка провадить дізнання, чи слідчого вмотивованого рі­шення суду, якщо проникнення в житло чи інше володіння необ­хідно з метою проведення в них інших слідчих дій, зокрема, до­питу особи, яка знаходиться в житлі та не може з’явитися за ви­кликом слідчого, відтворення обстановки і обставин події. Вва­жаємо, що в даному випадку норми Конституція повинні діяти як норми прямої дії.

Негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи являє собою оперативно-розшуковий захід, який відповідно до ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» проводиться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівни­ка відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи протягом доби повідомляють прокурору, який здійснює нагляд за цією діяльністю. Процедура отримання дозволу суду на проведення вказаних оперативно-розшукових заходів передбаче­на у Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 26 вересня 2007 р. № 1169.

Негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи проводиться виключно з метою запобігти злочиновічи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. Крім того, обмежен­ня конституційних прав шляхом проникнення до житла, як і ін­шими передбаченими законом оперативно-розшуковими захода­ми, здійснюється лише щодо особи, в діях якої є ознаки тяжкого злочину.

За результатами проникнення складається протокол з відпо­відними додатками, який може бути використаний в криміналь­ному процесі як джерело доказів.

Негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи, як і провадження інших оперативно-розшукових заходів, можли­ве лише за умови заведення оперативно-розшукової справи. По­станова про її заведення підлягає затвердженню начальником органу внутрішніх справ, служби безпеки, прикордонних військ, охорони вищих посадових осіб, оперативного підрозділу подат­кової міліції, органу установи виконання покарань або його упов­новаженим заступником. Ця вимога закону є важливою гаран­тією дотримання законності в ході оперативно-розшукової ді­яльності.

Громадяни України та інші особи мають право у встановлено­му законом порядку одержати від органів, на які покладено здій­снення оперативно-розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав та оскаржити ці дії прокурору або до суду.

Крім зазначених випадків, чинне законодавство передбачає й інші підстави обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи. Так, відповідно до ст. 11 Закону України від 25 грудня 1990 р. «Про міліцію» працівникам міліції надається право входити безперешкодно в будь-який час доби до житла чи іншого володіння особи, яка знаходиться під адміністративним наглядом, з метою перевірки виконання встановлених судом об­межень.

При здійсненні виконавчого провадження державний вико­навець має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд за­значених приміщень і сховищ, при необхідності примусово від­кривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, вилучати, опе­чатувати таке майно на зберігання та реалізовувати його в поряд­ку, встановленому законодавством. Вимоги державного виконав­ця щодо виконання рішень, що піддягають виконанню Держав­ною виконавчою службою, є обов’язковими для усіх громадян на території України (статті 5, 6 Закону України «Про виконавче провадження).

Частина третя коментованої статті передбачає випадки, коли обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи може бути здійснено в іншому встановленому законом по­рядку. Такі випадки мають невідкладний характер і пов’язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслі­дуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Користую­чись вимогою крайньої необхідності, з метою захисту соціально значущих цінностей компетентні державні органи мають право проникати до житла чи іншого володіння особи, проводити в них обшук та огляд і без попереднього рішення суду.

Підстави та порядок провадження цих дій регламентовано чинним законодавством України та відомчими нормативними актами.

Так, наприклад, працівники пожежної охорони відповідно до ст. 34 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р. під час гасіння пожеж мають право на безперешкодний доступ у всі жилі, виробничі та інші приміщення, а також вживати будь- яких заходів, спрямованих на рятування людей, запобігання по­ширенню вогню та на ліквідацію пожеж. При цьому матеріальні збитки, пов’язані з пошкодженням майна під час гасіння пожежі, пожежна охорона не відшкодовує.

У разі введення в Україні надзвичайного стану в зв’язку з ма­совими порушеннями громадського порядку компетентні держав­ні органи додатково можуть здійснювати такі заходи: перевіряти документи у громадян, а в необхідних випадках — проводити осо­бистий огляд, огляд речей, транспортних засобів, багажу і ванта­жів, службових приміщень та житла громадян (ст. 18 Закону Укра­їни від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»).

Стаття 25 Закону України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» надає органам і співробітникам Служби без­пеки України право виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до ком­петенції Служби безпеки України, переслідуванні осіб, підозрю­ваних у вчиненні злочину, входити до жилих, службових примі­щень, на території та земельні ділянки і оглядувати їх з наступним повідомленням прокурора протягом 24 годин. При проведенні заходів по боротьбі з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності співробітники Служби безпеки України, крім того, мають також право входити за письмовим розпорядженням ке­рівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки за службовим посвідченням у виробничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.

Посадові особи, залучені до проведення антитерористичної операції, відповідно до Закону України від 20 березня 2003 р. «Про боротьбу з тероризмом» мають право входити (проникати) в жилі та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать громадянам, під час припинення терористичного акту та при переслідуванні осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, якщо зволікання може створити реальну загрозу життю чи здоров’ю людей (ст. 15).

Відповідно до ч. 6 ст. 177 КПК у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосеред­нім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили невідкладне проведення обшуку. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий зобов’язаний направити копію протоколу обшуку прокуророві.

Аналогічні підстави кримінально-процесуальний закон вста­новлює й щодо проведення огляду житла чи іншого володіння особи без рішення суду. Крім того, останнє не потребується й в тих випадках, коли є письмова згода володільця на проведення даної слідчої дії. Копія протоколу, в якому зазначені причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді, протягом до­би направляється слідчим прокурору, який здійснює нагляд за досудовим слідством (частини 5—7 ст. 190 КПК).

Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, є злочином і тягнуть за собою кримінальну від­повідальність за ст. 162 КК. Якщо ж проникнення до житла здій­снене з метою викрадення чужого майна, дії винної особи квалі­фікуються відповідно як крадіжка, грабіж або розбій (ч. З ст. 185, ч. З ст. 186, ч. З ст. 187 КК).

У разі постановления щодо підсудного виправдувального ви­року суду, закриття кримінальної справи за відсутністю події зло­чину, відсутністю у діянні складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого в учиненні злочину, закриття справи про адміністративне правопорушення у особи виникає право на від­шкодування шкоди, завданої незаконним провадженням обшуку, виїмки, проведенням оперативно-розшукових заходів, зокрема проникненням до житла чи іншого володіння особи. Порядок і правові умови відшкодування передбачено Законом України від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».