Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебу­вають в Україні на законних підставах, користуються тими сами­ми правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано при­тулок у порядку, встановленому законом.

Дана стаття присвячена правовому статусу іноземців та осіб без громадянства, його специфіці.

У частині 1 цієї статті коментування потребують насамперед терміни «іноземці» та «особи без громадянства». За Законом України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцями визнаються особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав, а особами без громадянства — особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами (ст.1). Осіб без громадянства називають ще апатридами.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визна­чається внутрішнім законодавством держав з урахуванням їхніх міжнародних зобов’язань. З міжнародних актів у цій галузі діють Конвенція про статус апатридів (1954 р.), Конвенція про скоро­чення безгромадянства (1961 р.) тощо.

За Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців і осіб без громадян­ства в основному співпадають. При цьому Закон, як і Конституція України, виходить із загального принципу урівнювання в головно­му прав і обов’язків іноземців і осіб без громадянства, що пере­бувають в Україні на законних підставах (ч. 1 ст. 26 Конституції України) з правами та обов’язками громадян України. Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» такими законними підставами є іммігрування в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасове перебування на її території відповідно до встановлених правил. Іноземці та особи без грома­дянства, які іммігрували на постійне проживання або для тим­часового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Що ж стосується іноземців і осіб без громадянства, які опи­нилися в Україні на незаконних підставах, то до них вживають відповідних заходів впливу, включаючи їх примусове видворення за межі країни.

У передбачених законом випадках іноземці і особи без грома­дянства можуть набути статусу біженця. Біженцем вважається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрун­тованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користу­ватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає по­вернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (ст. 1 Закону України «Про біженців»). Цим же Законом регулюються підстави і порядок набуття статусу біженця.

Центральним органом державної виконавчої влади, на який покладено функції з реалізації державної політики з питань гро­мадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у спра­вах міграції в межах, визначених законодавством про біженців, є Державна міграційна служба України.

Іноземці і особи без громадянства, що на законних підставах перебувають в Україні, мають право на підприємницьку діяль­ність, працю, відпочинок, охорону здоров’я, соціальний захист, освіту, житло, свободу совісті тощо. Вони можуть укладати та роз­ривати шлюби з громадянами України та іншими особами відпо­відно до законодавства України. Іноземцям і особам без грома­дянства гарантуються недоторканність особи, житла, невтручан­ня в особисте та сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з гро­мадянами України.

Водночас Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що здійснення іноземни­ми громадянами і особами без громадянства наданих їм прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Частина 1 ст. 26 передбачає винятки, що стосуються право­вого статусу іноземців та осіб без громадянства порівняно з право­вим статусом громадян України. Ці винятки встановлені самою Конституцією, законами або міжнародними договорами України. У галузі політичних прав, зокрема, іноземці та особи без грома­дянства не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та органів самоврядування, а також брати участь у референ­думах. Вони не зобов’язані відбувати військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Передбачено також ряд особливостей для в’їзду в Україну і виїзду з України іноземців та осіб без громадянства. Вони, зо­крема, можуть в’їжджати в Україну за національними паспортни­ми документами. При цьому іноземці і особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в’їзну візу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

Транзитний проїзд іноземців та осіб без громадянства через територію України до країни призначення також дозволяється за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено міжнарод­ними договорами та законодавством України. Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» перед­бачені випадки, коли в’їзд в Україну або виїзд іноземців та осіб без громадянства з України не дозволяється.

За порушення іноземцями та особами без громадянства вста­новленого порядку перебування в Україні, а також за недотриман­ня правил транзитного проїзду через територію України, до них вживаються встановлені законом заходи юридичної відповідаль­ності. Серед них видворення іноземця або особи без громадянства за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у ме­жах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України.

Частина 2 ст. 26 передбачає можливість надання іноземцям та особам без громадянства притулку в Україні. Рішення про надан­ня притулку приймає Президент України (п. 26 ст. 106 Конститу­ції). Але сам порядок надання притулку законом у нас врегульо­вано недостатньо. І в міжнародному праві інститут політичного притулку є в основному звичаєво-правовим. Під політичним при­тулком тут розуміють надання державою тій або іншій особі мож­ливості укритися від переслідувань за політичними мотивами, яким вона піддавалася (або могла піддаватися) в країні свого гро­мадянства чи постійного місця проживання. При цьому до полі­тичних мотивів належить не тільки переслідування за політичні переконання, а й за громадську діяльність, релігійні переконання, расову чи національну належність тощо.

Надання притулку — це суверенне право кожної держави. На­ціональним законодавством регулюються підстави і процедура (судова або адміністративна) надання політичного притулку, а та­кож статус осіб, які отримали цей притулок. У міжнародному праві, проте, є норми, що стосуються обов’язків держав не нада­вати політичного притулку відповідним категоріям осіб. Зокрема, п. 2 ст. 1 Декларації Генеральної Асамблеї ООН про територіаль­ний притулок (1967 р.) передбачено, що право користуватися політичним притулком не визнається за особою, стосовно якої є серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства. Загальновизнаним також є положення, згідно з яким притулок не повинен надава­тися особі, яка вчинила загальнокримінальний злочин.

Основним міжнародно-правовим наслідком надання полі­тичного притулку є зобов’язання держави не видавати особу, яка отримала політичний притулок, а також надавати квазідиплома- тичний захист у разі порушення прав цієї особи за кордоном. Політичний притулок припиняється, якщо зникли причини або якщо відповідна особа натуралізувалася (отримала громадянство) в державі, яка надала притулок.